Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Будинок „великий44 в маєтку Петра Косача в с. Колодяжному на Ко- вельщині. Знято пізною осінню 1911 з саду від каштану, щ о влітку затінював своїм листям половину будинку. Ізідора Косач-Борисова Колодяжне (До біографії Лесі Українки) Значна частина життя Лесі Українки пройшла у с. Коло дяжному біля Ковля, — там прожила вона частину свого дитинства, всю юність і пізні ше вже в дорослому віці теж нераз відвідувала свою рідну волинську оселю. Всі дослідники творчости Лесі Українки відзначають вплив волинського Полісся, природи і всього рідного ото чення на вдачу Лесі Українки й її творчість. Проте, на жаль, якось так склалося, що ніхто з тих людей, що жили або хоч інколи перебували за тих дав ніших часів у Колодяжному, не записав своїх вражень. І тому тепер хоч трапляється інколи, що пишучи про Лесю Українку, заторкнуть і цю тему, але то завжди видно, що автор або ні коли зовсім не бачив Колодяж- ного, або був там значно пізні ше, коли й вся околиця й на селення взагалі змінилися стра шенно від воєнних подій, а Ко- сачівська садиба, зокрема від злої волі окремих осіб, зміни лася до невпізнання. Тепер залишилася тільки ге ографічна назва сама, а ніщо вже не нагадує в сучасному Ко лодяжному того, що вабило й чарувало колись Лесю Україн ку. Одне лише з приємністю мо жна констатувати, що людність волинська не змінилася в певно му відношенні, а саме: як мала, так і має велику відпорність так до полонізації, як і до русифі кації й зберегла свою україн ську вдачу і національну гід ність за всіх окупацій і стави ла опір під час страшної ні мецької навали. Мало вже лишилося на світі Лесиних сучасників, вже й мої ровесники потрохи відходять від нас, а хочеться, щоб з нами не закрились на віки від очей нащадків картини дорогого нам минулого. Тому і зважи лась я написати цей спогад. Сестра Ольга (Косач, по чо ловікові Кривинюк), молодша від Лесі на 6 років, залишила капітальну працю “Хронологія життя і творчости Лесі Україн ки”, — ще, на жаль, не надру ковану і спогади про Лесині ди тячі роки в м. Звягелі та нарис про батька Лесі Українки. У цьому нарисі вона дуже прав диво і докладно характеризує постать нашого батька. Ці оби два спогади були друковані за її життя, а спогаду про нашу матір вона не встигла закінчи ти, — померла восени 1945 р. Нас було шестеро у батьків наших. Троє старших: Михай ло, Лариса — Леся Українка і Ольга народилися у повітово му місті Звягелі на Волині, де тоді жили наші батьки, а на по чатку 80-х pp. родина наша е- реїхала на життя у с. Колодяж не (Ковельського повіту на Во лині), де народилися троє мо лодших, •— Оксана, після неї Микола і наймолодша в родині Ізідора. Я на сімнадцять років молод ша від Лесі, отже про Лесине дитинство знаю лише від неї самої, батьків і старших роди чів та знайомих, але всіх членів нашої родини й оточення з ча сів свого дитинства я досить яскраво ще памятаю. Памятаю як хто виглядав (ці спогади зміцнюються ще й тогочасними світлинами, що зберігаю в се бе), виразно памятаю деякі ок ремі події, що тоді відбувались а ще виразніше, ніж окремі епі зоди •— пригадую триб життя й відносини між своїми і чужи ми з оточення, і коли заглиб лююсь у ці спогади, то наче відчуваю і тепер ту атмосферу доброзичливости, людяности і бадьорого сприймання світу, що в ній так радісно пройшло моє дитинство. І Наше село Колодяжне було зовсім невеличке, щось всього 40 з лишком дворів, розділе не однією вулицею, що пе ретинала шосе (магістраль Ки- їв-Берестя Литовське) і заліз ничну колію (Київ-Рівне-Ко- вель) на віддалені 6 верств від Ковля. Це було зі сходу від Ко вля найближче село. Церкви в селі не було. Колодяженці на лежали до парафії с. Волошки (З версти на північний схід). Земля у Колодяжному була трохи ліпша ніж у північній ча стині повіту, селяни до того мо гли угноювати землю, тому по рівнюючи з іншими селами в о- колиці, були заможніші. Нпр. у Колодяжному тоді вже не було курних хат, дехто почав сіяти пшеницю, на городах соняшни ки і т. інш. На роботу Колодя женці на довший термін не най малися, тільки молодь ходила часами на поденну. Школи в се лі не було, дітей (хлопців) по силали до школи у с. Волошки. В кінці села безпосередньо мі стилась наша садиба. Сусідні селянські садиби відділялись від нашого саду невисоким парканом. Продовження сільсь кої вулиці (дорога до с. Буди- щі) ділила нашу садибу на 2 частини, — по одному боці сто яв великий довгий будинок, де мешкали робітники з нашого господарства, а навколо про сторого двору розмішені були сільсько-господарські будівлі: клуня, стайня, короварня і т. п. За ними з одного боку сад ово чевий, з другого — пасовище, поле й ліс. По другому боці ву-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
