Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
* * Згадаймо цей момент — Коли нам Сонце Молоде зійшло Коли нас кликало на Свято! А місто і село вгортало в рідний орнамент! ... Згадаймо... нехай у серці спогади цвитуть — Нехай нас рвуть нестримним ритмом крови У соняшне роздалля — Там де мета єдина!... Оксана Дучимінська Те що знаю й памятаю про Наталію Кобринську ш. Багато людей не любило 'Ко бринської за її холодність. Не знаю, яка вона була в молодо сті, чи щиріше виявляла свої почуття, але в старших літах вона була така несердечна, не- тепла, ніби всі почуття цієї жін ки вигоріли в життєвих змаган нях чи померли разом із доро гими людьми. Це дуже утрудня ло її приватне життя, робило ЇЇ осамітнення більш гірким і бо лючим. Як індивідуальність во на мала безліч друзів, але як лю дина була самітна. Ця холод ність відносилася навіть до членів родини, з якими ближ чого контакту не піддержувала. Може найближчою для неі — і то як людина тільки — була її своячка лікарка д-р Софія Окуневська-Морачевська. Це була теж непересічна особа. Одною з перших у тодішній Австрії вона покінчила Гімна зію, а пізніше медицину в Швейцарії. Старша від неї іКо- бринська помогла їй у тому ре волюційному почині своєю мо ральною піддержкою. Поміж жінками осталася назавжди щира лучність. Морачевська бу ла достойна, дуже прямоліній на жінка, в якої могли би бага то повчитися ще й сьогодні не добитки напушених еманципан- ток, які з таким шумом влом- люються в давно вже відчинені двері жіночої рівноправности. Морачевська жила й працю вала більшість свого життя на чужині. Мала двоє дітей, яких старалася виховувати інаймо- дернішими тоді методами. Па мятаю, якою сензацією для Бо лехова були її відвідини перед першою світовою війною. її до ростаючі вже діти ходили коло хати босоніж, вбиралися легко, зручно й коротко. Опалювали ся на сонці, їли сиру городови- ну та пили неварене молоко. Супроти старших вони вели се бе ввічливо, але свобідно, на віть непитані висловлювали свої думки. Все де були в той час, майже непристойні, для багатьох нечувані речі. Не знаю, чи живі були в той час усі брати Кобринської, але якось про них вона ніколи не згадувала. Найближчою для неї могла б бути .родина її молод шої сестри Величкової, яка жила у Львові. Але не відчува лося теж ніякої спеціяльної лучности між сестрами. Можли во, що це тягнулося ще з ди тинства, .коли Наталю вирізня ли дома за ЇЇ розум і красу. Сестра Кобринської була ми ла, але тиха й скромна. Аж тяж ко було повірити, що це вона саме, та ще й дуже скромними засобами, вела цей рухливий гостинний дім у Львові, в яко му не бракло теж цікавих, н-е пересічних гостей. Зокрема бу вало там більше як деінде, українців із Наддніпрянщини. Мабуть осередком цього були дочки Баличків, тоді студентки університету, бо проф. іВелич- ко теж був неговіркою люди ною, що його пристрасть до книжок була знана. Розказува ли, що в той час, коли в това риському житті ще строго пе- есгерігали приписів етикети, еличко прийшовши з родиною а то й сам на офіційну візиту, негайно підступав до шафи з книжками та поринав там, ча сто прочитуючи навіть цілу книжку. Бувало обмежувався дослівно до привітання ;й про щання. Кобринська чогось його дуже не любила. А що нена висть була взаїмна, то Величко який по ЇЇ смерті в імені дочок перебирав спадщину, по ван- дальськи знищив не тільки більшість її цінних листів і за писок, але навіть книжки із цін ної, ще по батькові одідиченої та доповненої бібліотеки. До сестрінниць Кобринська відносилася добре, але без слі ду родинного тепла. У завіщан- ні вона переказала їм у спад щині своє майно. Але робила це з конечности, без довіря, що вони її спадщину використають як слід. Ця справа їй усе не да вала спокою, вона вічно щось міняла у тексті тестаменту, ра дилася з моєю мамою, але не послухала ЇЇ ради, щоби части ну спадщини, бодай будинки записати на громадські цілі, конкретно на захист для хво рих письменників, а літера турну спадщину й листування передати під опіку музею або комісії, зложеної з відповідних, достовірних людей. Біда, що Кобринська в той час не мала Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
