Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Зоя Плітас Із юних стріч Проминуло вже більш як двадцять років, як ми востаннє •бачились із Оленою Телігою. Та ще живо стоять мені в па- мяті — перша наша зустріч та прожиті з нею спільно юні ро ки. Багато розмов і вражень уже призабулось під тиском часу. Та все ще дещо цінного збереглося в памяті, а надусг оте тепле, дружнє почуття, що єднало мас почерез роки й про стір. Був серпень 1922 року — По- дєбради на Чехословаччині. Перша величава українська ма ніфестація в цьому новому українському осередку, серед чужого мам ще тоді чеського населення. Це було „Свято по- іневбленої України“ з багатьма алегоричними возами, що про їздили вулицями тоді ще неве ликого, але славного 'купеле- вого міста ГГодєбрад. На одно му з таких возів, що представ ляв образ багатої і плодовитої України й де центральною по статтю була Україна — гарна висока молодиця, що спира лась із серпом у руці «а вели кий сніп жита (Галя Мельник), ■на переді вміщено дві родини: одна представляла українське селянство, а друга — україн ську інтелігенцію. Мене притяг нено до інтелігентської групи, а юна Леночка була вбрана, як молода селянська дівчина Виїхавши від будинку „Соко ла", де наші вози формувались, ми проїхали головними вулиця ми Подєб'рад, що були напов нені святково прибраною юр бою. Ми минули славний По- дебрадський замок й переїхав ши міст через Лабу, по широ кій, висадженій липами й каш танами дорозі дістались до просторого парку, т. зв. „Обо ри", де відбулося святкування. Там ми щойно могли познайо митись із собою та поділитись враженнями від успіху нашої маніфестації. Від того часу по чались наші зустрічі, що дове ли вкінці до міцної дружби. Живучи в Подебрадах, ми обі студіювали в Празі й нам піриходилось доїздити на ви клади. Правда, наші дні не все збігались разом, бо вона була записана в Лед. Інституті ім. М. Драгоманова, а я студіювала медицину. Та дуже часто ми зустрічались у поїзді, бо їхав нас завжди більший або мен ший гурт студентів. Леночка звичайно була центром уваги. її дзвінкий, веселий сміх, ра дісні вогники в темних очах та дотепи, що яскравими бризка ми сипалися з її уст, сповняли радістю кожного з нас. Тому згадую ці переїзди особливо вдячно. Вони давали нам завж ди багато охоти до скучного празького дня, а ввечорі ірадіс- не віднруженнн. Згодом при йшлось мені зу стрічати Лену при спільних сту дентських виступах чи святах, її струнка постать була в віч ному русі, мов. у танку, що його так дуже любила. Гнучка, як молода берізка, вона вміла по рушити „всіх і вся" для намі ченого діла. У 1924 р. зимою, коли „В-во Української Моло ді" влаштовувало концерт у Студентському Домі в Празі під керівництвом Євгена Виро вого, Леночка завзято допома гала організувати цей вечір, я- кий пройшов дуже успішно, як із боку мистецького, так і ма теріального.- Найбільшою наго родою для Леночки за її відда ну працю в користь видавниц тва (за виручені гроші ми вида ли тоді збірку віршів Галі Ма- зуренко, а пізніше твори й ін ших молодих авторів) було її знайомство з Михайлом Телі гою, її майбутнім чоловіком, який на тій вечірці грав на бан дурі та співав українські думи. Скоро вже завважила я в Ле- ночки живе зацікавлення спра вами літератури. Я прислуху валась часто її дискусіям із мо лодими поетами й літератора ми, коли вона відважно й твер до обороняла свої погляди. Це були — Леонід Мосендз, Мико ла Загривний, Євген іМаланюк, Галя Мазуренко, Наталя Лі- вицька, Микола Чирський. Та свої вірші вона читала охоче тільки друзям. А скільки задоволення при носили їй літературні суди, які Олена і Михайло Теліги в Подебрадах пераз влаштовувано в Гіодє- брадах. Особливо яскраво при гадую суд над „маленькою го сподинею великого будинку" Джека Лондона, коли Лена впродовж кількох тижнів .пере живала настрої осіб цього силь ного з психологічного боку твору, який глибоко вразив її Душу. Я вже згадувала, яка радість і сила життя промінювала з по статі Лени на її оточення. Знаю який благодатний вплив мала Лена на свого приятеля 'бл. п. Василя Куриленка, якого гніти ла лиха легенева хвороба. Так само багато радости додала Лена й Василевій дружині, коли вона в останніх іроках свого життя перебувала кілька міся ців у Подебрадах. Це — моло да українська поетка Срібної Землі Маруся Тимканич. її любили теж і діти, яких вона сама дуже любила й уміла до них підходити. Пригадую такий випадок: одного разу під час нашої подорожі на стадії Лиса увійшов до нашого пере ділу чоловік із 4-літнім хлопчи ком. І вже за 10—15 хвилин Ле- ночка так сприятелювалася з' хлопчиком, що коли ми доїха ли до Праги, дитина не хотіла ровлучатися з нею. І батько .ціл ком поважно пропонував Лені взяти хлопчика за свого, бо він якраз розводився зі своєю жін кою. Та Лена занадто серіозно ставилась до свого молодого подружжя й питання прийняти чужу дитину за власну рішуче відкинула.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
