Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
З неї щось може бути... ГІамятаю, як одного розу у Берхтееґадені на скитальщині, переглядали ми з Катрею Гри- невичевою таборові журнали. Були там віршики, попідпису вані нікому незнаними прізви щами. Пані Катря, я!ка стави лась до поезії просто з священ ною повагою, скривилась на ці наївні віршування. А цей? — питаюсь, вказуючи на один вір шик Ганни Черінь. Вона прочи тала. уважніше й по. короткій надумі: — з неї щось може бу ти ... Від цієї нашої розмови мину ло пяггь літ. Наша „володарка слова”, я.к наїзвав її Остап Гри- цай, відійшла у вічність. Моло да Ганна писала, розсипаючи по наших журналах дарунки свого поетичного' таланту. Ми навязали листування й я раділа завжди закарлючкам її .пись ма. Стільки: відваги, і свіжости било з її листів! Ганна Черінь народилась у 1924 р. Молодою студенткою її схопили на роботу до Німеччи ни, там вона пробула ввесь важ кий час до закінчення війни. Вкоротці- вона вийшла заміж, незабаром прийшла на світ до нечка. Інна. Догляд і виховання немовляти поглонули молоду матір. Коли настало велике пе Ганна Черінь Коли я вперше, одягнена в білу уніформу, ступила на шпи тальний коридор, я відчула, що зовсім не відрізняюсь від окру- ження. Правда, бентежила мене цілковита відсутність не тіль ки досвіду й знання, а навіть брак елементарної симпатії до всього, що пахне лікарнею. Ще з дитинства вид крови збуджував у мене панічний жах і варт було комусь із моїх то варишів повередити пальця, коли я піднімала рев на цілу вулицю. Вирости, я не терпіла запаху йодоформу ї до лікарні заходила тільки тоді, коли нас в університеті в обовязковім порядку посилали на медогляд чи .щеплення. Щодо відсутности професій ного знання мене заспокоїли: реселення, Ганна Черінь прибу ла з Інночкою до ЗДА сама. Пе репробувавши різні заробітки, потрапила вкінці до лікарні як! помішни'ця медсестри, хоч ф а хової підготови не було. Та зча- сом привчилась і цього-. Відно шення шпитального персоналу добре, праця під силу. Та все тягне охота закінчити перерва ну освіту. Рік тому поступила на мовний відділ університету Постка Ганна Черінь із дочкою Інною незабаром почнеться обовязко- вий вишкіл для всіх помішниць медсестер. Я втрапила у дитячий відділ. Було тут — як звичайно в лі карні — білі ліжка, великі вік на, скляниці з ліками — плюс дитячий плач і сміх, переміша ні в дивовижну гармонію, яку словами Олеся можна б назва ти „з журбою радість обня-1 лась“ І ось я спинилась на шпи тальному коридорі, ще не роз глянулась добре, коли з од нієї кімнати вийшла дівчинка років десяти, /спираючись на милиці. Мабуть тому, що її ру ки були зайняті, вона тримала в зубах маленьку голу ляльку. Серце моє сповнилося не-про- фесійним співчуттям і я запро в Шикаґо, діставши невеличку стипендію. Працю можна полу- чити з навчанням, бо клініка теж університетська, ходити1 не далеко. Т ож поступи в науці добрі і закінчення освіти вже недалеко. Недавно почала пробувати сил у журналістиці- англійською мовою. Написала нарис для га зети “Marengo Comitnity News”, який надрукували без змін враз із світлиною авторки та корот кими» відомостями про неї. Та головною турботою мате рі являється Інночка. їй уже шостий рочок і росте така слав на, розумна. Вона має оіпіку, коли мати на праці та ввесь вільний від праці й студій час— обі вони разом. А література? — питаюсь у листах. Та відповіді немає. Хіба ще може знайти час і на виїяїв мистецького таланту? Та ось тоді коли вона вчить ся!, працює й виховує дочку — зявляється книжечка „Кресчен- до” Завдяки приятелям вий шла <ця збірочка віршів, розсі яних по журналах. Перелисто- вую її уважно, спиняюсь тут і там і згадую віще слово: — з неї щось .мож$ бути ... Олена Кисілевська понувала дитині — допомогти віднести їй ляльку. Дитина щось відповіла й випустила ляльку з рота. Я нахилилась, щоб підняти, *але дівчинка смикнула майже невидиму най- лонову нитку і лялька пташкою пурхнула вгору, а я залишила ся нагнувшись — ні в цих ні в тих. Дівчинка зайшлася сміхом. — Я думала, що всі вже зна ють цей фокус! А .звідки ви, як вас зовуть? А мене Лейла. Чи вмієте ви танцювати, бо мені» ні з ким? Я пробувала з Бетсі, але в неї ноги ще в гіпсі і вона відразу ж упала. Я не вірила своїм вухам, але це не був сон. Щось тут не так із жалем і співчуттям. Справа в розумінні таємниць дитячої душі! Лейла абсолютно не наріка ла на свою долю. Історія її бу ла цікава. Вона народилася в Єгипті і її, дочку заможного лі каря всеж не оминула хвороба У лікарні ПОМІЖ ДІТЬМИ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
