Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Матері пишуть ЧОМУ Я НЕ ПРАЦЮЮ? Зі сторони моїх найрізнородніших нрнятельок і знайомих дуже часто стрічаюся зі запитанням: Чому ви вла стиво не працюєте? Чому не знайдете собі якої-будь праці, що сталаби під ставою вашого сталого заробітку? Чому дармуєте, чому не збільшуєте доходів вашого мужа? Чи думаєте, що до Америки ви приїхали на відпо чинок? Чи може встидаєтеся звання звичайного робітника? і т. д. і т. д. Залежно від обставин реагую на та кі і тим-же подібні питання: часом остро на них відповідаю, а деколи збуваю їх з поблажливою усмішкою. Перш-усього кілька даних про мене саму і мою родину: Ми приїхали до ЗДА більше трьох літ тому. Мій муж працює як робітник. Маємо двоє ді тей. Старше ходить до української школи, а молодше бавиться до часу в дома. Я ще ніколи не працювала тут на жадній фабриці і покищо навіть не стараюся про яку-будь працю, посвя чуючи себе виключно моєму домові й родині. Справу мого евентуального заняття я детально передискутувала з моїм мужем уже давно й ми однозгідно ви рішили, що вона заторкуе найпримі- тивніші передумови екзистенції нашої родини, як національної клітини. Ми здали собі аж надто ясно справу з то го, що маємо перед собою до вибору тільки дві дороги: або кинутися в по гоню за придбанням якнайбільше до- лярів, без огляду на це, чи вони є ко нечною потребою нашого буття, а ді тей полишити на Божу ласку й вихо вання вулиці, — або, ограничуючи се бе до цілком сприємливого трибу ж ит тя під оглядом матеріяльним, посвя тити себе трохи більше якраз тим о- станнім і родинному життю взагалі. І ми дійшли до оконечного виснов ку, що придбання матеріяльного до бробуту є дуже релятивною вартістю, натомість виховання дітей і удержан ня цілої родини на гідному нам по- земі є справою, за яку відповідати мемо не тільки перед самим собою, але теж і то передовсім перед Богом і нашою Батьківщиною. А може це тільки теоретичні мір кування, що не мають нічого спіль ного з нашим реальним життям? Отож маймо відвагу подивитися без колі- рового шкла на ту дійсність. Дошкільна й шкільна дітвора на ших земляків, що йдуть по лінії при дбання якнайбільше долярів, воло читься по вулицях або висиджується серед дуже підозрілого товариства по домових сходах, її сталою лектурою є каригідної вартости „камікс“, а оди нокою „культурною** розривкою є „кавбой-скай“ і кримінальні фільми велпкоміських кінотеатрів. По найбіль шій мірі розмовляють українські діти між собою вуличною англійською мо вою або таким англо-українським ма- каронізмом, що пожалься Господи. Чи знають вони принайменше що- нсбудь про своє походження, хто во ни, чиї вони діти? З дуже малими вийнятками — майже нічого. Голова дитини є всеціло забита високо-притя- гаючнми приманами американської цивілізації. Чи родичі, що загаровані щоденною вичерпуючою працею можуть дати своїм дітям це, що їм всеправно від них належиться в справі виховання? Ні, рішучо ні, бо їх енергія настільки вичерпана новищим, що вони не тіль ки не мають змоги відповісти на всі їх запитання, але навіть дуже радо підсичують їх цікавість самі купован- ням тих же „камікс" та висиланням їх до кінотеатрів з наміром знайти для себе самих трохи спокою. Ш кола без чинної співпраці роди чів не може нічого вдіяти на тому по лі, навіть якіцоб вона була й найкра щою. Позашкільна наука (українознавчі курси, дитяча світлиця, садки) можуть виповнити своє завдання тільки тоді, коли батьки потрафлять розвинути в своїх дітей зацікавлення до них і чинно співпрацюватимуть в тій ді лянці. Пласт (жовтодзюби) матиме свій благородний вплив на дітей тільки то ді, коли передовсім їх батьки стануть його прихильниками і добродіями. Одним словом усе зводиться до од ного центру: правдиво родинного, мо рального й національного, виховання. А цс родинне, традиційно-україн ське виховання для дітей може дати тільки мати — мати, що в імя кращої майбутності! потрафить зректися тим часових доляровнх приходів і посвя тити себе багато важнішому завдан ню* належного виховання своїх влас них дітей. Не дурно старо-українська посло- виця каже, що жінка — це аж три угли в хаті. Чи ви можете собі уявити здоровий будинок, що опору свою мав би тіль ки на одному углі? Чи ніколи не при ходить вам на думку, що скорше чи пізніше він завалиться, ховаючи в сво їх руїнах вас самих разом із вашими долярами? Безперечно, наші мужі виконують аж надто благородне діло, стаючи за фабричний станок і здобуваючи в той спосіб наш родинний дохід — базу нашої екзистенції взагалі. Але чи ми не є зобовязані тим більше до охо рони того ж обєкту „родинного до ходу” — самої родини. Нехай ніхто не говорить нам, що наша родинно-домашня праця є мен ше вартісною, бо я сама дуже радо заміняла б її за будьяке фабричне за няття, а коли не зробила я цього по нинішній день, то тільки тому, що аж надто здаю собі справу з моєї відпо- відальности за це перед Богом, Бать ківщиною і родиною моєю. Марта С. Б. ЗА ДРУЗІВ СВОЇХ... (Продовження зі стор. 1) кори і з кличем перемоги йшли на муки і смерть, були в нас довгі ряди. Одні .погинули в бою, других здолав штучно ви кликаний Москвою голод, тре ті пішли за визнавання своїх ідеалів «а повільне вмирання у сніги й льоди жостокої ПІВНОЧІ. У важкому змагу стоять і під цю нору цілі ряди жінок і дів чат у відділах УПА на просто рах нашої Батьківщини і їм незнаним героїням сучасности —- наш земний поклін і наше гучне „Слава"'! Місяць лютий — це час тра гічної смерти двох жіиок-рево- люціонерок — Ольги Басараб і Олени Теліги. Ці імена ста лись уже для нас символами. Ми ставимо їх рядом, хоча на лежать вони зовсім відмінним індивідуальностям. Сполучає мо одначе память їх обох саме тому, що шляхи їхні, хоч різні — вели до однієї мети — до перемоги добра над злом, до перемоги України над її 'відвіч ним ворогом, хто б він не був - поляк, москаль чи німець і йшли вони по тих шляхах до самого кінця — до власної смерти 'без вагань. І тапер, коли згадуємо їх — тих названих і неназваних на ших героїнь, тих, яким імя ле гіон, приходять на думку для всіх їх єдино правдиві слова св. Євангелії: „Більшої любови ніхто не має, як той, що життя своє по ложив за друзів своїх..." Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
