Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Мій перший Листопада Коли з відстані літ пригадую собі той час, мимоволі виринає передо мною, тоді свіжо-спече- ною урядничкою банку, теле грама. Малий папірчик, що на спів ЗО. жовтня й кликав мене негайно іприїхати до Львова. Не «стану тут описувати по дробиць подорожі, трудної й прикрої,в воєнному часі. Але за ту ніч подорожі сталося те ней мовірне, чого ,всі сподівались. Чудовий морозний ранок. Львів купається у сонці, тільки вулиці 'припорошені снігом. Чи це сон, чи ява? Вся залізнича служба з синьо-жовтими опа сками на руці. Трамваї ще не ходять. Треба йти пішки до се- редмістя, де живуть вуйки. АЛ'Є тих кілька кілометрів я перей шла дуже скоро, не тяжіла на віть іпідручна валізка. Ввесь час чути карабінові стріли, денеде затеркоче й кулемет. Приходжу до тети. Не всти гаю привітатись, бо чую схви льований голос -п. *К. яка опо відає. що в ратуші організуєть ся полева кухня для наших во яків, але немає кому варити. Я зголошуюсь. іВуйко кепкує собі з мого куховарського вміння, а тета хоче положити мене після дороги. Але я знаю, що тета — старша жінка й для неї це буде важко. А я хоч до бульби зможу придатися. У ратуші є вже декілька пань і дівчат, мені незнайомих. Че каємо розпоряджень. Завіду юча кухнею, п. О. пішла до команди переговорити. 'Вкінці приходить задихана. „Харчуватимемо залогу міста, - кинула півголосом. — Нам зараз доставлять харчі з мага зину..." І ми вже на долині в кухні. ЯкосГь так зложилося, що чоти рьох молодших і мене між ни ми призначили дійсно до бара болі. Зразу праця йшла мовчки. Думки шибали головою. Чи обсадили наші ціле місто? Чо му чути час від часу кулемети? Де тепер наші Січові Стріль ці? А тим часом руки механіч но водили нож-ем туди й назад. Час від часу переривали тиши- ну голоси пань біля стола та привітання вояків, що вносили коші з харчами. Нагло гримнули двері й за- звучав позаду мене дзвінкий чоловічий голос. Якийсь стар шина пройшов мимо й затри мався біля завідуючої, що роз кладала на «столі мясо. Сказав ши щось, він круто повернувся і — спинився біля нас. — Сянка? — спитався здиво вано малої чорнявки, що сиділа біля мене. — Ти тут? — повто рив протяжно. — Я тут! — відповіла весело, а навіть задеркувато. — Це те бе дивує? — Я й не іприпускав, що сту дентка фармації вміє обирати бульбу! — засміявся він. — ЦДасти Боже! Сянка усміхнулась йому вслід. — Мій кузин, — сказала вона згодом. Зустріч і розмова розвору шили нас. Показалось, що всі ми, що тут випадково зібра лись, теж студентки, одна ще гімназистка. За хвилину підій шла до нас сива пані, що пома гала при столі і вмішалась у розмову. — Ви фармацевтка? спи талась вона чорнявки. — Може вам краще було б допомагати в якомусь шпиталі або антич ному складі? — Я й не -подумала про те відповіла Сянка. — Я не пішла сьогодні до лябораторії, бо свято. А тут рано прийшла пані К. закликати до кухні, бо не має кому помагати... Сива -пані вернулась до своєї праці, а думки заклубились у нас. До аптичного складу? Може й мені слід би до якогось укра їнського банку? Але я про те якось не думала. Мені хотілось дуже поглянути на університет, що там діється. Або відвідати товаришок, що працюють у командантурі. За хвилину долетіли до нас слова розмови, що велася при столі. Вона ніби торкалась нас і тому ми нащурили вуха. — Це ж гріх держати їх коло бульби! У нас такий брак інте лігентних сил! — Маню, бійся Бога! Це го ворила завідуюча. Ми ж маємо дати двісті людям обід! Де ж я візьму помішниць тепер, ко ли трамваї не ходять? — Нічого, нічого, — відпо віла втихомирююче сива пані. — Обійдемо сьогодні нашу Те- атинську вулицю і стягнемо ін ших. Побачиш, що знайдемо. А їх треба завтра відпустити до іншої праці... — Добре тобі говорити! Чи вони підуть туди? От, крутити муться з товаришками по місті. А тут. хоч гинь, нашим хлоп- лям треба дати їсти! Ти ж зна єш, що мало хто з них спав цієї ночі! Пані замовкли. Ми похилили голови над бульбою. Я прига дала собі, що, обличчя вояків, що вносили, коші, були сині від холоду. Ми вже не промо вили й слова. 'Від непривичної роботи боліли плечі й руки. Тільки чути було плюскіт води, коли падала в неї обібрана кар топлина. Пізно пополудні, коли ми по замітали кухню і скидали фар тушки, завідуюча покликала нас. Вона подякувала нам за ■поміч і додала сухо: — Я не вимагаю від вас, щоб ви прийшли завтра. Може й справді краще, коли ви підете до фахової роботи. Але памя- тайте, що часу не слід тепер марнувати. Коли б вам прий- шлось ш укати примітіення, то памятайте, що двісті вояків із середмістя вашої помочі по требує. Наших вояків! Коли ми вийшли в морозне повітря Львівського ринку, ме ні щоки паленіли. Я тоді не ду же розуміла суперечки обох кухонних пань. Але я відчула, що помочі треба зараз і негай но. А мені ще хотілось бігати на університет чи на командан- туру! Проминуло довгих тридцять літ від того памятного дня. Я так і не побачила університету й командантури в тому часі. Але тепер я вже розумію ди скусію При кухонному столі. Це були два засадничі погляди на справу. Що краще? Чи господарити раціонально людськими силами та д;яти розмірено? Чи підхоп лювати хвилю ентузіязму так, як вона пливе, і вливати її в перше русло наших потреб? Важко мені тепер на те від повісти. Наталія С. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
