Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Марія Головінська „Ой, дайте ми покі1...” Обдимлені мури чистенького двірця. Обдимлені збочі, об димлені хати берегом Опору. Люди снуються всуміш із вояка ми біля двірця, біля пошти. За турбовані, наче б припорошені назовні оцим чорним пилом, який розкидають машини на вантажених транспортів дов круги. Усе спрямоване на захід. •— Що ж буде дальше? напо'- шепки мііж собою люди, бо вго лос треба сміятися запалими очима, виміарн'ілим обличчям, блідими губами. А у душі? Виразні картини: і . Тюрми, шибениці, роз стріли найкращих синів. Крива- во-тернистий шлях. Товпляться біля поштового будинку... Може хоч вісточка яка? Байдуже до кого. Це віст ка у село і кожний сприймає її жад'ібно, втягає кожне слово, неначе губка воду. Очі всіх дверях, там листо ноша. —' Настаея... Рука у білому, вишиваному рукаві поспішно висувається з гурту. Темні очі вбиваються у лист, голова у квітистій хустині схиляється. — Бід сина ... шепочуть уста. І всі кидаються до неї читати. Так мало й не розірвуть не вправною рукою адресовану коверту. — Маімко приїдьте! Най ще хоч разочок подивлюся на вас. ... Йдеме на фронт І тут місцевість, де буде стоя ти транспорт і дата дня, яка вже давно проминула, лист багато спізнився. Тишина залягла куток біля пошти. Наче б закамятли об личчя. І тоді хтось шепотом: — Там зрада діти пропа ли-.. Темні очі Настасі глянули в далечінь, на схід і рука вирвала лист недочитаний. Не могла стояти вже в тому гурті, не мо гла слухати жодних слів, не мо гла думати нічого. її чоловік першого разу вивезений, ледве врятувалась із сином, а тепер? — Ой дайте ми покі’! — про сила, коли намагався хтонебудь ЇЇ потішити. Вона знала: Один воро-г кращий за другого. Готує скрізь засідки, розтягає сіти зрадницькі і ви нищує . винищує. Тікала геть, до свюєї хатини. Видавалось їй, що забється там у якийнебудь куток і буде їй легше. Та у селі сталося те, чого не було, як виходила з села. На кажніій загороді повно чужого війська. Того, яке кину ло її сина та'м, у те гирло зради. До її вух добивалися слова їх ньої різкої мови. Це відворот. Великий рух ав томашин. Всі ворота повідкри вані, всі подвіря повні. Всі заго роди закидані військом і зеле не, неспіле збіжжя покосами: щоби не оставити нічого воро гові, що йде за ними. Поспіх перемішаний лайкою. Люди снуються дорогою, за турбовані, сумні. •За горою свист паротягів. Обвантажені транспорти пере бігають рейками одні за одни ми і криються у вивозі на захо ді. На подвірі Настасі відкриті ворота, відкриті й двері хати. Не пізнала свого подвіря. Десь втік оцей спокій, за яким тут бігла. Немає вже кута, в якому хотіла скритись із своїм болем. Чужою мовою кликали до неї вояки. Свистали, розмахували руками, реготались. Наче б ні чого не сталося. — Ой дайте ми покіЧ — ше потіли її губи і вона вибігла на дорогу. Втікала. Де? Сама не знала. Щоб дальше від чужого гамору. З дороги на доріжку, загоро дами, поміж зелені покоси, по між трави, квіття, поміж квіту чі кущі калини, а тоді межею, впоперек збочі. Біля деревяної церкви, на горбі, глянула на смереки по при огорожу, спокійно-задума- ні двері, на цвинтар біля самої церкви. У підніжжі гори кипіло жит тя. На збочах, загородах пада ли дальше зелені покоси, а біля неї ані одної людини. Ніхто з людей не глядів у її очі, в її душу. Ноги важко схилилися на де- ревяний поріг церкви, руки оперлися об ковані двері. Бліде обличчя притулилось до холод них штаб. А по обличчі струм ком почали спливати сльози. Падали на вишивані рукави її сорочки, на деревляний поріг. Губилися у пилинах і всякали у землю рідну. У далині гуділи пропелери лі таків усе сильніше, усе сильні ше. Та байдуже тепер було На стасі все. Біля неї був лист її сина, а біля кованих дверей спокій душі. І вона з сильною вірою у ря- тунок сина потонула в молитві — тиха, спокійна. Ляндек, 1949. Іде Різдвяний час! Вже починається Різдвяна метушня. Час великої радости, милих несподіванок та вели кого родинного свята. Чи подумали ви, що в ту ж •пору сотні наших обездолених хворих живуть по шпиталях та санаторіях скиталмцини? Комітет „Мати й Дитина” пригадує вам це. Та не тільки для згадки чи сльози зприводу того. А для Різдвяного харче- вого подарунку. Різдвяний пакунок хворим на скитальщині! Ось новий клич, що його піднімає комітет „Мати -й Дитина”. Збірні пунк ти комітету приймають кожну кількість товщу у бляшаних пушках, цукру, шинки в консервах, чеколяди й су шених овочів. Українські господині! Памя- тайте про те при своїх тижне вих закупах! Щоб Різдвяний пакунок наспів на час, треба його вже тепер вислати! Комітет „Мати й Дитина” нє й ніжне з нашої бувальщи ни. „Плач Ярославни” на мурах Путивля — як можна б це ви разити в рухах? Це ще й не по чате, але вже запрятує ум і хвилює. Наближається, новий сезон на Флориді. Незабаром знову відлетить туди наша перелетна ■пташка. Та на весні обіцяє при летіти з концертовим турне. Із низкою нових українських тан ків. JI. Бура. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
