Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
„Громадське навантаження” Мешканці СССР зазнають дуже ча сто громадського навантаження: чи то у звязку з виборами, чи якоюсь акту альною кампанією, а часто і без спе- ціяльної нагоди. Всупереч звичаям де мократичних країн — таке наванта ження не буває добровільне, а роз кладається по заздалегідь обдуманому пляну. Руководять ним партійні чин ники чи відповідальні керівники уста нов, а виконавцями бувають звичайні, сірі люди. Як виглядає в практиці таке навантаження, попробуємо зясувати декільки образками. Ось один із них, що зясовує працю серед „домоха- зяєк“: Мені пощастило не бути ні в ‘‘жовтенятах”, ні в “піонірах” а навіть у “комсомолі”. Після за кінчення хемічного відділу в університеті, мене залишили при тій же катедрі як аспірант ку для наукової праці (раніш назва магістер, кандидат наук). Тільки через те, що це була вузько фахова ділянка, на на укову роботу взяли не-комсо- молку. А через це треба було виконувати різні “громадські навантаження”. Приходить якось наш “пар- торг” (партійний організатор) та й каже мені та деяким лябо- ранткам, що ми мусимо на окраїнах міста підвищувати „свідомість“ серед „домоха- зяєк“ (хатніх господинь). Це значить — читати їм статті з “Правди” і відповідати на за питання. Про якусь відмову від цього “навантаження” не могло бути мови. Припали мені даль ші місця — Піски й Шатилівки. Довелось поїхати туди, щоб “зорганізувати” групу. Багато витратила сил на те, бо жінки не мали сил ні охоти на таке “освідомлювання”. До того ми не мали на те якогось примі щення, а все це читання мало відбуватись по хатах. Це була також певна трудність, бо в більшості родина має одну кім нату при спільній кухні, тому тяжко було знайти таких, що згодились би прийняти нас. Ча сто приходилось збіратися в садку чи надворі. І ось почалась у мене нікому Книжечку „Визначні жінки" (жит тєпис Олени Пчілки й Людмили Ста- рицької-Черняхівської) можна замо вити в Централі СУАі Ціна ЗО центів. непотрібна робота, що забира ла мені й жінкам дорогий час та втомлювала страшенне. Я мучи лась цим навантаженням і сти- далась цих жінок водночас. Ще й сьогодні бачу їх постаті й втомлені обличчя. Памятаю одну бабусю в білій хустині, яка намість набиратись “свідомости”, спала під моє чи тання. Більшість жінок сиділи як на голках, бо кинули вдома дітей і працю. До цього часу не можу забути жінки, яка завжди приходила з мокрими руками. У неї було багато дітей, яких вона лишала самих. Щоб ми приходили на читання до неї, вона не давала згоди. Мабуть її мешкання було таке вбоге, що другим навіть невибагливим підсовєтським жінкам соромно було його показати. Не знаю, чи вона так часто прала білизну для своєї родини, бо мала дуже обмежену скількість її, чи брала чуже білля, щоб трошки підро бити грошей до тих мізерних “получок”, які одержував її чо ловік і на які діти може голоду вали. В кожному разі, коли всім ті статті “Правди” були непо трібні, осоружні, завидимо бре хливі, то для неї це було ще й Форум Н. Й. Гералд Трібюн, що відбувся в дня 19, 20 і 21 жовтня, зібрав діячів О.Н. та видатних журналістів Америки. Запрошення дістав також Союз Українок Америки, як член Фе дерації Американських Жіно чих Клюбів. І так одного вечора знайшлась я у гурті людей пе ред величавим будинком, що в ньому рішається неодне важне питання. В просторій входовій галі майнула в мене думка: чи це не перша українська людина вхо дить зо мною в ново'збудоване приміщення? Стільки писалось уже про його доцільну техніку та найновіший мистецький ви раз! І справді — кожна лінія тут продумана й вимірена. “Елевей- тор” везе безшумно вгору, ви пускаючи на другому поверсі людей із рожевими картками, на третьому з білими. Нас впу скають — провірюючи перепу- відриванням чогось потрібного від її дітей. Ніхто ніколи не ставив запи тань, бо з одного боку хотіли скорше звільнитись, а з друго го розуміли, що все просякнуто брехнею, що питатись про щось потрібне не можна, бо станеш “ворогом народу”, а відповідь буде теж брехлива. Всі громадяни “найщасливішої країни” мусіли бути нещирими, бо інакше не можна було жити. А я мучилась цією працею невимовно. Свідома того, що утруднюю їм і без того нелег ке життя та ще й того, що вони вважають мене за комсомолку, чи підсовєтську підлабузу, я- кою я ніколи не була. Я ж не могла вияснити їм, що виконую наказ парторга, бо інакше не тільки могла позбутись роботи, але й тяжко наразити себе. Ці різні “парторги” та “профор ги” (юнійні організатори) самі були сліпими виконавцями ди ректив зверху й хотіли зробити з менших людей підвладних їм “роботів” Прикладів таких “громад ських навантажень” із совєт ської дійсности — дуже багато. О. Трофимовська ски — на балькон, де є шість рядів зеленим плюшом вибитих крісел. При них програмки фо руму а збоку слухавки. Щойно тут можна докладно приглянутись залі. Перш усьо го впадають в око стінні ма люнки, що властиво нічого не представляють. Це великі ко льорові плями білої і жовтої, а з другого боку червоної, синьої й білої краски. Але їх переливи приємні й мистець напевне від читав би в цьому якийсь зміст. Та й на сіру людину вони діють. Кольорові плями приємно пе реривають одноманітну зелень залі, а всеж не відводять уваги від нарад. У глибині залі видніються ря ди крісел для делегатів, збоку ряд крісел для промовців, а на переді, під емблемою О. Н. — підвищення для президії. Все це тоне в рямах зеленого й синьо го — таким килимом вистелена В будинку Ассамблеї О. Н. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top