Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ізідора Косач-Борисова З Всіх нас учили грати «а ро ялі, але добре грали тільки Ле ся й Оксана. Леся любила му зику і хоч техніка в иеї не була дуже розвинена, та вона часто, грала і її музика була дуже при ємна. Грала Бетговена, Шопе- •на, українські народні мелодії, часами сама щось імпровізува ла. Пригадую такий випадок: була передвечірня пора, вже су теніло. Тато був у службовому відрядженні, я бавлюся у своїй кімнаті, у всьому домі тиша. Леся грає у великій вітальні, а до мене в кімнату ледве дохо дить її музика і мені чомусь вона здається такою особли вою. Чую, що хтось прийшов, вибігаю й зо бачивши, що це, прийшла наша найближча су сідка до Лесі в якійсь справі, недовго думаючи кажу: — Прийдіть трохи згодом, бо Леся зараз зайнята. А як Леся скінчила грати, я їй розповіла: — Приходила Хведоська до тебе, але ти .грала „собі”, то я її .попросила прийти пізніше. Леся була здивована такою увагою дитини до її музики і їй: сподобалось визначення „собі'” З того часу вона бувало пита ється: — хочеш, щоб я заграла тепер „тобі”? І прала щось ве селеньке, бравурне, часами „до' скоку", відповідно до моєї жва вої вдачі і безжурного віку. Десь Леся, здається ще в Звягелі, чула жартівливу пі сеньку, що починалась словами “Помагайбі, біла гусь...” Часа ми співала мені її, а згодом ста ла пестливо називати мене „бі ла гусінько”, а я й собі її (на тій підставі, що тільки в нас обидвох було ясне волосся, ре шта в родині мали темніше). В цю чудну назву вкладалося стільки ніжности, нагадувала вона нам такі хороші часи! Ми вживали її все життя, навіть у листуванні, як я вже стала до росла. Згадую про це тому, що це дуже характерний вияв Ле- синого ставлення до дітей. Ні коли не гнітила вона їх своїм авторитетом дорослої людини і хоч не карала нас ніколи, як ми пустуючи щось накоїмо, але ми її слухались, бо дуже любили. Такі самі відносини були в Лесі Колодяжне пізніше вже з її малими небо жами — дочкою-одиначкою брата Михайла — Євгенією та старшим сином Ольги — Ми хайлом. VI. У червні 1895 р. помер наш дядько Михайло Драгоманов у Софії, в Болгарії, де Леся саме тоді гостювала. Через три дні в Гадячому на Полтавщині по- І31ДОРА КОСАЧ-БОРИСОВА Авторка спомину мерла по недовгій недузі наша бабуня Єлисавета Драгомано- ва. Наша мама була тоді при ній. Всю глибінь цього горя на шої родини я тоді за своїм ві ком не могла збагнути, тільки памятаю, як мама, повернув шись після похорону бабуні до дому, тяжко тужила за бабу нею і братом. Як дуже хоті лось мені тоді чимсь розважити маму! Леся теж після похорону ще побула якийсь час із дяди ною у Болгарії і повернулась до Колодяжного вже восени. До того часу (перша полови на 90-тих років) так змістовно й радісно жилося нам, особли во, коли вся родина бувала в зборі в Колодяжному. Один тільки смуток порушував це ра дісне життя — це жаль, що Ле ся хворіє. Хоч Леся була над звичайно терпелива, ніколи не скаржилась на свій біль та була взагалі вийнятково делікатна у взаєминах із іншими, особливо з близькими. Все дбала, щоб нікому не завдавати турбот. Проте батьки і Ольга бачили, що всі лікарські заходи, що за стосовувались, не давали бажа ного висліду й дуже уболівали за Лесю. Навіть я, ще мала, я- кось інстинктовно ьідчувала ту тривогу батьків і всіх рідних за Лесине здоровя. Тож можна со бі було уявити, яка то була ра дість, коли в січні 1899 р. в Берліні хірург світової слави проф. Берґман вдало зробив операцію хворої ноги Лесі і во на повернулась додому здоро ва! До Берліну з Лесею поїхали мама і брат Михайло. Вони зра зу по операції прислали нам до Києва телеграму, що все прой шло добре. Я й зара^ памятаю той вибух радости^у всіх нас, що викликала ця вістка. Пізні ше, як Леся вже поправлялась хоч була ще на клініці, сестра Ольга поїхала до неї, а мама по вернулась^ додому і була така щаслива й весела, оповідаючи нам про Лесю. Повернулися Леся з Ольгою з Берліну вже літом до Гадячо го, де ми всі з нетерпеливістю очікували їх. Батько наш все ще дуже турбувався за Лесю. І тільки як впевнився, що Леся добре виглядає, ходить вільно, температура в неї не підвищу ється, що здоровя її справді в доброму стані, то дуже втішив ся. Кожен із нас в родині памя- тає всю ту радість, що дала нам Леся, а я ще й ніколи не забу ваю, що Леся дослівно двічі врятувала мені життя. Лікарі заборонили Лесі жити у вогкому підсонні нашого По лісся і тоді мама купила неве личкий хутір під Гадячем се ред прекрасної природи пол тавського лісостепу. У 1898 р. мама побудувала там на горі серед лісу, над річкою Пслом, будинок. З того часу щороку на літні вакації Леся і вся на ша родина стали зїздитися вже до “Зеленого гаю” (так назва ла мама цей хутір). Я старалась навести, як ви глядало оточення і який був триб життя родини Косачів у Колодяжному за той період
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
