Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дві жінки кандидатки на віце-президента ЗДА лиці була садиба, де мешкала наша родина. Там був великий будинок (“старий дім”, з яким наш батько купив маєток) і два менших: так званий “Лесин до- мик” (або “білий”), він таки й був увесь біленький, і другий — “Сірий домик”. Цей звався тому так, що мав сірі віконниці знадвору, а на “Лесиному” на двірних віконниць не було. Всі будинки вкриті були ҐОНТО'Ю. Над вулицею, по цьому ж таки боці садиби, був магазин, а в саду льодовня, — більше буді вель там не було. За великим будинком тягнувся великий овочевий сад, ■— біля самого дому старезні груші та яблуні, а далі молодші (але у 90-х pp. вже гарні родючі дерева), в кінці саду сажавка (викопана). Вода в цій сажавці була про точна, струмочок впадав з не величкого ставка, що був за ме жами садиби, а в другому кінці сажавки витікав, на дні було кілька джерел. Вода була до сить холодна, дно мульке, про те ми все таки в ній що літа купалися. В намулі сажавки во дилися раки, і я памятаю, як Іван Франко, що гостював у нас зі своєю дружиною і дітьми, з захопленням ловив їх. Прига дую, як він убраний бродив у воді і коли вилазив в води, то. спокійно відривав пявки, що бувало начіпляються йому до б осих ніг. На нас дітей це роби ло велике враження. Навколо садиба була огорожена парка ном, воріт було двоє: від вули ці і вкінці садл. З вулиці воро та вели у двір, що являв собою заокруглений лужок, увесь встелений низькоскошеним споришем. Цей двір відділяли від квітників штахетики з бе- рез, біла березова кора так гар но виглядала на тлі зелених ку щів. За садом було селянське поле, а трохи далі ■— наш ліс. Вся місцевість, як відомо, низька і дуже рівна. До садиби ліс підходив дуже близько з двох боків. З заходу (т. зв. “Стадниця”) ■— великий старий ліс, що сягав державних лісів над річкою Турією. У Стадниці були болота і водилося багато дичини, — дикі кабани частень ко підходили з нього до самої садиби. Наш тато (а пізніше і брати мої) вдало полювали на них. Забігали і лосі в цей ліс, а вже дрібнішого звіря і пташок було безліч. Дерева в ньому са- Часопис Ню Йорк Тайме по дав новинку з Бостону, що Фе дерація Бизнесових і Профе сійних Жінок Америки, на своїй конвенції в Бостоні пос тавила дві кандидатки до номі нації на віце-президента Злуче них Держав. Одна з кандидаток це суддя Сара Гюз — на демократичну лісту, а теперішня сенаторка Маргарет Чейз Смит — на ре- публиканську. Суддя Сара Гюз, приймаючи номінацію заявила: “Я не є та ка наївна щоб вірила, що жін ка буде вже тепер віце-прези- денткою, але ми мусимо діста тись на арену” Дороті Тиченер, яка веде ви борчу кампанію для обидвих кандидаток, каже, що вони бу дуть предложені до номінації н а конвенціях демократичної і републиканської партій. Жінки мають право голосу вання і право засідати на лаві присяглих в усіх крім шости стейтів — казала суддя Гюз, — і право займати урядові місця, але навіть ці здобутки не роб лять їх повними громадянами. Бо жінки не мають ще дійсних мі листкові, з шпилькових рос ла невеличка група лише в од ному місці. Гущавина в Стад ниці була місцями така, що там завжди були сутінки і трава не росла, — землю вкривав мох та пріле листя, від нього стояв своєрідний терпкий дух. По падались там дерева з покруче ними стовбурами, що нагадува ли дивовижні постаті не то людські,- не то якихось потвор. На узліссі коло Стадниці цілий килим з конвалій. Я і брат Ми кола, трохи старший від мене, та наші приятелі, колодяженсь- кі діти, були переконані, що рі зні лісовики водяники і т. і. •— це цілком реальні особи, і як бувало, мама чи Леся казали мені, що насправді їх немає, що це так людська фантазія уосіблює природу, то я була певна, що це тільки так гово рять мені, щоб я їх не боялась, а що самі старші теж добре знають, що всі ці істоти є всю ди: в лісі, в житі, в болоті, озе рах і навіть у нас у дворі. Не дурно ж стільки про них опо відають у нас люди! Та в нас, впливів у владі, і тому так мало жінок займають публичні уря дові становища. Вона сказала що не досить мати привілеї але треба й користати з них. Всі ви- різнювання повинні бути усуне ні. Жінки мусять бути прийняті мужчинами як рівнорядні парт нери в політиці, але щоб жінки цього досягли, вони мусять витворити прихильну публичну опінію, а це жінки можуть зро бити як співкерманичі, а не як підганячі. Повне громадянство вміщає щоденне практикування демо кратії, а не лише голословні заяви. Жінки мусять допильну вати щоб недопустити до мето дів тоталітарних, які задушу ють критичну думку на спосіб поліційної влади. ІЗ ВЇДЧИТОВОЇ ЗАЛІ На „Зустрічі з письменниками”, яку влаштувало Літературно - Мистецьке Т-во у Филаделфії, дня 12. квітня Ма рія Струтинська прочитала свою но- велю п. н. „Камілльо". На відкритті Літ.-Мист. Клюбу у Ді тройті артистка Кривуцька прочитала недруковану новелю Софії Парфано- вич. думала я, на стайні коло най кращих коней цапа тримають, щоб бува таємничий “той” но чами коням гриви й хвоста не кудовчив і ласочка не ласкота- ла коней як про це нам нераз оповідав наш фірман, ■— вже немолода, статечна людина. Він мабуть сам теє бачив. Правда, ми діти тих таємничих осіб зде більшого не боялися, бо були чомусь певні, що як їх не зай мати і взагалі не робити нічого злого, то й вони не займуть. Ото тільки вовкулаки і “лихий” нам здавались дуже небезпеч ними. Але й проти “лихого” були способи себе охоронити — і я за прикладом своєї при ятельки, колодяженської дів чинки, носила при собі зілляч ко (терлич і тою), що має ма гічну силу захищати від “лихо го” Чей же нераз чула опові дання, як “лихий” не міг нічого заподіяти дівчині, що мала при собі це зілля і з досадою від ступився, говорячи: “як би не терлич та тоя, ■— була б дівчи нонька моя”. (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
