Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ц и г а н Це був звичайний собі чорний ку длатий, подвіряний пес. Циган мав зеленкуваті, налиті кро вю очі. Всі його боялися, а місцеві селяни казали: „То чорт, а не пес!” Вдень його привязували ланцюгом до великої буди, а вночі він бігав по подвірю. Вдень дрімав то в буді, то за будою в холодній ямі. Вночі був володарем і пострахом для всіх. Ци ган і ще два молоді пси були певною охороною від злодіїв. Ми знали, що псів треба добре годувати: тоді вони не візьмуть трутки, не привабить їх навіть сало, замотане дротом. Отже наші пси не світили ребрами. Лесь із Тамарою не боялися Цига на. Вони з ним бавилися, тягали його за вуха, а при хованці нераз залазили в його буду. Він не гарчав на Тамару, коли їв, лише терпеливо чекав, коли вона дасть йому спокій — зїсти смач ний обід. Циган любив дітей й діти любили Цигана. Коли відійшли німці з села Барич над Сяном, на другий день прийшла большевицька сторожа. Саме тоді Та мара тяжко захворіла на шкарлятину і всі ми мусіли залишитися вдома. Всі ті дні ми були непевні за життя чи арешт, особливо вуйка, бо больше- вики мали на оці всіх свідомих людей. Два місяці ми очікували повного видужання Тамари. Нарешті одної темної ночі, взявши лише найнеобхід- ніші речі вийшли ми з клуночками з хати, щоб утікти за Сян. Рибалка дід Осип попровадив нас у лозину. Там стояв човен. Ми всі бу ли сумні, мама плакала. Циган пішов за нами. У лозині, перестрашені, че кали ми, коли берегова большевиць ка стійка відійде до другого посту і тоді тихенько перепровадимося на другий беріг. Ніч була темна, був вітер. Ми ща сливо переїхали Сян, подякували Бо гові за поміч і спасіння, попрощалися з дідом, виплакалися, взяли свої клун ки й помандрували до найближчої хати. Мама помітила, що немає малень кого пакуночка, що його несла Тама ра. За страхом і плачем забула його на тому боці в лозині. Ми стали про сити діда Осипа, щоб привіз його, але це було неможливе. Дід відмовився: „Дуже небезпечно і сторожа може мене забити, а ось краще заберу я Цигана з собою, привяжу йому цей клуночок до шиї і він припливе до Вас, — пес великий, витримає й до вас вернеться.” Ми згодилися. Поїхав дід назад із Циганом. Ми посідали коло нашого „майна”, за горбком у кущах і чека ємо, що з того вийде. Темно, лише вухом ловимо кожний звук. Ось чуємо, як Циган без всякого страху перед большевиками, шубовсь у воду і пливе до нас. Прикордонна сторожа почула плескіт води, при бігла до берега і ну стріляти до Ци гана: думали, що втікає людина. Чу ємо, як кулі падають у воду. Тамара плаче, просить Бога рятувати її прия теля — Цигана. Жаль стало пса і за сумували ми, що післали його на пев ну смерть. Минуло кілька хвилин. Циган уже на березі — стріпав із себе воду й же не до нас. Кулі свистять за ним. Ми й самі полягали на землю — боїмося, щоб і нас куля не влучила. ГРА „КАРУ СЕ ЛЯ” Виховниця кладе на землю моту зок, що звязаний у вигляді кола. Діти стають колом, однією рукою кожна з них бере мотузок і ходить по колу ліворуч або праворуч, проказуючи слова: Закрутились каруселі, Всі кругом, кругом А ми, діточки веселі, Все бігом, бігом. На слова „бігом”, діти починають бігати. Під час бігання, виховниця мо же сказати: швидше! і тоді діти при скорюють біг. На слова виховниці: повернулися! діти в ході міняють ру ки, повертаються ліворуч (або право руч), а на слова — тихше, тихше, не спішіть, каруселі зупиніть! — діти сповільнюють крок, нарешті, зупиня ються і на цьому гра кінчається. ПРИСЛІВ'Я: Як влітку надбаєш — Так у зимі маєш. Ой, побігла Галочка у лісок, Зачепилась ніжкою за пеньок. Ой, упала носиком та й кричить: „Болить в мене ніженька, ой, болить!” Ір. Наріжна. Нарешті Циган коло нас. Ми кину лись його обнімати й цілувати з ра- дости. Мама зняла мокрий пакунок, привязаний до нашийника, а бідний Циган скавулить. Ми думали — з ра- дости, а то куля перебила йому вели кий хвіст, коло самого зросту. Три мався він на самій шкірці. Циган був покривавлений. Вуйко перетяв шкірку ножиком, за- вязав решту хвоста хустиною і всі, раді та щасливі, пішли ми в невідому мандрівку. Стали стукати до першої хати і проситися на ніч. Циган був героєм. І досі Циган з нами. Не розстаємося з ним на чу жині. Хвіст давно заріс, — смішно, як у куцохвостого фокстерєра, лише Ци ган вже не той веселий що був: ста ріється і в його чорних кудлах появи лися сиві волоски. Ми часто оповідаємо про вчинок Цигана. А Циган лежить собі й не звертає на це жадної уваги. Він не признає хвальби. Зробив добрий вчи нок і забув. Не так як люди що люб лять хвалитися кожною дрібничкою. Леонід Бачинський Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
