Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
ще перед заснуванням Ліґи На цій. На перших кроках свого іс нування Ліґа поставилась кри тично до щойно вироблених мирових договорів, особливо Версальського, доводючи, що такі несправедливі договори не можуть дати бажаного миру, а доведуть тільки до нових війн. Також і на протязі дальших ро ків Ліґа раз-у-раз домагалась ревізії усіх мирових договорів по першій світовій війні, як на прилюдних зборах та конгре сах, так і в доступній їй пресі. Свою спеціяльну опіку Ліґа присвятила недержавним мен шостям і легко додуматись, що українки знайшли в цій органі зації відразу симпатії і що най менше — міжнародню трибуну. Трохи “не подорозі” було українкам із виразним нахилом Ліґи до скрайніх соціяльних ру хів, напр. комунізму, який вони ідеалізували. Це значно гальму вало нашу участь і співпрацю з цією організацією. А до того їх “інтернаціоналізм” не пого джувався із нашим “націоналіз мом”. Вже на перших кроках нашої участи в Лізі Миру і Сво боди я мала змогу сказати на прилюдних зборах, для вияс нення цього розєднання в по глядах, що “членам вільних і незалежних країн тяжко зрозу міти болючий елемент у націо нальних почуваннях народу, що як український нарід, віками за знав насилля збоку своїх сусі дів: мені здається, що ірляндки могли б нас цілком зрозуміти. Проте ми твердо сподіваємось, що дух міжнародньо-го порозу міння візьме гору і в нашій батьківщині, як і скрізь, і для того ми будемо працювати” (Members of free and indepen dent countries may find it hard to understand the suffering ele ment in the national feeling of a people that has been like the Uk raine oppressed for centuries. I feel that an Irish woman could understand us perfectly. But we have a firm hope that tlhe interna tional spirit will get the upper hand in our -country as every where, and for that we will work). В такій формі це попало на віть у пресу і зєднало українкам великі симпатії ірляндок, в чо му ми нераз могли перекона тись. Вперше українки увійшли в контакт із Ліґою на конгресі 1919 в Цюріху. Лідія Шишма- нова-Драгоманова, яка тоді проживала у Швайцарії, закли кала мене поїхати з нею на той конгрес подивитись і послуха ти. Зроду українка, дочка М. П. Драгоманова, довгі роки заму жем за болгарином, вона вже бувала на міжнародніх конгре сах представницею від Болга рії: для мене — це був взагалі перший конгрес. Цей перший по війні міжнародній конгрес пройшов у дуже піднесеному настрої. Ми пробули там кілька днів, придбали цінні знайом ства і звязки, але офіційно не могли заступати України, бо не мали жадних уповноважень. З того часу я почала слідкувати за міжнародніми жіночими ор ганізаціями, вважаючи це сво їм громадським та національ ним обовязком і при кожній нагоді писати на Україну, най більше до п. Людмили Стариць- кої-Черняхівської, яку особис то знала, як приятельку моїх батька й матері, про потребу використати міжнародню жіно чу арену. Під великим вражен ням цюріхського конгресу, я відразу, на власну руку, не до жидаючи вказівок із України (поштові зносини були тоді утруднені) — навязала зноси ни із центральним осідком Лі ґи в Женеві. Президентка Джейн Адамс жила в Шикаґо, представницею в Европі була Емілі Болч, американка, а гене ральною секретаркою Маргеріт Ґоба, швайцарка. Обидві жили в Женеві, де Ліґа мала дуже гарний і добре впорядкований власний дім, і обидві скоро ста ли великими приятельками У- країни. Відвідавши кілька разів цен тральне бюро Ліґи ми переко налися, що треба заснувати хоч тимчасову українську групу, принайменше хоч із тих, що тоді перебували у Швайцарії і, 1920 p., цю тимчасову групу прийнято до Ліґи, правда без права голосу на зборах; ми так і називались: “Тимчасова Укра їнська Секція Міжнародньої Лі ґи Миру і Свободи”. “Section prov-isoire ukrainienne de la Ligue Internationale des Femmes pour la Paix et la Liberte.” П. Грушевську вибрано голо вою секції, а мене — секретар кою. З огляду на те, що слідую чий конгрес мав відбутись 1921 р. у Відні, наша група у Швай царії зкомунікувалася із далеко більш численними віденськими українками (п. Олена Левицька і багато інших), які теж прилу чились до “Тимчасової Секції” і взяли активну участь у кон гресі. З нагоди будучого зїзду в центральнім бюрі Ліґи в Же неві видруковано заклик “До жінок світу” також і в україн ській мові. Наступним кроком було зас нування Української Секції Лі ґи Миру і Свободи на українсь кій території в Галичині так, що на конгресі Ліґи в Празі, 1929 р. були присутні вже офіційні делегатки від Української Сек ції. Відносини з центральним о- сідком Ліґи Мира і Свободи в Женеві стали ще тіснішими, коли на місце п. Емілі Болч прийшла п.Мері Шіпшенкс, моя давня приятелька. Вона стала українкам у великій пригоді в справі т. зв. “пацифікації” Га личини 1930 р. Коли до Европи стали надходити про те звістки, я тримала п. Шіпшенкс у курсі подій і мені, з допомогою п. Ольги Коновалець, не тяжко було намовити її поїхати до Га личини переконатись на власні очі про цю дивовижну “паци фікацію” На підставі зібрано го нею там матеріялу вона зро била прилюдний доклад у Же неві, відгомін якого обійшов світову пресу. Діяльність Ліґи, як і деяких інших міжнародніх жіночих ор ганізацій, напр. Міжнародньої Жіночої Ради, занепала із від ходом старших енергійних ді ячок: на їх місце не прийшли молоді. В такім дусі, писала до мене п. Мері Шіпшенкс 1947 року з Лондону: “Страхіття першої світової війни виклика ли в життя ЛіґуМира і Свобо ди. Ця друга війна, ще страшні ша і наслідків якої ми ще не можемо собі освідомити, не ви кликає в жіноцтва жадної ак тивної реакції, чому?” питає мене п. Шіпшенкс. І справді, чому? НА НАУКОВІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ У днях 15-17. вересня відбулась у Франції наукова конференція HTILI. Проф. д-р Н. Василенко-Полонська подала автореферат праці про „Засе лення південної України в середині 18 ст.“ Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
