Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Будинок „великий44 в маєтку Петра Косача в с. Колодяжному на Ко- вельщині. Знято пізною осінню 1911 з саду від каштану, щ о влітку затінював своїм листям половину будинку. Ізідора Косач-Борисова Колодяжне (До біографії Лесі Українки) Значна частина життя Лесі Українки пройшла у с. Коло дяжному біля Ковля, — там прожила вона частину свого дитинства, всю юність і пізні ше вже в дорослому віці теж нераз відвідувала свою рідну волинську оселю. Всі дослідники творчости Лесі Українки відзначають вплив волинського Полісся, природи і всього рідного ото чення на вдачу Лесі Українки й її творчість. Проте, на жаль, якось так склалося, що ніхто з тих людей, що жили або хоч інколи перебували за тих дав ніших часів у Колодяжному, не записав своїх вражень. І тому тепер хоч трапляється інколи, що пишучи про Лесю Українку, заторкнуть і цю тему, але то завжди видно, що автор або ні коли зовсім не бачив Колодяж- ного, або був там значно пізні ше, коли й вся околиця й на селення взагалі змінилися стра шенно від воєнних подій, а Ко- сачівська садиба, зокрема від злої волі окремих осіб, зміни лася до невпізнання. Тепер залишилася тільки ге ографічна назва сама, а ніщо вже не нагадує в сучасному Ко лодяжному того, що вабило й чарувало колись Лесю Україн ку. Одне лише з приємністю мо жна констатувати, що людність волинська не змінилася в певно му відношенні, а саме: як мала, так і має велику відпорність так до полонізації, як і до русифі кації й зберегла свою україн ську вдачу і національну гід ність за всіх окупацій і стави ла опір під час страшної ні мецької навали. Мало вже лишилося на світі Лесиних сучасників, вже й мої ровесники потрохи відходять від нас, а хочеться, щоб з нами не закрились на віки від очей нащадків картини дорогого нам минулого. Тому і зважи лась я написати цей спогад. Сестра Ольга (Косач, по чо ловікові Кривинюк), молодша від Лесі на 6 років, залишила капітальну працю “Хронологія життя і творчости Лесі Україн ки”, — ще, на жаль, не надру ковану і спогади про Лесині ди тячі роки в м. Звягелі та нарис про батька Лесі Українки. У цьому нарисі вона дуже прав диво і докладно характеризує постать нашого батька. Ці оби два спогади були друковані за її життя, а спогаду про нашу матір вона не встигла закінчи ти, — померла восени 1945 р. Нас було шестеро у батьків наших. Троє старших: Михай ло, Лариса — Леся Українка і Ольга народилися у повітово му місті Звягелі на Волині, де тоді жили наші батьки, а на по чатку 80-х pp. родина наша е- реїхала на життя у с. Колодяж не (Ковельського повіту на Во лині), де народилися троє мо лодших, •— Оксана, після неї Микола і наймолодша в родині Ізідора. Я на сімнадцять років молод ша від Лесі, отже про Лесине дитинство знаю лише від неї самої, батьків і старших роди чів та знайомих, але всіх членів нашої родини й оточення з ча сів свого дитинства я досить яскраво ще памятаю. Памятаю як хто виглядав (ці спогади зміцнюються ще й тогочасними світлинами, що зберігаю в се бе), виразно памятаю деякі ок ремі події, що тоді відбувались а ще виразніше, ніж окремі епі зоди •— пригадую триб життя й відносини між своїми і чужи ми з оточення, і коли заглиб лююсь у ці спогади, то наче відчуваю і тепер ту атмосферу доброзичливости, людяности і бадьорого сприймання світу, що в ній так радісно пройшло моє дитинство. І Наше село Колодяжне було зовсім невеличке, щось всього 40 з лишком дворів, розділе не однією вулицею, що пе ретинала шосе (магістраль Ки- їв-Берестя Литовське) і заліз ничну колію (Київ-Рівне-Ко- вель) на віддалені 6 верств від Ковля. Це було зі сходу від Ко вля найближче село. Церкви в селі не було. Колодяженці на лежали до парафії с. Волошки (З версти на північний схід). Земля у Колодяжному була трохи ліпша ніж у північній ча стині повіту, селяни до того мо гли угноювати землю, тому по рівнюючи з іншими селами в о- колиці, були заможніші. Нпр. у Колодяжному тоді вже не було курних хат, дехто почав сіяти пшеницю, на городах соняшни ки і т. інш. На роботу Колодя женці на довший термін не най малися, тільки молодь ходила часами на поденну. Школи в се лі не було, дітей (хлопців) по силали до школи у с. Волошки. В кінці села безпосередньо мі стилась наша садиба. Сусідні селянські садиби відділялись від нашого саду невисоким парканом. Продовження сільсь кої вулиці (дорога до с. Буди- щі) ділила нашу садибу на 2 частини, — по одному боці сто яв великий довгий будинок, де мешкали робітники з нашого господарства, а навколо про сторого двору розмішені були сільсько-господарські будівлі: клуня, стайня, короварня і т. п. За ними з одного боку сад ово чевий, з другого — пасовище, поле й ліс. По другому боці ву-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
