Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Припадок (Докінчення зі стор. 10) малим колісцятко'М. Хіба ж ©и завважили колись мене? Завсі ди такий зайнятий... — Невже вам цікаво було знати — завважив я вас — чи не завважив? Ви ж і так друго го кохаєте — я це давно знав. їй хотілось сказати йому, що нікого вона не кохала крім ньо го. Що це він, Ігор ■— єдине — перше і останнє кохання її. Проте мовчала. — Кожного дня мріяв я: сьо годні увечорі побачу я її у чи тальні, почую її голос. А тепер цього всього не буде. Яка ж, скажіть ви мені, була б вам чи кому шкода від того, якщо б я мав змогу бачити вас? А ви бу ли б навіть не знали, як дуже залежить мені на цьому. Сього дні ж кажу вам це тому тільки, що відїджаєте і ще тому, що не побачу вас, мабуть, більше. 'Вона мовчала. — А все ж ви переїзджатиме- те колись попри нашу стацію — до батьків же своїх поїдете... — Так. — Може зустрінемось ко лись... — Хіба, що припадково завважила здавленим голосом. — Припадково?! А що при падок, наче збиточний хлоп чик, мігби зажартувати собі з нас — ви не подумали на цим? * * * Із поїзду, що приїхав з гір, Оксана пересідала на другий, щоб їхати на Поділля до своїх батьків. Шукала вільного місця. Нарешті найшла. Була схвильо вана. У горах, звідки їхала вона — люди голодували. Голод ви ганяв їх із їхніх чудових гір і вони їхали на Поділля за хлі бом. У її Батьківщині, країні зо лотої пшениці — хліба забрак ло! І вони, оті голодні люди із сірими обличчями, тиснулись до поїзду, щоб захопити якесь вільне місце — щоб дістатись нарешті до тієї обіцяної землі, де можна ще дістати трохи зер на, яке селяни вспіли заховати. — “Zurueick, Zuru-eck!” — кри чали поліцисти. І дротяні нагаї “Uebermensch- ів” свистіли в повітрі і залиша ли червоно-сині пруги на пле чах і обличчях людей. І вони, оті люди залишалися до насту пного поїзду, щоб наново пе реживати те саме. Оце вже третій з черги оку пант зайняв Україну, а проте ні чого не змінилось. Такий же го лод і такіж битком набиті тюр ми. Одна тільки різниця, що вагони із золотою українською пшеницею їхали переділе на схід, а тепер на захід ідуть. А месники! — де ж це вони? Одні в тюрмі, а другі у лісах ■— ждуть відповідного менту — на гасло ждуть... Вийняла із торбинки листа від брата і читала — оце вже може сотий раз з черги: “Оксано! 11о довгій мандрівці своїй, нарешті доОився до рідних порогів. Мо жеш уявити соОі здивування і радість батьків, які не сподіва лись вже бачити мене на цьому світі, зате Романа таки дійсно немає між живими. Чи памята- єш, як перед чотирма роками прощались ми з тобою t Зараз же — на третій день після цьо го, він згинув від кулі польсько го сторожника, як ми перехо дили кордон”. Знову минали, яік кожного ) разу, ти.ху подільську стадію. Вона вже не боялася виглянути яік давніше. Ось останній закрут поїзду і в неї живо забилося серце. На стадії хтось радісно махав до неї. Оксана пізнала іпо жвавих ру хах — струнку сильветку Дар- ки. Та Д-арка прямувала' вже до вагону. — 'Ги це, Оксано ■— чи при вид може? — Як зникла ти тоді з нашого обрію, так ніхто й до сьогодні не бачив тебе. А ми часто згадували тебе в нашому гурті. Тільки Ігор наш мовчав завсіди, наче боявся вимовити твоє імя... А про Романа ти зна єш, Оксано? — надто вже обе режно запитала. Оксана сумно притакнула го ловою. — Ото ж, як прийшла вістка, що Романа вбито на кордоні — я розказала про це Ігореві, а він: “Я зараз же знав, як тільки вбито його” — Так чому ж ти нічого Оксані не сказав тоді? — здивувалась я. “Як же я міг казати їй про це — вона ж ко хала його” — сказав і відвер нувся до стіни. Він тоді лежав важко хворий. Мешкав у шко лі, у тій кімнатці, де ти колись мешкала ■— там і помер... — Помер?! І він теж помер?! — зжахнулась Оксана. Перед її очима почали пере суватись якісь темні платки, на че чорні метелики й вона із зу силлям оперла голову об стіну. — Чому ж він помер? — за питала тихо, наче боялась за ворушити його спокій. — Багато причин зложилось на це. Ти памятаєш, що він мав польську тюрму за собою... А большевики також зараз його взяли... Як наближалися німці. большевики почали вивози ти вязнів на схід. Щоправда не всіх, бо багатьох у жахливий спосіб закатували по тюрмах. Між тими, що їх вивозили був і Ігор. І він, просто, чудом спас ся. Ти ж знаєш який він очай- душний був завсіди! Отож, як вантажили їх у машини — вис микнувся якось і спокійно пі шов собі. Який же він зморе ний і знищений прийшов тоді додому ■— кістяк та й годі! Ле- дви привернули ми його до життя. А за німців він ще й до учителювання взявся. Ніяк не дав собі цього вибити з голо ви. “Залишіть мене в спокою — казав — сяк чи так помру ■— хай хоч маю те переконання, що не сидів дурно ” Та вчи- телька-полька, що прийшла на твоє, Оксано, місце, виїхала ку дись і це було йому на руку. Яка тільки важка праця де не була — все брав на себе. Ні однієї вільної хвилини не зали шив собі ніколи. Простудився — прийшло запалення легенів, що закінчилось смертю. В трав ні це було. Похоронили ми йо го на нашому кладовищі. Зі ста- ції видно групу беріз, що біля його могили... А потім не було вже Дарки - Оксана зосталася сама. Вона нахилила голову до вікна. В да лі маячіла група беріз — це ж кладовище, де спочиває Ігор. Враз, зпоміж березових ві- ток, висмикнувся ЯСНИЙ СОНЯШ- ний промінь і ніжно торкнувся блідої Оксаниної щоки. Промінчик отой — це цілу нок Ігоря ізза могили. Один- єдиний, на який дозволено бу ло йому аж тепер. Вона примкнула очі й сумно по'см'іхнулась. Як відкрила їх — промінчика вже не було. А берізки хилили додолу свої віти — передавали від Ігоря по клін... Приєднуйте передплатниць “Нашого Життя” Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
