Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26
усього десять хвилин. Пропало, Галино! Поїдеш за десять днів. Прощавай, бо мені за годину треба у службі бути. Люди, що сиділи на насипі, заметушились. Це дозволено їм говорити з виселенцями. Ма рія швидко вийняла з комори дещо з харчів і почала ладити клунок. — Невже вас допустять до іних? — безнадійно спиталась Галина, коли побачила ці 'При готування. — Побачимо, — сказала Ма рія і швидко побігла в 'напрямі стадії. За пів години вернулась без клунка. — Ну і що, пустили вас? — питалась заплакана Галина. — Не пускали. Але я швидко наблизилась до віконця вагону і кинула клунок крізь нього. А ви що, З'нову плачете? Що не іпоїхали? — Невже думаєте, що іншої причини до плачу в мене не мо же бути? Хіба ж я не бачила отих заплаканих жінок, що си діли отам на насипі, коли ми збіралиеь у дорогу? Це ж їх-ні сльози затяжіли на цьому во зі, ЩО ВІ'Н ніяк не рушив змісця. — Ох, сльози! Якщо б вони дійсно мали якусь силу, оті поолиті сльози, то затопили б уже були досі все довкілля. Хі ба ж мало їх пролито? — І затоплять, думаєте, не затоплять? Усьому буває край на світі. Ось чому я плачу! І ще плачу, що чоловік мій поїхав і я десять, важких, довгих днів чекатиму його... Хіба ж ція пра ця, облита сльозами безборон них людей, вийде на добро йо му чи мені з дітьми? Скільки вже наговорилась, а він тільки рукою махне: Пропало, Галю! І чого ж пропало? Поїхали б' відсіля і зажили б іншим, кра щим життям. Вона рвучко 'повернулась і пішла у свою кімнату. У ніч перед Великоднем Га лина ніяк спати не могла. їй чу ти було, як Марія метушилась увесь вечір. А вона? Тільки по чистила й помила в кімнатах і асе. Зачинилась із Юрчиком та скооо уложила його спати. Вже й Марія мабуть спати пішла, бо все затихло. Раннім ранком знову заметушились господарі це вони мабуть на Воскресну утреню збирались. Чути було, як замикали двері. І на екрані памяти виринула •картина з дитинства. Мати ла дить коши.к із пасками й кра шанками — святити. Це був останній Великдень разом із батьком і братом. Церкву по тім у колгоспний магазин пере твори л и, б ать к а „ р о з кур-к у л и - ли“ *й вивезли, а брата скоро потім заарештували... А мати з Галею пішли .в «колгосп... А по тім школа, курси у столиці, знайомство з Васею, вінчання у загсі... О, чому матері тут не має? її ж бажанням було — хоч ще раз, єдиний раз побути в церкві на Великдень. І вона, немов на чийсь на каз, встала, одягнула сірий плащ та накинула на голову ве лику чорну хустку. Накрила Юрчика тепліше й вийшла. До церкви недалеко було. Зупини лась біля залізної огорожі і щільно загорнулась у хустку, щоб не пізнав ніхто. Саме скін чився обхід, а народ заляг пло щу біля церкви. — Ну й народу ж тут! Мабуть ніхто не зостався дома! Священик вийшов із церкви з хрестом у руці. І вперше по неслось величне: „Хриістос во скрес"!.. У Галини покотились сльози по обличчі, падали на чорну хустку. Вона боялась зробити хочби один крок далі. Ні, ні! їй не місце серед цих лю дей, відважних, таких, якими були й її батьки. — Да воскреснет Бог і расто- чатея врази Єго — лунав звуч ний тенор молодого священи ка,одягненого у вишиваний фе- лон. — Яко іечезаєт дим, да іс- чезнут... тако да погибнут грішници от лиця Божія — до ходили до свідомости Галини пророчі, як здавалось їй слова. І знову залунало могутнє „Хри- стос Воскрес" Це співав увесь народ, а відгомін ішов далеко, далеко. А Галина стояла, наче вко пана. її великі очі дивились із1 невимовним жалем у напрямі .церковних дверей. НІ, НІ, TVT не: місце для таких як вона! Вона не сміє туди увійти, вона огла- шенна! Оперла голову об' залізну о- горожу і насилу здавила ридан ня. Закуталась щільніш у ху стку і швидко пішла додому. На дитячому костюмовому балі в Фи- ладелфії, що його влаштувало Т-во Опіки над Дітьми і Молоддю, виріз нено козацький стрій Юрка Фещенка- Чопівського з Кенкакі, їлл. Вийняла ключ, щоб відом- кнути двері та тони не були замкнені. Здивувалась — невже забула замкнути? У хаті застала чоловіка. — Звідкіля це ти, Галочко? — здивувався. — Біля церкви була. — Чого ж ти ходила туди? — Антирелігійність пропові дувати, — відповіла гірко. А тоді підійшла ближче і вдивля ючись у нього, промовила тихо: — Христос воскрес, Вася! — ВОІСТИНУ ВОСКреС, — ВІД ПОВІВ' він їй у тон. — Воскрес, та не для нас, — сказала з жалем і заридала. Чоловік мовчав та тільки старався мяко усунути її руки від очей. — Ох, Вася! Дивилась я сьо годні на тих людей біля церкви! Безліч їх було і всі вони зна ють, чого хочуть. І що важні ше — їм зовсім не страшно чер воної влади. — Чекай, поживуть довше, то й принишкнуть.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26 
