Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Юлія Писарева Млин меле 1 ВІДСЛОНА Сцена представляє клюб у дитячо му будинку НКВД, куди поміж без притульних — і „блатних" кинули ді тей репресованих політичних, у 1937 році. Загратовані вікна. На стіні вели кий портрет Сталіна, по інших стінах портрети „вождів" і кличі. В одному кутку стоїть старе піяніно, а в дру гому шафа з книжками. Під однією стіною стара, вже витерта канапа, під другою невеличкий столик і пара стільців. Групка дітей „політичних" при цьо му столику. Це Проценки Галя, 13 p., Степан 11 р. і Юрко, 7 p., Ляшки Н а талка 13 p., і Андрій 10 p., Ванько 6 p., Боднарови Зінько 13 р. і Тадік 11 p., Скитецький Ігор 12 p., Татарен- ко Коля 8 p., Григорчак Люда 6 р. Одежа в дітей ще доволі старанна, обличчя й руки вимиті. Вихователь: (входить) Ви що робите? Байдики бєте? Зінько: Громадянине вихова тель! Ми повинні були працю вати в клюбі, зладити стінга зету, але в такому галасі, як тут був, працювати було немо жливо... Безпритульні тут си діли... Вихователь: А чому мені не заявили? Зінько: Самі знаєте, що ми “політичні” не можемо доно сити нічого про них... Вони би тимуть нас... Вихователь: Я вже говорив вам, щоб ви не називали себе політичними! Зінько: Ми ж не безпритуль ні... Отже як нам називати се бе? Вихователь: Ви — діти ре пресованих... Зінько: Якесь дивне слово! Не розуміємо, що це таке... Вихователь (нахмурившись): Малі ви ще, щоб усе розуміти. А тепер, до праці! Тадік і Іван беруться за лозунги! А ти, Зінь ко, за стінгазету! Ігор: Так дайте ж нам, будь ласка, паперу, бо той, що ви нам дали вранці, блатні*) по дерли та заплювали! Вихователь: Не можна нази *) Блатні — вуличний вираз для во лоцюг і злочинців. вати їх блатними! Всі діти од накові! Наталка: Громадянине вихо вателю! Чи можна вийти з мен шими на прогулечку? Вихователь: Ні, займайся дітьми тут, ви сьогодні не за служили цього! Тадіку, підеш зо мною по папір! (Виходить із Тадіком. Наталка сідає по між меншими й починає каз ку). Наталка: Був собі дід та ба ба. І була в них одним одна дочка. Жили вони бідно, худо би своєї не мали. І ось раз пі шов дід на ярмарок і купив ко зу... (Тадік вертається). Тадік: Хлопці! Ось папір а олівці і краски маємо, тепер за роботу! Вихователь сказав, що сьогодні це мусить бути зроблено. Інакше Лобатий бу де сердитись... (Сідає за стіл. Усі рисують якийсь час мовч ки. Галя сидить біля малого столика й гризе олівець). Зінько: (спостерігає якийсь час Галю) Галю! Та ти зїси олі вець замість цукерка! Що з то бою? Галя ('прокидається з заду ми) : Я не знаю, що писати про цього Павліка Морозова. Як він уже набрид нам усім! З чо го почати й як закінчити? Зінько: Послухай мене, Га лочко, і все буде гаразд! Піди до шафи з книжками, візьми хрестоматію для 4-тої кляси і перепиши про Павліка Моро зова, тільки зміни початок і кінець. (Галя йде до шафи, знаходить книжку й тихо чи тає. Тимчасом Наталка розпо відає казку далі). Наталка: Ось і коза каже: Я коза-дереза, за пів копи куп лена, пів бока луплена... Галя до Зінька: Твоя пора да знаменита! Та я не знаю, як почати? Зінько (іронічно): Почни так: в одному царстві, в одно му государстві жив собі, був Павлік Морозов. Даром хліб у батька, матері їв, вчитися не хотів, зате доніс на рідного батька до НКВД і став героєм. Галя злякано; Тихше, тихше! Ще хто почує, то й буде нам. (Сідає писати). Наталка: І ось настав вечір і бабина дочка жене козу додо му. Коза добре напаслася, а на річці напилася водички... Галя півголосом: Зінько! Чи ти міг би донести на свого батька? Зінько: А ти могла б, Галю? Галя: Ну, що ти? Ніколи! Зінько: Так чому ж ти мене питаєш? Чи не думаєш, що в мене менше олії в голові як у тебе? Галя: Але коли б ти знав, що батько зле робить, чи доніс би тоді? Ігор встає і підходить до Га лі: Що ти, Галю, дурниці пле теш сьогодні? Тадік: Батько ніколи не ро бить зле! Зінько: Я думаю, що батько знає краще ніж ми, що добре, а що зле... Мені ще нема 14-ти, а моєму батькові вже 42. Хто з нас розумніший? Галя: Та це я так спиталась. На кожному кроці тільки й чу єш: Ваші батьки злочинці! Ва ші батьки вороги народу! Ваші батьки зрадники! Зінько: А ти, Галю, не прий май цього близько до серця! їхнє діло брехати! За це вони гроші беруть... А ми своїх бать ків і матерей завжди будемо любити... Тадік: А я хочу бути таким, як мій батько! Нехай мене на Сибір пошлють за те, нехай розстріляють, але я буду та ким, як мій батько! Ігор: І я також! (за хвили ну). А може наші батьки не по- стріляні, а на Сибірі? (Діти за мовкли й задумались. Потім Галя починає стиха співати): Галя: Зза Сибіру сонце сходить Всі: Хлопці, не вгавайте, Тай на мене, Кармелюка Всю надію майте! Ігор: Ох, лишенько! Лоба тий приїхав! (Діти обривають пісню. Сідають на свої’місця й неначе працюють). Наталка до дітей: Цитьте, цитьте! Начальник приїхав! (Продовження на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
