Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
НАШЕ ЖИТТЯ РІК IX. ЛЮТИЙ, 1952 4.2. За друзів своїх... У наших писаних історіях при описі різ-них подій — так мало згадується про ролю жін ки в них, немов би жінки в то му участи не -брали. Та неписа на історія1 долі української жін ки у віках віддзеркалилась у народній словесній творчості, в обрядових піснях та козаць ких думах, а опісля в писаній літературі нових часів. Оточені легендою іпостаті княгинь на шої давнини, як княгиня Ольга чи Я'рославна кидають світло на ті притемнені віками й ні ким не оспівані ряди україн ських жіиок-дружин, ідо виря- жали своїх мужів у далекі не безпечні походи... Дикі татар ські наїзди принесли спусто шення тихих українських сіл і міст та ще щось більше — му ки, іневолю і смерть мужам, си нам, братам тих жінок і їм са мим нераз гірку долю бранки на татарських торжищах, де найбільше терпіла її вроджена гордість. Силу почуття україн ської жінки, що хоч призабула рідний край у неволі, .проте «ви зволяє з неї своїх братів, бли скуче віддзеркалює постать Марусі Богуславки у відомій козацькій думі. Бурхливі часи козаччини приносили «а зміну — нові зле ти в висоти й нові удари. Тіль ки витривати і зберегти цілість родини — -було геройством V той час. Українська жінка бо ронила цього пліч-об-пліч із чоловіком чи братом. Багато згинуло їх у бою з ворогом, за лишившись для наступних по колінь незнаними воїнами. Тіль ки на їхніх могилах, розсіяних по скривавленому, рідному чор ноземі трава шепоче тихе „ре квієм", а верховіття дере>в іпо гаях і дібровах співає вічну славу незнаним героїням... Од не імя з тих часів записалось у нашій історії, як символ. Це сотникова Олена Завісна з мі стечка Буші на Поділлі. Історія облоги Буші, яку в затяжних боях здобув .польський жор стокий генерал Чарнецький, всім нам відома. Та чи оцінили ми велич тієї жінки, що по втраті -чоловіка .повела сама оборону -міста та немов львиця боронила рідного гнізда? 'Ко ли побачила, що ворог вдер ся в мури замку — рішилась на останнє: зайшовши із своїми дітьми у підземелля, зашалила своїми ру к а м и поро х' >в-н и цю, висаджуючи замок у повітря. Тяжка доля українського на роду не дозволяла йому зажи ти того ,,тихого раю“, що його вимріяв і оспівав Т. Шевченко. Не зазнала його й українська жінка — мати .й дружина. Віка ми виношувала вона в собі лю бов до своєї рідної країни, ви рощувала в синах своїх міцну волю і змагання до перемоги добра над злом, правди над непра-вдою. Любов і віра в перемогу — це ті два необняті духові пер- вні, що насичували єство укра їнської жінки, які вона в усіх найневідрадніших умовинах плекала у собі і в дітях своїх, не зважаючи на -всі перешкоди. І в тому саме її гордість, у то му духовий аристократизм на шої селянки з-над Дніпра чи з-над Дністра, у цьому й ЇЇ ге роїзм. Нераз 'бо вона мусіла особисто 'ПОСВЯТИТИСЯ для цьо го, щоб не віддати -на іпоталу сво’х ідеалів. Наші письменни ки й поети вслухались у -ці при кмети душі української жіінки. Так відчула це Марко Вовчок, так відкритою -була для сприй няття героїчного -в діях україн ської жінки душа у Шевченка, таку героїчну любов жінки до правди оспівала Леся Українка. Незважаючи на ворожі заборо ни наша правда йшла у світ і знаходила відгук у подвижни ків західної культури. Коли вийшла у Парижі -в 1878 році’ французькою мовою повість Марка Вовчка „Маруся"’ — на сторінках французької преси появились .прихильні відгуки на цю книжку, а визначний’ поет тих часів Віктор де Лє- прад так писав своїй донечці, що було надруковане в „Journal des Defeats" (-гл. „Україна", ч. 1): „Люблю цілющі книги, що гартують -наші душі. Ось тобі, дорога донечко, найкра щий з усіх подарунків „Мару ся"', історія дівчинки, що маю чи 13 літ, умерла за батьківщи ну! Читайте, діти, плачте, не ховайте цих сліз, бо за часів тривоги ці сльози часто наро джують у предківській землі найстрашнішу зброю. Можна багато зробити й не ганяючи верхи, як та дитина України...“ Яскраві приклади героїзму у- країнської жінки ми бачимо і в останніх історичних подіях — обох світових війнах. Як східні, так і західні сестри виявили се бе гідними дочками рідної зем лі. Молоді дівчата — Софія Га- лєчіко, Олена Степані^, Гандзя Дмитерко — вступають у ряди УСС, щоб із зброєю в руках вибороти Україні волю. У го лоді й холоді, в небезпеці жит тя вони .проходять із армією ввесь її важкий і тернистий шлях. Неменш героїчні вчинки виявили і наші східні сестри — Віра Бабенко і Маруся Тарасен- ко. Перша була звязковою пов станської групи, що вислала її по директиви до Гол. Отамана. Вона відбула далеку іподорож до Тарнова, де тоді примістив ся був уряд УНР. Скромна мо лода дівчина в хустині й ко жушку перейшла фронт і по вернулась із інструкціями. Ма руся Тарасенко, києвля.нка, встановила звязок поміж різ ними повстанськими штабами. Обі вони згинули з рук ЧеКа, що згодом попало на їх слід. Героїчною смертю в бою зги нула в листопаді 1921 одна з іповстанчих отаманів Маруся Соколовська, що стягнувши на свій відділ ворожу дивізію, да ла змогу відступу закордон відділові полковника Чорного. Таких жінок, що не знали но- (Докінчення на стор. 6)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
