Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
— Тільки не я! — зверещав Круть. — Тільки не я! — запищав Верть. — Тоді я напечу, каже півник. Схопились Круть і Верть від сміху за животики та й із хати. Прибігли па галявину, лягли в холодочок і че кають. А півник нарубав дров, розпа лив піч і почав пекти пиріжки. Лежать Круть і Верть під вербою, розмовляють. — Дурненький наш півник, Золота Борідка, — каже Круть. — Щ е й який! — підтакує Верть. — Чи не пора вже нам пиріжки їсти? — питає Круть. — Давно пора! — каже Верть. І по бігли мерщій до хати. А півник останній пиріжок допікає. Подивились Круть і Верть, а на столі ціла купа румянпх, запашних пиріж ків і повна миска сметани. Сіли Кругь і Верть швиденько до столу, плещуть у долоні. Пиріжки в сметані, Пишні та румяні, Шкірка золотиста, Скоро будем їсти. — Ану, тихше, — каже півник. — Хто колосок знайшов? — Ти, — лагідно відповідають Круть і Верть. — Хто його змолотив? — питаєть ся півник. — Ціп! — відповідають мишенята, поглядаючи один на одного. — Хто борошна намолов? — пита ється півник. — Млин, — кажуть миші і сміються. — А хто пиріжки пік? — питається півник. — Піч! — відказують крізь сміх Круть і Верть. — А хто пиріжки їстиме? — Ми! — зверещали Круть і Верть, схопивши по пиріжкові. — Ото ж бо й ні! — скрикнув пів ник Золота Борідка. — їстиму пиріжки я. Геть, ледарі! І півник так хутко схопив мишей за вуха, що ті не встигли пиріжка й до рота піднести. Схопив їх та й за двері. А сам скочив на стіл і заспівав: Я працюю дуже швидко, Щоб кипіло все навкруг, Нумо, Золота Борідко, Швидше, швидше, швидше в рух! І взявся їсти пиріжки зі сметаною. Із збірника „Зима прийшла” Мій приятель Круць Коли я був малим хлопчи ною, в мене був чорний собач ка, Круць. Його мама ночами стерегла перед злодіями крам ницю з мясом у поблизькому містечку. У сусідстві жив сажо трус, що витрушує сажу з ко- мин'в та печей. Він давав часом песикові шматочки цукру, і Круць супроводив його на ро боту. Сажотрус прийшов раз на село і продав песика моїй ма тері. Коли ж за короткий час виявилось, що песик не сажо трусів, а мясників, всі його „власники11 домовились зали шити Круцеві вільну волю в ви борі собі хазяїна. Круиь добро вільно залишився в нас Песик хутко ріс і розумнішав. Крім забав і гуляння зі мною, він справно зганяв сусідських курей з городу і повідомляв гавканням, що надходить чужа людина. Умів зручно ловити в повітрі куски хліба або кості, але улюбленою його забавою було дратувати курку, що одна з-поміж усього курячого стада визначалась мужньою, войов ничою вдачею. Коли песик про ходив недалеко курки, вона на стовбурчувала на собі піря, роз пускала крила і ставала в бо йову позицію. Круць приймав виклик, хоч було видно, що це для нього не справжня бійка, а тільки забава. Блискаючи ве село очками та вимахуючи хво стом (а це свідчить про добрий настрій у собаки), він бігав на вколо курки і час-до-часу по- гавкував, а курка ввесь час по верталась до нього передом і погрожувала дзьобом. Коли ж песикові таки пощастило обій ти курку ззаду і доторкнутись ротом її хвоста, курка сідала на знак здачі, і турнір кінчався. Нераз люди приглядались до тієї звіринної забави й щиро сміялись. Коли батько з матірю їхали до недалекої залізничої станції підводою, Круць відпроваджу вав їх аж до потягу, а потім ви скакував на віз, що порожній вертався додому, сідав на заднє сидження і їхав поважно, „як пан“. Часом візник навіть не спостерігав, якого везіе паса жира і щойно ВЄСЄЛИЙ сміх зу стрічних людей заставляв його оглянутись. Круць був проворний собака, а, все таки, ніхто не сподівався, іцо в його голові з двома чер воними окулярами над очима аж так багато розуму. До нашого села наближалась страшна війна. Австрійське вій сько вирило окопи таки в са мім селі і приготовлялось до боїв. Батька не було тоді з на ми, а й ми з мамою збирались виїжджати. Ще тільки треба було відправити до діда тітчи ну доньку Марію, що тоді про живала в нас. І що ж ви скажете? Чи міг знати Круць, що наш дім не- рдовзі спорожніє і що йому ні як виїхати з нами, бо на вій ськовий потяг його не візь муть? Круць поступив так, мов би він ие все знав. Він, як зви чайно, відпровадив Марію до залізничої станції, але — на дивне диво — додому вже не вернувся. Він просмикнувся ПО ПІД ноги подорожніх до потягу і непомітно всунувся до того самого вагону, до якого ввій шла Марія. Доки потяг стояв на станції, пес сидів тихо під лавкою, мов би знав, що його можуть прогнати. іВиліз з-під лави аж тоді, як потяг уже гнав ся полями. Не було ради, Ма рія сховала Круця під полу свого плаща і перевезла його до дому нашого дідуся. Там Круць перебув щасливо всю війну. Коли по війні батьки верну лись зі мною в рідні сторони і відвідали бабуню (дідуся вже не було в живих), Круць зараз нас пізнав; підскакував і скаву лів з радости, без вагань поки нув бабуню і знов пристав до нашої родини. Прожив з нами ше з десяток років і розпро щався з цим світом аж тоді, як я вийшов з дитячих літ. Роман Завадович Вже вийшов із друку збірник для дошкілля “ЗИМА” Упорядкувала Марія Юркевич Вірші, казки, рухливі гри ЦІНА 50 ц. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
