Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
— Тільки не я! — зверещав Круть. — Тільки не я! — запищав Верть. — Тоді я напечу, каже півник. Схопились Круть і Верть від сміху за животики та й із хати. Прибігли па галявину, лягли в холодочок і че кають. А півник нарубав дров, розпа лив піч і почав пекти пиріжки. Лежать Круть і Верть під вербою, розмовляють. — Дурненький наш півник, Золота Борідка, — каже Круть. — Щ е й який! — підтакує Верть. — Чи не пора вже нам пиріжки їсти? — питає Круть. — Давно пора! — каже Верть. І по бігли мерщій до хати. А півник останній пиріжок допікає. Подивились Круть і Верть, а на столі ціла купа румянпх, запашних пиріж ків і повна миска сметани. Сіли Кругь і Верть швиденько до столу, плещуть у долоні. Пиріжки в сметані, Пишні та румяні, Шкірка золотиста, Скоро будем їсти. — Ану, тихше, — каже півник. — Хто колосок знайшов? — Ти, — лагідно відповідають Круть і Верть. — Хто його змолотив? — питаєть ся півник. — Ціп! — відповідають мишенята, поглядаючи один на одного. — Хто борошна намолов? — пита ється півник. — Млин, — кажуть миші і сміються. — А хто пиріжки пік? — питається півник. — Піч! — відказують крізь сміх Круть і Верть. — А хто пиріжки їстиме? — Ми! — зверещали Круть і Верть, схопивши по пиріжкові. — Ото ж бо й ні! — скрикнув пів ник Золота Борідка. — їстиму пиріжки я. Геть, ледарі! І півник так хутко схопив мишей за вуха, що ті не встигли пиріжка й до рота піднести. Схопив їх та й за двері. А сам скочив на стіл і заспівав: Я працюю дуже швидко, Щоб кипіло все навкруг, Нумо, Золота Борідко, Швидше, швидше, швидше в рух! І взявся їсти пиріжки зі сметаною. Із збірника „Зима прийшла” Мій приятель Круць Коли я був малим хлопчи ною, в мене був чорний собач ка, Круць. Його мама ночами стерегла перед злодіями крам ницю з мясом у поблизькому містечку. У сусідстві жив сажо трус, що витрушує сажу з ко- мин'в та печей. Він давав часом песикові шматочки цукру, і Круць супроводив його на ро боту. Сажотрус прийшов раз на село і продав песика моїй ма тері. Коли ж за короткий час виявилось, що песик не сажо трусів, а мясників, всі його „власники11 домовились зали шити Круцеві вільну волю в ви борі собі хазяїна. Круиь добро вільно залишився в нас Песик хутко ріс і розумнішав. Крім забав і гуляння зі мною, він справно зганяв сусідських курей з городу і повідомляв гавканням, що надходить чужа людина. Умів зручно ловити в повітрі куски хліба або кості, але улюбленою його забавою було дратувати курку, що одна з-поміж усього курячого стада визначалась мужньою, войов ничою вдачею. Коли песик про ходив недалеко курки, вона на стовбурчувала на собі піря, роз пускала крила і ставала в бо йову позицію. Круць приймав виклик, хоч було видно, що це для нього не справжня бійка, а тільки забава. Блискаючи ве село очками та вимахуючи хво стом (а це свідчить про добрий настрій у собаки), він бігав на вколо курки і час-до-часу по- гавкував, а курка ввесь час по верталась до нього передом і погрожувала дзьобом. Коли ж песикові таки пощастило обій ти курку ззаду і доторкнутись ротом її хвоста, курка сідала на знак здачі, і турнір кінчався. Нераз люди приглядались до тієї звіринної забави й щиро сміялись. Коли батько з матірю їхали до недалекої залізничої станції підводою, Круць відпроваджу вав їх аж до потягу, а потім ви скакував на віз, що порожній вертався додому, сідав на заднє сидження і їхав поважно, „як пан“. Часом візник навіть не спостерігав, якого везіе паса жира і щойно ВЄСЄЛИЙ сміх зу стрічних людей заставляв його оглянутись. Круць був проворний собака, а, все таки, ніхто не сподівався, іцо в його голові з двома чер воними окулярами над очима аж так багато розуму. До нашого села наближалась страшна війна. Австрійське вій сько вирило окопи таки в са мім селі і приготовлялось до боїв. Батька не було тоді з на ми, а й ми з мамою збирались виїжджати. Ще тільки треба було відправити до діда тітчи ну доньку Марію, що тоді про живала в нас. І що ж ви скажете? Чи міг знати Круць, що наш дім не- рдовзі спорожніє і що йому ні як виїхати з нами, бо на вій ськовий потяг його не візь муть? Круць поступив так, мов би він ие все знав. Він, як зви чайно, відпровадив Марію до залізничої станції, але — на дивне диво — додому вже не вернувся. Він просмикнувся ПО ПІД ноги подорожніх до потягу і непомітно всунувся до того самого вагону, до якого ввій шла Марія. Доки потяг стояв на станції, пес сидів тихо під лавкою, мов би знав, що його можуть прогнати. іВиліз з-під лави аж тоді, як потяг уже гнав ся полями. Не було ради, Ма рія сховала Круця під полу свого плаща і перевезла його до дому нашого дідуся. Там Круць перебув щасливо всю війну. Коли по війні батьки верну лись зі мною в рідні сторони і відвідали бабуню (дідуся вже не було в живих), Круць зараз нас пізнав; підскакував і скаву лів з радости, без вагань поки нув бабуню і знов пристав до нашої родини. Прожив з нами ше з десяток років і розпро щався з цим світом аж тоді, як я вийшов з дитячих літ. Роман Завадович Вже вийшов із друку збірник для дошкілля “ЗИМА” Упорядкувала Марія Юркевич Вірші, казки, рухливі гри ЦІНА 50 ц. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
