Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ізідора Косач-Борисова З Всіх нас учили грати «а ро ялі, але добре грали тільки Ле ся й Оксана. Леся любила му зику і хоч техніка в иеї не була дуже розвинена, та вона часто, грала і її музика була дуже при ємна. Грала Бетговена, Шопе- •на, українські народні мелодії, часами сама щось імпровізува ла. Пригадую такий випадок: була передвечірня пора, вже су теніло. Тато був у службовому відрядженні, я бавлюся у своїй кімнаті, у всьому домі тиша. Леся грає у великій вітальні, а до мене в кімнату ледве дохо дить її музика і мені чомусь вона здається такою особли вою. Чую, що хтось прийшов, вибігаю й зо бачивши, що це, прийшла наша найближча су сідка до Лесі в якійсь справі, недовго думаючи кажу: — Прийдіть трохи згодом, бо Леся зараз зайнята. А як Леся скінчила грати, я їй розповіла: — Приходила Хведоська до тебе, але ти .грала „собі”, то я її .попросила прийти пізніше. Леся була здивована такою увагою дитини до її музики і їй: сподобалось визначення „собі'” З того часу вона бувало пита ється: — хочеш, щоб я заграла тепер „тобі”? І прала щось ве селеньке, бравурне, часами „до' скоку", відповідно до моєї жва вої вдачі і безжурного віку. Десь Леся, здається ще в Звягелі, чула жартівливу пі сеньку, що починалась словами “Помагайбі, біла гусь...” Часа ми співала мені її, а згодом ста ла пестливо називати мене „бі ла гусінько”, а я й собі її (на тій підставі, що тільки в нас обидвох було ясне волосся, ре шта в родині мали темніше). В цю чудну назву вкладалося стільки ніжности, нагадувала вона нам такі хороші часи! Ми вживали її все життя, навіть у листуванні, як я вже стала до росла. Згадую про це тому, що це дуже характерний вияв Ле- синого ставлення до дітей. Ні коли не гнітила вона їх своїм авторитетом дорослої людини і хоч не карала нас ніколи, як ми пустуючи щось накоїмо, але ми її слухались, бо дуже любили. Такі самі відносини були в Лесі Колодяжне пізніше вже з її малими небо жами — дочкою-одиначкою брата Михайла — Євгенією та старшим сином Ольги — Ми хайлом. VI. У червні 1895 р. помер наш дядько Михайло Драгоманов у Софії, в Болгарії, де Леся саме тоді гостювала. Через три дні в Гадячому на Полтавщині по- І31ДОРА КОСАЧ-БОРИСОВА Авторка спомину мерла по недовгій недузі наша бабуня Єлисавета Драгомано- ва. Наша мама була тоді при ній. Всю глибінь цього горя на шої родини я тоді за своїм ві ком не могла збагнути, тільки памятаю, як мама, повернув шись після похорону бабуні до дому, тяжко тужила за бабу нею і братом. Як дуже хоті лось мені тоді чимсь розважити маму! Леся теж після похорону ще побула якийсь час із дяди ною у Болгарії і повернулась до Колодяжного вже восени. До того часу (перша полови на 90-тих років) так змістовно й радісно жилося нам, особли во, коли вся родина бувала в зборі в Колодяжному. Один тільки смуток порушував це ра дісне життя — це жаль, що Ле ся хворіє. Хоч Леся була над звичайно терпелива, ніколи не скаржилась на свій біль та була взагалі вийнятково делікатна у взаєминах із іншими, особливо з близькими. Все дбала, щоб нікому не завдавати турбот. Проте батьки і Ольга бачили, що всі лікарські заходи, що за стосовувались, не давали бажа ного висліду й дуже уболівали за Лесю. Навіть я, ще мала, я- кось інстинктовно ьідчувала ту тривогу батьків і всіх рідних за Лесине здоровя. Тож можна со бі було уявити, яка то була ра дість, коли в січні 1899 р. в Берліні хірург світової слави проф. Берґман вдало зробив операцію хворої ноги Лесі і во на повернулась додому здоро ва! До Берліну з Лесею поїхали мама і брат Михайло. Вони зра зу по операції прислали нам до Києва телеграму, що все прой шло добре. Я й зара^ памятаю той вибух радости^у всіх нас, що викликала ця вістка. Пізні ше, як Леся вже поправлялась хоч була ще на клініці, сестра Ольга поїхала до неї, а мама по вернулась^ додому і була така щаслива й весела, оповідаючи нам про Лесю. Повернулися Леся з Ольгою з Берліну вже літом до Гадячо го, де ми всі з нетерпеливістю очікували їх. Батько наш все ще дуже турбувався за Лесю. І тільки як впевнився, що Леся добре виглядає, ходить вільно, температура в неї не підвищу ється, що здоровя її справді в доброму стані, то дуже втішив ся. Кожен із нас в родині памя- тає всю ту радість, що дала нам Леся, а я ще й ніколи не забу ваю, що Леся дослівно двічі врятувала мені життя. Лікарі заборонили Лесі жити у вогкому підсонні нашого По лісся і тоді мама купила неве личкий хутір під Гадячем се ред прекрасної природи пол тавського лісостепу. У 1898 р. мама побудувала там на горі серед лісу, над річкою Пслом, будинок. З того часу щороку на літні вакації Леся і вся на ша родина стали зїздитися вже до “Зеленого гаю” (так назва ла мама цей хутір). Я старалась навести, як ви глядало оточення і який був триб життя родини Косачів у Колодяжному за той період
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
