Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
С. Нагірна Із моїх музичних спогадів і. Оце недавно в одній книгар ні переглядала я ноти й натра пила на “Ах, де ж той цвіт” Остапа Нижанківського. Ця пі сня збудила в мене цілу низку спогадів із давноминулого. Я співала її востаннє у 1919 році, коли ще свіжа була могила ав тора цієї пісні, жорстоко роз- стріленого поляками. Акомпа- ніював мені син його Нестор, з яким я випадково тоді позна йомилась. Пригадались інші переживан ня, звязані з музичними висту пами. Впродовж декілька де сятків літ, коли я вчилася спі вати й виступала — було в ме не їх багато. Більшість із них мають значіння тільки для мене. Але деякі можуть бути цікаві для всіх, що люблять музику та переживання, звязані з нею. Перший листопада 1919 за став мене у Львові, де була сту денткою Музичного Інституту. Трагічний відступ Української Армії відтягнув також частину цивільного населення. Разом з ним опинилась я у Манастирись- ках над Дністром. Там саме зу стрілась із Нестором Нижанків- ським, який відступав разом із своїми братами із армією. Він був дуже прибитий, бо весною поляки розстріляли були його батька, священика коло Стрия. Мене представили йому, як співачку. Він зацікавився. По вели нас в якусь велику залю, де стояв добрий фортепіян. Зі бралося декілька старшин. Не стор Нижанківський просив ме не заспівати дещо з творів йо го батька. Я почала піснею “Ах, де-ж той цвіт”. Знамени тий акомпаніямент Н. Нижан ківського поривав мене. Ледве ми закінчили пісню, як він зір вався з крісла й вибіг із залі. Всі зрозуміли, що його звору шила музика батька. За деякий час вернувся спокійний, але з почервонілими очима. Стиснув мою руку й сказав: ■— Яка шко да, що мій батько ніколи не чув вашого виконання цієї піс ні! Після цього я співала ще де кілька пісень його батька, а він свої молодечі композиції “Снишся мені” та “Не співай на весні, соловейку, мені”. На другий день я зустрінула Н. Нижанківського на вулиці з пепевязаною лівою рукою. Що стачося? Необеоежно поводив ся з оевольвеоом і пеоестрілив собі руку. Сумно сказав: — Вже певне ніколи не буду гра ти. Мені защеміло серце. Я змо гла сказати тільки декілька слів співчуття. і \и розійшлися. Дальший відступ, полон, Бои- ґідки й знов я на волі у Львові. Та продовжувати науки співу я не могла, бо тяжкі були мої ма- теріяльні умовини. Треба було пообиватися життям. Та саме на той час поипадає переживання, що заважило на дальшій моїй дорозі. Ще коли я була ученицею Музичного Ін ституту, вибрала раз була для кінцевого попису оту саме піс ню Остапа Нижанківського. На одну з лекцій поийшов послу хати директор Інституту В. Барвінський. Коли я почала, по бачила на його обличчі здиву вання. Він вислухав мій спів до кінця й вийшов без слова. На пописі, який відбувся у великій залі Муз. Інституту, я співала, як казали, дуже добре. І ось весною 1920 я одержала запрошення взяти участь у кон церті, присвяченому памяті композитора Остапа Нижанків ського. Я співала в дуетах зі Стефою Туркевич. Ми викону вали “Люблю дивитись” та “Люба ластівочко” Це був перший мій концертовий вис туп. Я була рада, що він повя- заний із улюбленим моїм ком позитором. Зараз після того попрохав мене директор українського театру О. Стадник заступити хвору артистку в опері М. Ли- сенка “Ноктюрн” В якому хви люванні вивчила я за три дні партію “Панни з рожою”! Парт нером моїм, себто “офіцером” був відомий співак Орленко. “Вакханку” співала артистка Стадникова. Орхестрою дири гував молоденький ще тоді, Антін Рудницький. Та осінню цього ж року зус трінула мене найбільша неспо діванка. Я одержала запрошен ня співати на концерті, де мав НОВА ПРЕЗИДЕНТКА ГЕНЕ РАЛЬНОЇ ФЕДЕРАЦІЇ Нова президентка Генераль ної Федерації Жіночих Органі зацій, пані Милдред Алґрен, є вельми заслужена діячка і та лановита письменниця. Вона перше ^визначилась у своїм стейті Індіяна, де працю вала в багатьох державних і громадянських організаціях. У ГФЖО була рекордовою секретаркою, потім другою ві- це-президенткою, першою віце- президенткою, а вкінці прези- денткою. За час своєї праці для цієї великої організації вона відвідувала товариства (що на лежать до Федерації) в усіх 48 стейтах і на Аласці. Також від відала країни Південної Амери ки й Европи. В цілій Америці знають її як письменницю, та лановиту організаторку і бесід ницю. <&&&&&&&&&&&&&&&&&&&&$&&&&* виступати В. Барвінський, як піяніст, та оперовий співак Мартіні (Масляк). Для мене, студентки Музичного Інституту, це був великий успіх. А вже коли появились на вулицях Львова афіші й я побачила своє прізвище побіч Барвінсь- кого та Мартіні, я повірила у дійсність. Концерт пройшов з великим успіхом. Появилася в “Ділі” рецензія С. Людкевича, яка ме не оголомшила. Я читала її стільки разів, що вивчила була напамять. Довгий час затер де- іцо, тому подаю тільки уривок із неї: “С. Чабанівна (моє діво че поізвище) являється співач кою “зроду”, з гарним гнучким,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
