Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Припадок (Докінчення зі стор. 10) малим колісцятко'М. Хіба ж ©и завважили колись мене? Завсі ди такий зайнятий... — Невже вам цікаво було знати — завважив я вас — чи не завважив? Ви ж і так друго го кохаєте — я це давно знав. їй хотілось сказати йому, що нікого вона не кохала крім ньо го. Що це він, Ігор ■— єдине — перше і останнє кохання її. Проте мовчала. — Кожного дня мріяв я: сьо годні увечорі побачу я її у чи тальні, почую її голос. А тепер цього всього не буде. Яка ж, скажіть ви мені, була б вам чи кому шкода від того, якщо б я мав змогу бачити вас? А ви бу ли б навіть не знали, як дуже залежить мені на цьому. Сього дні ж кажу вам це тому тільки, що відїджаєте і ще тому, що не побачу вас, мабуть, більше. 'Вона мовчала. — А все ж ви переїзджатиме- те колись попри нашу стацію — до батьків же своїх поїдете... — Так. — Може зустрінемось ко лись... — Хіба, що припадково завважила здавленим голосом. — Припадково?! А що при падок, наче збиточний хлоп чик, мігби зажартувати собі з нас — ви не подумали на цим? * * * Із поїзду, що приїхав з гір, Оксана пересідала на другий, щоб їхати на Поділля до своїх батьків. Шукала вільного місця. Нарешті найшла. Була схвильо вана. У горах, звідки їхала вона — люди голодували. Голод ви ганяв їх із їхніх чудових гір і вони їхали на Поділля за хлі бом. У її Батьківщині, країні зо лотої пшениці — хліба забрак ло! І вони, оті голодні люди із сірими обличчями, тиснулись до поїзду, щоб захопити якесь вільне місце — щоб дістатись нарешті до тієї обіцяної землі, де можна ще дістати трохи зер на, яке селяни вспіли заховати. — “Zurueick, Zuru-eck!” — кри чали поліцисти. І дротяні нагаї “Uebermensch- ів” свистіли в повітрі і залиша ли червоно-сині пруги на пле чах і обличчях людей. І вони, оті люди залишалися до насту пного поїзду, щоб наново пе реживати те саме. Оце вже третій з черги оку пант зайняв Україну, а проте ні чого не змінилось. Такий же го лод і такіж битком набиті тюр ми. Одна тільки різниця, що вагони із золотою українською пшеницею їхали переділе на схід, а тепер на захід ідуть. А месники! — де ж це вони? Одні в тюрмі, а другі у лісах ■— ждуть відповідного менту — на гасло ждуть... Вийняла із торбинки листа від брата і читала — оце вже може сотий раз з черги: “Оксано! 11о довгій мандрівці своїй, нарешті доОився до рідних порогів. Мо жеш уявити соОі здивування і радість батьків, які не сподіва лись вже бачити мене на цьому світі, зате Романа таки дійсно немає між живими. Чи памята- єш, як перед чотирма роками прощались ми з тобою t Зараз же — на третій день після цьо го, він згинув від кулі польсько го сторожника, як ми перехо дили кордон”. Знову минали, яік кожного ) разу, ти.ху подільську стадію. Вона вже не боялася виглянути яік давніше. Ось останній закрут поїзду і в неї живо забилося серце. На стадії хтось радісно махав до неї. Оксана пізнала іпо жвавих ру хах — струнку сильветку Дар- ки. Та Д-арка прямувала' вже до вагону. — 'Ги це, Оксано ■— чи при вид може? — Як зникла ти тоді з нашого обрію, так ніхто й до сьогодні не бачив тебе. А ми часто згадували тебе в нашому гурті. Тільки Ігор наш мовчав завсіди, наче боявся вимовити твоє імя... А про Романа ти зна єш, Оксано? — надто вже обе режно запитала. Оксана сумно притакнула го ловою. — Ото ж, як прийшла вістка, що Романа вбито на кордоні — я розказала про це Ігореві, а він: “Я зараз же знав, як тільки вбито його” — Так чому ж ти нічого Оксані не сказав тоді? — здивувалась я. “Як же я міг казати їй про це — вона ж ко хала його” — сказав і відвер нувся до стіни. Він тоді лежав важко хворий. Мешкав у шко лі, у тій кімнатці, де ти колись мешкала ■— там і помер... — Помер?! І він теж помер?! — зжахнулась Оксана. Перед її очима почали пере суватись якісь темні платки, на че чорні метелики й вона із зу силлям оперла голову об стіну. — Чому ж він помер? — за питала тихо, наче боялась за ворушити його спокій. — Багато причин зложилось на це. Ти памятаєш, що він мав польську тюрму за собою... А большевики також зараз його взяли... Як наближалися німці. большевики почали вивози ти вязнів на схід. Щоправда не всіх, бо багатьох у жахливий спосіб закатували по тюрмах. Між тими, що їх вивозили був і Ігор. І він, просто, чудом спас ся. Ти ж знаєш який він очай- душний був завсіди! Отож, як вантажили їх у машини — вис микнувся якось і спокійно пі шов собі. Який же він зморе ний і знищений прийшов тоді додому ■— кістяк та й годі! Ле- дви привернули ми його до життя. А за німців він ще й до учителювання взявся. Ніяк не дав собі цього вибити з голо ви. “Залишіть мене в спокою — казав — сяк чи так помру ■— хай хоч маю те переконання, що не сидів дурно ” Та вчи- телька-полька, що прийшла на твоє, Оксано, місце, виїхала ку дись і це було йому на руку. Яка тільки важка праця де не була — все брав на себе. Ні однієї вільної хвилини не зали шив собі ніколи. Простудився — прийшло запалення легенів, що закінчилось смертю. В трав ні це було. Похоронили ми йо го на нашому кладовищі. Зі ста- ції видно групу беріз, що біля його могили... А потім не було вже Дарки - Оксана зосталася сама. Вона нахилила голову до вікна. В да лі маячіла група беріз — це ж кладовище, де спочиває Ігор. Враз, зпоміж березових ві- ток, висмикнувся ЯСНИЙ СОНЯШ- ний промінь і ніжно торкнувся блідої Оксаниної щоки. Промінчик отой — це цілу нок Ігоря ізза могили. Один- єдиний, на який дозволено бу ло йому аж тепер. Вона примкнула очі й сумно по'см'іхнулась. Як відкрила їх — промінчика вже не було. А берізки хилили додолу свої віти — передавали від Ігоря по клін... Приєднуйте передплатниць “Нашого Життя” Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
