Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Галина Селегень По дорозі на захід (Уривок із повісти “Друг”) Віталій повертався додому пішки. Напередодні випав сніг і не розтав, як завжди, а зали шився лежати білим блиску чим килимам, надаючи місту СВЯТКОВО Г О Різ Д'В Я НОГО вигля ду. За ніч підморозило, а вдень сніг знову падав, спочатку по вільно, великими кошлатими пластівнями, потім крутила за вірюха сердитих колючих го лок, що різали обличчя, сліпи ли очі й не давали дивитися вперед. Вітер начисто вимів середину вулиці, а на пішоходах намів кучугури, яких більше ніхто не прибірав. Надвечір вітер втих, небо очистилось від хмар, ви глянув місяць. Віталій ішов посеред вули ці, в цю пору порожній і тихій. Він стримував кроки: йому бу ло радісно від скрипу снігу під ногою, від сухого морозного повітря, такого свіжого після цілоденного сидіння в кабінці авта. Сьогодні він не виходив з кабіни навіть для обіду. Си дячи за кермом авта, пожував кусень сухого хліба, засунуто го в кишеню перед відходом на працю: на обід у ресторані не було часу. День видався тяжкий. Ди ректор Гардт обїжджав копаль ні з терміновим дорученням Берліну, копалень було 19, роз киданих на просторі більше як 100 км. За короткий зимовий день треба було встигнути по бувати всюди, а дороги були забиті військом. Машини і тан ки, люди і коні рухались ніби то безладно, в протилежних на прямах, але не треба було бути фахівцем, щоб зрозуміти, що це був суцільний відступ. Віталій зважував небезпеку для міста і думав, що треба бу ло б вивезти родину на захід завтра, чи післязавтра, ще заки почнеться хаос загальної ева куації; вивезти можливо ско ріше, поки залишалася ще віль ною дорога, загрожена насту-' паючими в напрямі на місто червоними військами. Удень думати не було часу. Тепер, принаймні по дорозі до дому можна було обміркувати втечу з загроженого міста, але чомусь думки й гадки розпли вались і бігли ВІД НЬО'ГО. В од ному кутку свідомости воруши лась думка про небезпеку, а в іншому a-ж ось далеко в мо розному повітрі гавкнула со бака і новий образ постав, за слонивши собою все, з вираз ністю і свіжістю спогадів ди тинства. Такий, як і сьогодні синій від місячного сяйва морозний вечір, скрипить блискучий сніг під ногою. Занесене снігом, блимає вогниками вузеньких вікон село на березі замерзлої річки; по той бік — ліс, струн кі, укриті снігом смереки й яли ни. І місяць, повний місяць ллє своє синє сяйво на ялини у сні говому вбранні, на замерзлу білу річку, на пухкі від снігу дахи хатин. Тихо . тільки десь далеко, ген-ген за селом, на другому боці річки, так са мо як тепер, бреше собака. Віталій увійшов у смугу світ ла, кинутої вітриною крамниці і раптом зникло видіння — село на далекому Поділлі, морозна місячна ніч і гавкання собаки. Але на серці зробилось легко, ВІ'ДІ'ЙШЛИ думки П’ОО небезпеку. Наближалось Ріядво, а вдома на діда чекала Ляльця. — Ляльцю! Говори за мною у лісі на галявинці . Ні, говори ж, чому ти мовчиш? Ляльия дивилась на Кольку з-під доба круглими сір и м и оченятами і сеодито мовчала. Схоже було, що вона знову збирається заплакати. Ляльчи- ні мама й бабця пішли до кіна, а Колькина мама, відходячи на кухню, наказала хлопчикові: — Доглядай Ляльцю, поки не прийде з роботи дід. — А як вона ревтиме? — Розваж чим-небудь. Адже ти великий хлопець. Кольці не дуже припала до вподоби перспектива розважа ти цю реву. У нього досить бу ло своєї роботи. Він сидів із ногами на дивані, цілковито за глиблений у свою справу, яка вперто не давалась йому ось уже протягом тижня. Колька конструював модель літака за малюнком у своєму альбомі і неохоче відірвався від цієї ро боти. Але мама сказала, що він великий хлопчик, треба було показати, чого він вартий. Спочатку він пробував заін тересувати Ляльцю своїм літа ком. Але смаки і сфери їхніх ін тересів явно не збігалися. Ляльця кинула зневажливий погляд на чудовий, майже за кінчений модель і раптом жа лібно заскиглила: — Мамцю! Бабцю! — Мама пішла до кіна і ба буся з нею — вже втретє пояс нював Колька, але Ляльцю це очевидно не задовольняло. — М-а-а-мцю! Ба-абцю! ■— продовжувала нудно тягнути дівчинка. — Діду! — радісно згадала ще й цього свого ро дича і подивилась, що скаже на те Колька. — Діда також нема, але дід скоро прийде. Знаєш Ляльцю! Скоро Різдво, дід принесе ялинку. Ляльцю, давай вивчи мо віршика про ялинку. Повто рюй за мною: у лісі, на галя винці!... — . . у лісі, на галявинці, ■— проспівала тоненько Ляльця. В її ще вогких від сліз оченятах зажеврів вогник жвавої цікаво сте. — . ялиночка зросла, — Ляльця зупинилась, прислуха ючись. — . .і влітку і взимі вона зелена все була, — співав Коль ка, розмахуючи руками в ви- г л я д ом сп р а вжн ь о г о д ир и г єн - та. Ляльця підхоплювала, так само вимахуючи стиснутими в кулачки рученятами. — . співала хуґа пісню їй... Ляльця зупинилася: вона не знала що таке “хуґа”. Колька, не помічаючи її незрозуміння, виспівував далі: — ялиночко-, засни! Мороз сніжком обсипував — ялиночко засни, — тонень ко підспівувала Ляльця. — . . і навівав їй сни, — спі вали разом все з більшим за хопленням. — сіренький зайчик сто- (Докінчення на ст. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
