Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Галина Селегень По дорозі на захід (Уривок із повісти “Друг”) Віталій повертався додому пішки. Напередодні випав сніг і не розтав, як завжди, а зали шився лежати білим блиску чим килимам, надаючи місту СВЯТКОВО Г О Різ Д'В Я НОГО вигля ду. За ніч підморозило, а вдень сніг знову падав, спочатку по вільно, великими кошлатими пластівнями, потім крутила за вірюха сердитих колючих го лок, що різали обличчя, сліпи ли очі й не давали дивитися вперед. Вітер начисто вимів середину вулиці, а на пішоходах намів кучугури, яких більше ніхто не прибірав. Надвечір вітер втих, небо очистилось від хмар, ви глянув місяць. Віталій ішов посеред вули ці, в цю пору порожній і тихій. Він стримував кроки: йому бу ло радісно від скрипу снігу під ногою, від сухого морозного повітря, такого свіжого після цілоденного сидіння в кабінці авта. Сьогодні він не виходив з кабіни навіть для обіду. Си дячи за кермом авта, пожував кусень сухого хліба, засунуто го в кишеню перед відходом на працю: на обід у ресторані не було часу. День видався тяжкий. Ди ректор Гардт обїжджав копаль ні з терміновим дорученням Берліну, копалень було 19, роз киданих на просторі більше як 100 км. За короткий зимовий день треба було встигнути по бувати всюди, а дороги були забиті військом. Машини і тан ки, люди і коні рухались ніби то безладно, в протилежних на прямах, але не треба було бути фахівцем, щоб зрозуміти, що це був суцільний відступ. Віталій зважував небезпеку для міста і думав, що треба бу ло б вивезти родину на захід завтра, чи післязавтра, ще заки почнеться хаос загальної ева куації; вивезти можливо ско ріше, поки залишалася ще віль ною дорога, загрожена насту-' паючими в напрямі на місто червоними військами. Удень думати не було часу. Тепер, принаймні по дорозі до дому можна було обміркувати втечу з загроженого міста, але чомусь думки й гадки розпли вались і бігли ВІД НЬО'ГО. В од ному кутку свідомости воруши лась думка про небезпеку, а в іншому a-ж ось далеко в мо розному повітрі гавкнула со бака і новий образ постав, за слонивши собою все, з вираз ністю і свіжістю спогадів ди тинства. Такий, як і сьогодні синій від місячного сяйва морозний вечір, скрипить блискучий сніг під ногою. Занесене снігом, блимає вогниками вузеньких вікон село на березі замерзлої річки; по той бік — ліс, струн кі, укриті снігом смереки й яли ни. І місяць, повний місяць ллє своє синє сяйво на ялини у сні говому вбранні, на замерзлу білу річку, на пухкі від снігу дахи хатин. Тихо . тільки десь далеко, ген-ген за селом, на другому боці річки, так са мо як тепер, бреше собака. Віталій увійшов у смугу світ ла, кинутої вітриною крамниці і раптом зникло видіння — село на далекому Поділлі, морозна місячна ніч і гавкання собаки. Але на серці зробилось легко, ВІ'ДІ'ЙШЛИ думки П’ОО небезпеку. Наближалось Ріядво, а вдома на діда чекала Ляльця. — Ляльцю! Говори за мною у лісі на галявинці . Ні, говори ж, чому ти мовчиш? Ляльия дивилась на Кольку з-під доба круглими сір и м и оченятами і сеодито мовчала. Схоже було, що вона знову збирається заплакати. Ляльчи- ні мама й бабця пішли до кіна, а Колькина мама, відходячи на кухню, наказала хлопчикові: — Доглядай Ляльцю, поки не прийде з роботи дід. — А як вона ревтиме? — Розваж чим-небудь. Адже ти великий хлопець. Кольці не дуже припала до вподоби перспектива розважа ти цю реву. У нього досить бу ло своєї роботи. Він сидів із ногами на дивані, цілковито за глиблений у свою справу, яка вперто не давалась йому ось уже протягом тижня. Колька конструював модель літака за малюнком у своєму альбомі і неохоче відірвався від цієї ро боти. Але мама сказала, що він великий хлопчик, треба було показати, чого він вартий. Спочатку він пробував заін тересувати Ляльцю своїм літа ком. Але смаки і сфери їхніх ін тересів явно не збігалися. Ляльця кинула зневажливий погляд на чудовий, майже за кінчений модель і раптом жа лібно заскиглила: — Мамцю! Бабцю! — Мама пішла до кіна і ба буся з нею — вже втретє пояс нював Колька, але Ляльцю це очевидно не задовольняло. — М-а-а-мцю! Ба-абцю! ■— продовжувала нудно тягнути дівчинка. — Діду! — радісно згадала ще й цього свого ро дича і подивилась, що скаже на те Колька. — Діда також нема, але дід скоро прийде. Знаєш Ляльцю! Скоро Різдво, дід принесе ялинку. Ляльцю, давай вивчи мо віршика про ялинку. Повто рюй за мною: у лісі, на галя винці!... — . . у лісі, на галявинці, ■— проспівала тоненько Ляльця. В її ще вогких від сліз оченятах зажеврів вогник жвавої цікаво сте. — . ялиночка зросла, — Ляльця зупинилась, прислуха ючись. — . .і влітку і взимі вона зелена все була, — співав Коль ка, розмахуючи руками в ви- г л я д ом сп р а вжн ь о г о д ир и г єн - та. Ляльця підхоплювала, так само вимахуючи стиснутими в кулачки рученятами. — . співала хуґа пісню їй... Ляльця зупинилася: вона не знала що таке “хуґа”. Колька, не помічаючи її незрозуміння, виспівував далі: — ялиночко-, засни! Мороз сніжком обсипував — ялиночко засни, — тонень ко підспівувала Ляльця. — . . і навівав їй сни, — спі вали разом все з більшим за хопленням. — сіренький зайчик сто- (Докінчення на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
