Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26
усього десять хвилин. Пропало, Галино! Поїдеш за десять днів. Прощавай, бо мені за годину треба у службі бути. Люди, що сиділи на насипі, заметушились. Це дозволено їм говорити з виселенцями. Ма рія швидко вийняла з комори дещо з харчів і почала ладити клунок. — Невже вас допустять до іних? — безнадійно спиталась Галина, коли побачила ці 'При готування. — Побачимо, — сказала Ма рія і швидко побігла в 'напрямі стадії. За пів години вернулась без клунка. — Ну і що, пустили вас? — питалась заплакана Галина. — Не пускали. Але я швидко наблизилась до віконця вагону і кинула клунок крізь нього. А ви що, З'нову плачете? Що не іпоїхали? — Невже думаєте, що іншої причини до плачу в мене не мо же бути? Хіба ж я не бачила отих заплаканих жінок, що си діли отам на насипі, коли ми збіралиеь у дорогу? Це ж їх-ні сльози затяжіли на цьому во зі, ЩО ВІ'Н ніяк не рушив змісця. — Ох, сльози! Якщо б вони дійсно мали якусь силу, оті поолиті сльози, то затопили б уже були досі все довкілля. Хі ба ж мало їх пролито? — І затоплять, думаєте, не затоплять? Усьому буває край на світі. Ось чому я плачу! І ще плачу, що чоловік мій поїхав і я десять, важких, довгих днів чекатиму його... Хіба ж ція пра ця, облита сльозами безборон них людей, вийде на добро йо му чи мені з дітьми? Скільки вже наговорилась, а він тільки рукою махне: Пропало, Галю! І чого ж пропало? Поїхали б' відсіля і зажили б іншим, кра щим життям. Вона рвучко 'повернулась і пішла у свою кімнату. У ніч перед Великоднем Га лина ніяк спати не могла. їй чу ти було, як Марія метушилась увесь вечір. А вона? Тільки по чистила й помила в кімнатах і асе. Зачинилась із Юрчиком та скооо уложила його спати. Вже й Марія мабуть спати пішла, бо все затихло. Раннім ранком знову заметушились господарі це вони мабуть на Воскресну утреню збирались. Чути було, як замикали двері. І на екрані памяти виринула •картина з дитинства. Мати ла дить коши.к із пасками й кра шанками — святити. Це був останній Великдень разом із батьком і братом. Церкву по тім у колгоспний магазин пере твори л и, б ать к а „ р о з кур-к у л и - ли“ *й вивезли, а брата скоро потім заарештували... А мати з Галею пішли .в «колгосп... А по тім школа, курси у столиці, знайомство з Васею, вінчання у загсі... О, чому матері тут не має? її ж бажанням було — хоч ще раз, єдиний раз побути в церкві на Великдень. І вона, немов на чийсь на каз, встала, одягнула сірий плащ та накинула на голову ве лику чорну хустку. Накрила Юрчика тепліше й вийшла. До церкви недалеко було. Зупини лась біля залізної огорожі і щільно загорнулась у хустку, щоб не пізнав ніхто. Саме скін чився обхід, а народ заляг пло щу біля церкви. — Ну й народу ж тут! Мабуть ніхто не зостався дома! Священик вийшов із церкви з хрестом у руці. І вперше по неслось величне: „Хриістос во скрес"!.. У Галини покотились сльози по обличчі, падали на чорну хустку. Вона боялась зробити хочби один крок далі. Ні, ні! їй не місце серед цих лю дей, відважних, таких, якими були й її батьки. — Да воскреснет Бог і расто- чатея врази Єго — лунав звуч ний тенор молодого священи ка,одягненого у вишиваний фе- лон. — Яко іечезаєт дим, да іс- чезнут... тако да погибнут грішници от лиця Божія — до ходили до свідомости Галини пророчі, як здавалось їй слова. І знову залунало могутнє „Хри- стос Воскрес" Це співав увесь народ, а відгомін ішов далеко, далеко. А Галина стояла, наче вко пана. її великі очі дивились із1 невимовним жалем у напрямі .церковних дверей. НІ, НІ, TVT не: місце для таких як вона! Вона не сміє туди увійти, вона огла- шенна! Оперла голову об' залізну о- горожу і насилу здавила ридан ня. Закуталась щільніш у ху стку і швидко пішла додому. На дитячому костюмовому балі в Фи- ладелфії, що його влаштувало Т-во Опіки над Дітьми і Молоддю, виріз нено козацький стрій Юрка Фещенка- Чопівського з Кенкакі, їлл. Вийняла ключ, щоб відом- кнути двері та тони не були замкнені. Здивувалась — невже забула замкнути? У хаті застала чоловіка. — Звідкіля це ти, Галочко? — здивувався. — Біля церкви була. — Чого ж ти ходила туди? — Антирелігійність пропові дувати, — відповіла гірко. А тоді підійшла ближче і вдивля ючись у нього, промовила тихо: — Христос воскрес, Вася! — ВОІСТИНУ ВОСКреС, — ВІД ПОВІВ' він їй у тон. — Воскрес, та не для нас, — сказала з жалем і заридала. Чоловік мовчав та тільки старався мяко усунути її руки від очей. — Ох, Вася! Дивилась я сьо годні на тих людей біля церкви! Безліч їх було і всі вони зна ють, чого хочуть. І що важні ше — їм зовсім не страшно чер воної влади. — Чекай, поживуть довше, то й принишкнуть.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26 
