Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26
Христос Bockpec! Марія прокинулась уранці, вмить глянула на годинник і почала одягатись. Годинник ви бив шосту. Збудила чоловіка, а сама пішла варити снідання. Такий же ранок, як і кожного дня: Мирон швидко їв снідання і раз-у-раз поглядав на годин ник, щоб »е спізнитись, бо за „прогул11 .гостро карали. А по тім, як Мирон пішов уже, вона стелила ліжка, порядкувала в кімнаті і йшла до крамниці за хлібом. Звичайно перед крам ницею була вже довжелезна черга тих, що .прийшли раніш. Ждала. Минула година одна, друга... Чого тільки не переду мала за той! Та найбільше кружляли дум ки коло теперішнього. Трудно щі Мирона на .роботі, а як ве деться Наталці у .школі? Про майнули ,й нові мешканці перед її очима. Вже кілька тижнів живе в їх кімнаті родина зі сходу, українці. Його Марія майже не бачить, хіба тільки чуіє вранці й увечорі його чіт кі, чоловічі кроки. А вона — привітна й лагідна, радо стає на розмову. Спогади урвались — отрима ла свою пайку і швидко бігла додому. Наколола щипок і за ходилась розпалювати вогонь. — Чи можна до вас, не пере шкоджатиму? яких переборщень усе має на поготові репліку: це призначе не для ширшої публіки! Хотілось би побажати Марії Процай, Олі, Іванці й Любі пи сати писанки лише „для себе", для виставок і все заслужено діставати перші нагороди. Хо тілось би, щоби .писання писа нок у наш технічний вік .не зій шло на сухий трафарет, не при своювало собі непритаманної техніки (вишивкарської чи ки лимарської), не поганилось на писами чи чимсь іншим невід повідним. Хотілось 'би, щоб ні коли не зникла поезія писаного яєчка і все нам по-новому, все в іншому зіставленні промовля ла старовинними символами про весну й онову. Міннеаполіс, квітень 1951. У дверях стояла Галина з ма лим Юрчиком на руках. — Сідайте, будь ласка, не перешкоджаєте, картоплі й при вас чиститиму. — А я оце вам книжку вашу принесла. Дивно та.к пише Ко- билянська і гарно ж, гарно! — Дивно, кажете. Це ж ясне, ■що ,є різниця .між письменника ми східньої і західньої України. — Ні, не в тому річ. Я ж про читала в .вас уже чимало творів галицьких письменників, але вона й від них різниться дуже. Важко мені сказати як саме. Гарно пише вона — ось і все, що сьогодні сказати можу. Чи знаєте, що значить .гарно напи- .писана книжка? — Знаю. Читаєш, аж дух то бі захоплює, а як скінчиш, тоді глибоко віддихаєш і жалієш, що вже кінець її. Чи, так? — Ви це добре сказали. І замовкла, наче б дійсно важко було їй говорити. Щось муляло її. Марія поралась коло кухні і теж мовчала. — Як же завидую вам, Маріє Юріїв,но, цього вашого затиш ного куточка. Сидите собі ти х о ,й не .рипаєтесь нікуди. Не так як мені. 'Кажіть, що хочете, а людина хоче мати, щось своє... Помітивши здивований по гляд Марії, ще швидше загово рила: — Не знати чому саме така служба припала моєму чоло вікові! Краще нехай кочегаром був би та щоб ми не розлуча лись. І що мені з його заробіт ку (а платня в нього хороша, самі бачите, як живемо), коли ;ві,н живе тут, а я з дитиною там. Приїду інколи тільки на корот кий час до нього. І так усе на діє подружнє життя. Все він у відрядженнях, все в важливих справах... Оце вже скоро знов поїду... А так хотілось би за жити нам усім разом! Так хоті лось би відтягнути його від тієї важкої служби! Ви ж не знаєте, що йому приходиться переживати! Влада вислала йо го, як бачите, порядки нові за водити... І враз замовкла, наче зляка лась, що сказала забагато. — Ніколи не забуду наших із вами гутірок. Яке щастя, що Вася саме в вас квартиру знай шов, ■— додала на відході. Ніч неспокійна була. Великі вантажні авта сунули на стадію, а на них люди з клунками. Ма рія, відчинивши, вранці двері, побачила за вуглом дому гур ток переляканих жінок. На ні мий запит її очей отримала від повідь: — Знову вивозять. А ми оце харчі принесли. Без хліба деякі поїхали. Сьогодні вони — зав тра ми... Стояли і ждали дозволу на побачення. — Сьогодні вони — завтра ми, — подумала Марія. — Маріє Юріївно! — клик нула Галина. — Мій чоловік уже машиною заїхав. За кілька хвилин треба мені їхати, а я ніяк не одягну Юрчика. Потри майте його, будь ласка, а я вже впораюсь. Тільки чому ж це Вася не входить у хату? — Машина заїхала на бічну вуличку, — сказала Марія, гля нувши у вікно. — Вона небру- кована й колеса застрягли у мя- ку землю. Василь Михайлович із шофе ром .вовтузились біля машини. Зносили дошки, каміння тощо і підкладали .під колеса. Не по могло, машина стояла, як вко пана. На насипі біля головної до роги сиділи заплакані жінки і ждали на побачення з виселен цями. Галина схвилювалась. Прий шов стурбований Василь. — Не дамо ради, Галочко! Всього 45 хвилин залишилось нам до- відїзду поїзду. —■ Стільки турбот! — жури лась Галя. — Квиток куплений, стільки зусиль і я не їду! —• Так поїдете завтра, — по тішала її Марія. — Але ж не можна так! Кви ток куплений на сьогодні, до числа поїзду. А головне — Ва ся сьогодні мусить вїдїхати на обїзд на десять днів і нікому буде мене вирядити. Вкінці машина рушила з міс ця. Василь увійшов задиханий: — До від'їзду зосталось Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26 
