Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Посмертна Згадка МАРІЯ ДВОРЯНИН Вістка про смерть Марії Дворянин знайшла відгук у кругах її приятелів і знайомих. Теплу згадку про неї по містив „Християнський Голос“ і „Пла стовий Ш лях“, живо згадали її земля ки з-над Дністра і всі, яким колись допомогла її щедра рука. Та небага то людей знало про те, яка небуден на постать зійшла з нею в могилу. Марія Дворянин — уродженка Ста- ниславова. Походила з давно замешка- лої родини Крипінських і там же за кінчила ліцей — тодішню дівочу осві ту. Незабаром одружилась із молодим питомцем Дворянином і слідувала за ним на першу душпастирську посаду в Садовій на Буковині, а потім в Іса- кові над Дністром, де й пробігло май же все її пізніше життя. Наддністрянські села жили тихим життям відлеглої провінції. Далеко від залізниці й більшого міста, туди проникали пізно освітні кличі наших центрів. Молода їмость пробувала впровадити в село нового духа. Вона живо слідкувала за літературою і пре сою того часу і переймалась сучасни ми кличами. Та не знаходила піддерж ки у свого дружини, що був „твер- дого“ напрямку. Не маючи змоги пра цювати громадськи, вона все ж таки знайшла лучність із селом дорогою особистого авторитету і користува лась повним довірям односельчан. Перша світова війна принесла важ кі удари. У 1918 р. вмирає о. Дворя нин, а по короткому й радісному пе ріоді своєї державности, приходить ненависна польська влада. Марію Д во рянин, що вспіла вже виявитись ор ганізаторкою свого села, арештують поляки й по довгій поневірці в стани- славівській тюрмі, випускають на во лю — па старання духовних кругів. Молодій вдові, що залишилась із до нечкою, немає повороту до рідного села, де був власний родинний має ток. Грозило постійне переслідування адміністраційної влади. Марія Дворя нин залишається у Станиславові, за мешкує на передмісті Майзлях та шу кає вияву для своїх громадських по чувань. А поле для праці було широ ке. Вона увійшла як член в усі товари ства, була в управі Союзу Українок, стала опікункою Пласту. Та головну увагу звернула на своє передмістя. Занедбане міщанство, велика громада залізничників потребували піддержки. Спільно з декілька статочними го сподарями оснувала вона читальню „Просвіти” в тій околиці. Поволи на- ладнувалось співжиття, оснувався хор і бібліотека. Праця пішла вперед і прикладом Кнігинин-Майзлів пішли й другі передмістя. Боліла Марія Дворянин недолею вдів по священиках, що важко про бивались крізь життя. Вкоротці пору шила вона духовні круги Станисла- вова й з допомогою їх основано ко оперативу „Основа“. Це була шваль- ня білля й суконь, що давала заро біток отим жертвам незабезпеченого духовного стану, а Марія Дворянин стала першою її адміністраторкою. Кооператива розвинулась у поважну господарську станицю Станиславова, що протривала до наших часів. Та всі ці ділянки не вичерпували спромог цієї невтомної громадської працівниці. Немов бажаючи надолу жити час, коли вона не могла вияв ляти стільки енергії, вона кинулась у саму гущу праці й завдань. Голов ним громадським осередком були тоді Горожанські Комітети, що дбали про жертви повоєнного часу — в тюрмах і шпиталях. На потреби цього Комі тету треба було збирати харчі по се лах, бо виголоджене місто не могло поставити належної допомоги. Тоді Марія Дворянин обїхала возом усю Станнславівщину — у дощ і негоду, у спеку й бурю — вона переконува ла, промовляла, добувала. Завдяки тому кухні Горожанського Комітету все могли доставити харчі хворим і вязням та дати їм хоч тінь якоїсь о- піки. У 1926 р. відкривається Марії Д во рянин можливість повороту до свого маєтку. З того часу живе вона в Іса- кові і проводить там роботу, в якій уже набрала досвіду. Тут заснову ється кооператива й читальня „Про- світп“, згодом працює вишивальний гурток кооп. „Українське Народне Мистецтво” у Львові. Завдяки її під- (Докінчення на стор. 10) (один із видів раку костей) і довела її, почавшись із незнач ного болю в коліні до цілкови того знищення її лівої ІНОГИ. Батько двічі посилав її до Аме рики «а огляд і лікування, але лікарі, одностайно (присудили, що ногу треба відрізати, поки рак не почав пустошити кістки вище коліна. І оце Лейла втре тє прибула до Америки — иа операцію. 'Про це все розпові дала вона легко й безтурботно. — Ось побачите, казала во на — мені відріжуть ногу і в мене виросте нова, .гарна, штуч на нога, яка вже ніколи не бо літиме. — Ти приглянься до неї — шепнула мені 'Кларіс, моя спів робітниця, коли лікарі роби-1 тимуть огляд. Та я не встигла її спитати про те, коли відчи нилися двері клясної кімнати і з неї вийшов головний лікар, доктор Оекел. За ним б'ілою отарою висипалось десятки зо' два молодших лікарів та сту дентів. Ішов лікарський огляд залі і треба було вважати. Сту денти боялися й дихнути, щоб доктор не дав часом якогось підступного запитання про стан здоровя котрогось ІЗ СуМН’ЕНИХ хворих. Пройшовши без зупинки біля двох .немовлят із розвільненням шлунку, доктор і його почот спинились біля ліжка малого/ Біла. Біл робив .макарони з синьої пластичної глини і спродував їх сестрам по центу за десяток. Біл знав, що ніхто не збїраєть- ся обідати цими галушками, але все ж із гордістю брязкав своєю порцеляновою свинкою, в яку він укинув уже чотирнад цять чесно зароблених моне ток. Побачивши лікарів, Біл відсунув на бік свою фабірику і звично підкотив свою сороч ку під бороду, пропонуючи своє сухор-ебре тільце .на огляд лікарям. —■ Як поживаєш Біл, як ма каронна фабрика? — .милости во спитався головний лікар. — Дякую, все добре. А як ви? — Дякую, і в мене все добре. А дай-но будь ласка оцим по важним докторам вислухати твої легені й серце. Студенти поодинці підходи ли до хвоірого, вислухували йо го, вистукували, обмащували. Головний лікар виходив із кож ним за двері, де й студент про бував ставити діягноз. Мабуть думки були розбіжні, бо лице доктора Секела все більш кри вилося. Та не було новиною, бо вже ось чотири місяці Біл лежав у лікарні, кашляючи І втрачаючи щоденно вагу, а причин його хвороби не можна було виявити. ■Нарешті лікарі дійшли до кімнати, де бавилась Лейла. Вона відразу жбурнула ляльки Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
