Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ц и г а н Це був звичайний собі чорний ку длатий, подвіряний пес. Циган мав зеленкуваті, налиті кро вю очі. Всі його боялися, а місцеві селяни казали: „То чорт, а не пес!” Вдень його привязували ланцюгом до великої буди, а вночі він бігав по подвірю. Вдень дрімав то в буді, то за будою в холодній ямі. Вночі був володарем і пострахом для всіх. Ци ган і ще два молоді пси були певною охороною від злодіїв. Ми знали, що псів треба добре годувати: тоді вони не візьмуть трутки, не привабить їх навіть сало, замотане дротом. Отже наші пси не світили ребрами. Лесь із Тамарою не боялися Цига на. Вони з ним бавилися, тягали його за вуха, а при хованці нераз залазили в його буду. Він не гарчав на Тамару, коли їв, лише терпеливо чекав, коли вона дасть йому спокій — зїсти смач ний обід. Циган любив дітей й діти любили Цигана. Коли відійшли німці з села Барич над Сяном, на другий день прийшла большевицька сторожа. Саме тоді Та мара тяжко захворіла на шкарлятину і всі ми мусіли залишитися вдома. Всі ті дні ми були непевні за життя чи арешт, особливо вуйка, бо больше- вики мали на оці всіх свідомих людей. Два місяці ми очікували повного видужання Тамари. Нарешті одної темної ночі, взявши лише найнеобхід- ніші речі вийшли ми з клуночками з хати, щоб утікти за Сян. Рибалка дід Осип попровадив нас у лозину. Там стояв човен. Ми всі бу ли сумні, мама плакала. Циган пішов за нами. У лозині, перестрашені, че кали ми, коли берегова большевиць ка стійка відійде до другого посту і тоді тихенько перепровадимося на другий беріг. Ніч була темна, був вітер. Ми ща сливо переїхали Сян, подякували Бо гові за поміч і спасіння, попрощалися з дідом, виплакалися, взяли свої клун ки й помандрували до найближчої хати. Мама помітила, що немає малень кого пакуночка, що його несла Тама ра. За страхом і плачем забула його на тому боці в лозині. Ми стали про сити діда Осипа, щоб привіз його, але це було неможливе. Дід відмовився: „Дуже небезпечно і сторожа може мене забити, а ось краще заберу я Цигана з собою, привяжу йому цей клуночок до шиї і він припливе до Вас, — пес великий, витримає й до вас вернеться.” Ми згодилися. Поїхав дід назад із Циганом. Ми посідали коло нашого „майна”, за горбком у кущах і чека ємо, що з того вийде. Темно, лише вухом ловимо кожний звук. Ось чуємо, як Циган без всякого страху перед большевиками, шубовсь у воду і пливе до нас. Прикордонна сторожа почула плескіт води, при бігла до берега і ну стріляти до Ци гана: думали, що втікає людина. Чу ємо, як кулі падають у воду. Тамара плаче, просить Бога рятувати її прия теля — Цигана. Жаль стало пса і за сумували ми, що післали його на пев ну смерть. Минуло кілька хвилин. Циган уже на березі — стріпав із себе воду й же не до нас. Кулі свистять за ним. Ми й самі полягали на землю — боїмося, щоб і нас куля не влучила. ГРА „КАРУ СЕ ЛЯ” Виховниця кладе на землю моту зок, що звязаний у вигляді кола. Діти стають колом, однією рукою кожна з них бере мотузок і ходить по колу ліворуч або праворуч, проказуючи слова: Закрутились каруселі, Всі кругом, кругом А ми, діточки веселі, Все бігом, бігом. На слова „бігом”, діти починають бігати. Під час бігання, виховниця мо же сказати: швидше! і тоді діти при скорюють біг. На слова виховниці: повернулися! діти в ході міняють ру ки, повертаються ліворуч (або право руч), а на слова — тихше, тихше, не спішіть, каруселі зупиніть! — діти сповільнюють крок, нарешті, зупиня ються і на цьому гра кінчається. ПРИСЛІВ'Я: Як влітку надбаєш — Так у зимі маєш. Ой, побігла Галочка у лісок, Зачепилась ніжкою за пеньок. Ой, упала носиком та й кричить: „Болить в мене ніженька, ой, болить!” Ір. Наріжна. Нарешті Циган коло нас. Ми кину лись його обнімати й цілувати з ра- дости. Мама зняла мокрий пакунок, привязаний до нашийника, а бідний Циган скавулить. Ми думали — з ра- дости, а то куля перебила йому вели кий хвіст, коло самого зросту. Три мався він на самій шкірці. Циган був покривавлений. Вуйко перетяв шкірку ножиком, за- вязав решту хвоста хустиною і всі, раді та щасливі, пішли ми в невідому мандрівку. Стали стукати до першої хати і проситися на ніч. Циган був героєм. І досі Циган з нами. Не розстаємося з ним на чу жині. Хвіст давно заріс, — смішно, як у куцохвостого фокстерєра, лише Ци ган вже не той веселий що був: ста ріється і в його чорних кудлах появи лися сиві волоски. Ми часто оповідаємо про вчинок Цигана. А Циган лежить собі й не звертає на це жадної уваги. Він не признає хвальби. Зробив добрий вчи нок і забув. Не так як люди що люб лять хвалитися кожною дрібничкою. Леонід Бачинський Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top