Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
* * Згадаймо цей момент — Коли нам Сонце Молоде зійшло Коли нас кликало на Свято! А місто і село вгортало в рідний орнамент! ... Згадаймо... нехай у серці спогади цвитуть — Нехай нас рвуть нестримним ритмом крови У соняшне роздалля — Там де мета єдина!... Оксана Дучимінська Те що знаю й памятаю про Наталію Кобринську ш. Багато людей не любило 'Ко бринської за її холодність. Не знаю, яка вона була в молодо сті, чи щиріше виявляла свої почуття, але в старших літах вона була така несердечна, не- тепла, ніби всі почуття цієї жін ки вигоріли в життєвих змаган нях чи померли разом із доро гими людьми. Це дуже утрудня ло її приватне життя, робило ЇЇ осамітнення більш гірким і бо лючим. Як індивідуальність во на мала безліч друзів, але як лю дина була самітна. Ця холод ність відносилася навіть до членів родини, з якими ближ чого контакту не піддержувала. Може найближчою для неі — і то як людина тільки — була її своячка лікарка д-р Софія Окуневська-Морачевська. Це була теж непересічна особа. Одною з перших у тодішній Австрії вона покінчила Гімна зію, а пізніше медицину в Швейцарії. Старша від неї іКо- бринська помогла їй у тому ре волюційному почині своєю мо ральною піддержкою. Поміж жінками осталася назавжди щира лучність. Морачевська бу ла достойна, дуже прямоліній на жінка, в якої могли би бага то повчитися ще й сьогодні не добитки напушених еманципан- ток, які з таким шумом влом- люються в давно вже відчинені двері жіночої рівноправности. Морачевська жила й працю вала більшість свого життя на чужині. Мала двоє дітей, яких старалася виховувати інаймо- дернішими тоді методами. Па мятаю, якою сензацією для Бо лехова були її відвідини перед першою світовою війною. її до ростаючі вже діти ходили коло хати босоніж, вбиралися легко, зручно й коротко. Опалювали ся на сонці, їли сиру городови- ну та пили неварене молоко. Супроти старших вони вели се бе ввічливо, але свобідно, на віть непитані висловлювали свої думки. Все де були в той час, майже непристойні, для багатьох нечувані речі. Не знаю, чи живі були в той час усі брати Кобринської, але якось про них вона ніколи не згадувала. Найближчою для неї могла б бути .родина її молод шої сестри Величкової, яка жила у Львові. Але не відчува лося теж ніякої спеціяльної лучности між сестрами. Можли во, що це тягнулося ще з ди тинства, .коли Наталю вирізня ли дома за ЇЇ розум і красу. Сестра Кобринської була ми ла, але тиха й скромна. Аж тяж ко було повірити, що це вона саме, та ще й дуже скромними засобами, вела цей рухливий гостинний дім у Львові, в яко му не бракло теж цікавих, н-е пересічних гостей. Зокрема бу вало там більше як деінде, українців із Наддніпрянщини. Мабуть осередком цього були дочки Баличків, тоді студентки університету, бо проф. іВелич- ко теж був неговіркою люди ною, що його пристрасть до книжок була знана. Розказува ли, що в той час, коли в това риському житті ще строго пе- есгерігали приписів етикети, еличко прийшовши з родиною а то й сам на офіційну візиту, негайно підступав до шафи з книжками та поринав там, ча сто прочитуючи навіть цілу книжку. Бувало обмежувався дослівно до привітання ;й про щання. Кобринська чогось його дуже не любила. А що нена висть була взаїмна, то Величко який по ЇЇ смерті в імені дочок перебирав спадщину, по ван- дальськи знищив не тільки більшість її цінних листів і за писок, але навіть книжки із цін ної, ще по батькові одідиченої та доповненої бібліотеки. До сестрінниць Кобринська відносилася добре, але без слі ду родинного тепла. У завіщан- ні вона переказала їм у спад щині своє майно. Але робила це з конечности, без довіря, що вони її спадщину використають як слід. Ця справа їй усе не да вала спокою, вона вічно щось міняла у тексті тестаменту, ра дилася з моєю мамою, але не послухала ЇЇ ради, щоби части ну спадщини, бодай будинки записати на громадські цілі, конкретно на захист для хво рих письменників, а літера турну спадщину й листування передати під опіку музею або комісії, зложеної з відповідних, достовірних людей. Біда, що Кобринська в той час не мала Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
