Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Млин меле (Докінчення зі стор. 6) 2 ВІДСЛОНА Діти працюють як попередньо. Ти- шина. Входить начальник дитбудинку в уніформі НКВД а за ним піонерво- жатии. Начальник русявий, ш ироко лиций, років під ЗО, з холодними, зе ленуватими очими, з так сильно ви пнутими наперед дугами брів, що діти прозвали його „лобатим“. Начальник: Здрастуйте, ре- бята! Діти встаючи: Здрастуйте, гражданін начальнік! (лоба тий мовчки суворо розглядає якийсь час дітей, що стоять не порушно, очевидно злякані. Підходить до стола, виймає з портфеля якийсь список, чи тає і знов водить очима по ді тях). Начальник суворо: Бондарів Зіновій і Ляшко Наталія! (Ді ти встають струнко, Галя дри жить і злякано дивиться на на чальника). Начальник: Приготовитись, а за дві години поїдете в Дон бас на навчання до Горпрому- чу! (Діти остовпіли. Перший опамятався Зінько). Зінько: А мій брат Тадік? Ви, мабуть забули його викли кати, громадянине начальнику? Піонер-вожатий: Не переби вай, коли говорить начальник! Зінько: Але брат мій Тадік! Ви мабуть забули його викли кати? Начальник: Сказано Бонда рів Зіновій і Ляшко Наталія! Наталка: (заломивши руки): Громадянине начальнику! Я ж не можу залишити своїх ма леньких братіків! Вони ще такі маленькі! Піонер-вожатий: Начальник не питає, чи ти можеш, чи ні! Зрозуміло? Наталка хапається за голову й біжить до братіків, що ще ні чого не розуміють, цілує їх і плаче: Я не можу... Я не можу залишити їх самих! Зінько: Громадянине началь нику! Прошу записати й мого брата Тадіка разом зі мною на навчання! Я не можу їхати без нього... Начальник тупнувши ногою: Ми не питаємось, чи ти мо жеш, чи ні? Зінько благально: Громадя нине начальнику! Ми вас дуже просимо, не розлучайте нас із нашими меншими братіками! Ми не маємо тепер ні мами, ні тата... Ми як старші мусимо до глядати менших... Мама і тато наказували нам завжди бути разом, поки вони не вийдуть із тюрми... Начальник суворо: Хлопче! Ти думаєш, що вони вийдуть із тюрми? Ні, браток! З ними коротка справа... Ви повинні забути за тих злочинців, воро гів народу, що звуться на со ром вам вашими батьками... Ось дивіться, де є справжній батько нашої “родіни”! (пока зує рукою на портрет Сталіна). Він робить усе, щоб вирвати Вас ізпід впливу ваших зло чинних батьків! Це він віддав вас сюди на перевиховання, щоб зробити з вас справжніх громадян нашої “велікої роді ни”! (патетично) Він ваш спра вжній батько! Тадік: Ні, він не мій батько! (крізь сльози) Ви мого батька розстріляли, але я його завж ди любитиму, я його ніколи не забуду! Ігор і Зінько: Наші батьки не злочинці! Наталка плачучи: Громадя нине начальнику! Змилуйтеся, я не можу залишити цих двох малих! Тадік: Я сам тут не залишу ся ніколи! Хоч убийте мене! Начальник тупнувши ногою: Мовчати контрреволюційні ви родки! А то покажемо, де ра ки зимують! Збиратися! (Ви ходить із вожатим. Діти зля кано дивляться одне на одно го). Зінько: Я піду зараз до на шого вихователя, він добрий. Він поговорить із начальни ком, щоб нас разом відослали до Горпромучу... А ти, Тадіку, тимчасом збирайся! Та не за будь витягнути з дивана всі фотографії та татову книжку — (До Наталки) Ходім, Ната лочко! (виходять) Тадік вий має з дивана книжку й світли ни. Галя тулить до себе дітей і гірко плаче). Ігор: Хіба й тебе виклика ють, Галю, що ти плачеш? Галя: Ох, Ігоре! Сьогодні їх, а завтра мене... А на кого тих малих покинути? (Зінько й На талка повертаються. Зінько по хмурий, Наталка плаче. При гортає менших братіків і цілує їх). Наталка: Ох, братіки мої рід несенькі! Сирітки маленькі! Зінько дрижачим голосом: Тадіку, нам треба розлучитись! Нас разом не пускають... Тадік: Я сам не залишусь! Я втечу! Зінько: Начальник лютий, кричав навіть на самого вихо вателя. Тадіку, ти заховай цю фотографію собі, але гляди, щоб не знайшли... А я візьму книжку з татовим підписом... Не плач, Тадіку! Я буду до те бе писати... Я буду просити там нового начальника, щоб і те бе прислали до мене... А може, може незабаром мама вийде з тюрми і забере нас... Входять начальник і вихова тель. Вихователь: Зінько і Натал ко! Попрощайтеся й виходьте. (Наталка цілує дітей і не мо же відорватися). Наталко, го ді тобі плакати. За твоїми бра тіками буде наглядати Галя. Будеш писати з Донбасу а Галя буде писати тобі про ді тей... (Бере Наталку за руку і веде до дверей. Галя заспокоює ді тей). Начальник: Ну, Бондарів Зінько, виходь! (Зінько йде, але разом із ним іде Тадік. До Тадіка): А ти куди? Назад! Ти залишаєшся! Тадік; Я мушу йти з братом . я сам не залишуся! Зінько: Громадянине началь нику, дозвольте... Начальник: Молчать контр- революціонная сволоч! (тупає чогами). Тадік: (вчепившись за руку Зінька): Я без брата не зали шусь, хоч убийте мене зараз, убийте! Начальник: Мовчи, петлю рівське щеня! (шарпає його й відкидає в куток). Тадік: Сам ти собака! (зно ву біжить до Зінька, але на чальник хапає його за руки. Тадік відбивається ногами). Начальник: Вихователю! За беріть оцих двох (показує очи ма на Зінька й Наталку) і за раз пришліть сюди чергового з охорони! А цього вкинути в карцер... (Вихователь виходить із Зіньком і Наталкою). Тадік (пручаючись кричить): Забийте мене! Робіть зо мною, що хочете! Я без брата жити не можу! Я втечу! (Завіса спадає). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
