Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дві жінки кандидатки на віце-президента ЗДА лиці була садиба, де мешкала наша родина. Там був великий будинок (“старий дім”, з яким наш батько купив маєток) і два менших: так званий “Лесин до- мик” (або “білий”), він таки й був увесь біленький, і другий — “Сірий домик”. Цей звався тому так, що мав сірі віконниці знадвору, а на “Лесиному” на двірних віконниць не було. Всі будинки вкриті були ҐОНТО'Ю. Над вулицею, по цьому ж таки боці садиби, був магазин, а в саду льодовня, — більше буді вель там не було. За великим будинком тягнувся великий овочевий сад, ■— біля самого дому старезні груші та яблуні, а далі молодші (але у 90-х pp. вже гарні родючі дерева), в кінці саду сажавка (викопана). Вода в цій сажавці була про точна, струмочок впадав з не величкого ставка, що був за ме жами садиби, а в другому кінці сажавки витікав, на дні було кілька джерел. Вода була до сить холодна, дно мульке, про те ми все таки в ній що літа купалися. В намулі сажавки во дилися раки, і я памятаю, як Іван Франко, що гостював у нас зі своєю дружиною і дітьми, з захопленням ловив їх. Прига дую, як він убраний бродив у воді і коли вилазив в води, то. спокійно відривав пявки, що бувало начіпляються йому до б осих ніг. На нас дітей це роби ло велике враження. Навколо садиба була огорожена парка ном, воріт було двоє: від вули ці і вкінці садл. З вулиці воро та вели у двір, що являв собою заокруглений лужок, увесь встелений низькоскошеним споришем. Цей двір відділяли від квітників штахетики з бе- рез, біла березова кора так гар но виглядала на тлі зелених ку щів. За садом було селянське поле, а трохи далі ■— наш ліс. Вся місцевість, як відомо, низька і дуже рівна. До садиби ліс підходив дуже близько з двох боків. З заходу (т. зв. “Стадниця”) ■— великий старий ліс, що сягав державних лісів над річкою Турією. У Стадниці були болота і водилося багато дичини, — дикі кабани частень ко підходили з нього до самої садиби. Наш тато (а пізніше і брати мої) вдало полювали на них. Забігали і лосі в цей ліс, а вже дрібнішого звіря і пташок було безліч. Дерева в ньому са- Часопис Ню Йорк Тайме по дав новинку з Бостону, що Фе дерація Бизнесових і Профе сійних Жінок Америки, на своїй конвенції в Бостоні пос тавила дві кандидатки до номі нації на віце-президента Злуче них Держав. Одна з кандидаток це суддя Сара Гюз — на демократичну лісту, а теперішня сенаторка Маргарет Чейз Смит — на ре- публиканську. Суддя Сара Гюз, приймаючи номінацію заявила: “Я не є та ка наївна щоб вірила, що жін ка буде вже тепер віце-прези- денткою, але ми мусимо діста тись на арену” Дороті Тиченер, яка веде ви борчу кампанію для обидвих кандидаток, каже, що вони бу дуть предложені до номінації н а конвенціях демократичної і републиканської партій. Жінки мають право голосу вання і право засідати на лаві присяглих в усіх крім шости стейтів — казала суддя Гюз, — і право займати урядові місця, але навіть ці здобутки не роб лять їх повними громадянами. Бо жінки не мають ще дійсних мі листкові, з шпилькових рос ла невеличка група лише в од ному місці. Гущавина в Стад ниці була місцями така, що там завжди були сутінки і трава не росла, — землю вкривав мох та пріле листя, від нього стояв своєрідний терпкий дух. По падались там дерева з покруче ними стовбурами, що нагадува ли дивовижні постаті не то людські,- не то якихось потвор. На узліссі коло Стадниці цілий килим з конвалій. Я і брат Ми кола, трохи старший від мене, та наші приятелі, колодяженсь- кі діти, були переконані, що рі зні лісовики водяники і т. і. •— це цілком реальні особи, і як бувало, мама чи Леся казали мені, що насправді їх немає, що це так людська фантазія уосіблює природу, то я була певна, що це тільки так гово рять мені, щоб я їх не боялась, а що самі старші теж добре знають, що всі ці істоти є всю ди: в лісі, в житі, в болоті, озе рах і навіть у нас у дворі. Не дурно ж стільки про них опо відають у нас люди! Та в нас, впливів у владі, і тому так мало жінок займають публичні уря дові становища. Вона сказала що не досить мати привілеї але треба й користати з них. Всі ви- різнювання повинні бути усуне ні. Жінки мусять бути прийняті мужчинами як рівнорядні парт нери в політиці, але щоб жінки цього досягли, вони мусять витворити прихильну публичну опінію, а це жінки можуть зро бити як співкерманичі, а не як підганячі. Повне громадянство вміщає щоденне практикування демо кратії, а не лише голословні заяви. Жінки мусять допильну вати щоб недопустити до мето дів тоталітарних, які задушу ють критичну думку на спосіб поліційної влади. ІЗ ВЇДЧИТОВОЇ ЗАЛІ На „Зустрічі з письменниками”, яку влаштувало Літературно - Мистецьке Т-во у Филаделфії, дня 12. квітня Ма рія Струтинська прочитала свою но- велю п. н. „Камілльо". На відкритті Літ.-Мист. Клюбу у Ді тройті артистка Кривуцька прочитала недруковану новелю Софії Парфано- вич. думала я, на стайні коло най кращих коней цапа тримають, щоб бува таємничий “той” но чами коням гриви й хвоста не кудовчив і ласочка не ласкота- ла коней як про це нам нераз оповідав наш фірман, ■— вже немолода, статечна людина. Він мабуть сам теє бачив. Правда, ми діти тих таємничих осіб зде більшого не боялися, бо були чомусь певні, що як їх не зай мати і взагалі не робити нічого злого, то й вони не займуть. Ото тільки вовкулаки і “лихий” нам здавались дуже небезпеч ними. Але й проти “лихого” були способи себе охоронити — і я за прикладом своєї при ятельки, колодяженської дів чинки, носила при собі зілляч ко (терлич і тою), що має ма гічну силу захищати від “лихо го” Чей же нераз чула опові дання, як “лихий” не міг нічого заподіяти дівчині, що мала при собі це зілля і з досадою від ступився, говорячи: “як би не терлич та тоя, ■— була б дівчи нонька моя”. (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
