Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Р О л я н д У 1944 р, з розбомблених міст Німеччини втікало населення до далеких сіл. До того села де ми жили, приїхала родина з двома дітьми і ми звернули на них увагу, тому що де були чу жинці, нк і ми. Виявилось по якомусь часі, що це було міша не подружжя: батько украї нець, мати француженка, а діти говорили якоюсь дивною мі шаниною німецьких і францу зьких слів. Ролянд був пятилітній хлоп чик, дрібний, худий і дуже рух ливий. Я познайомилася з ним щойно восені, коли надворі не було що йому робити. Він при ходив до нас щодня, але най краще почував себе, коли ми були тільки вдвійку. Тоді сво- бідно міг розказувати' й розпи тувати: про літаки, що бомби ли вночі, ,п,ро підводні лодки, що ширяли по морю. Всі його розмови були динамічні, над- хнені. Він як герой був надзви чайний, вчинки були понад йо го сили і він вірив у те, що го ворив. Оповідаючи, він пома гав собі ручками, очі ставали великі й мінилися веселкою, русяве волосся непослушно спадало на чоло. Одного дня прийшов запла каний. „Мама каже, що я тато- вий і що я лишуся тут .із татом, а вона поїде з Маріліз до Фран ції, до бабуні. А я все одно, як виросту більший, то поїду до неї. Тато і мама чомусь дуже кричали, .а я спав і збудився. Ти знаєш" — хотів продовжу вати, але тут увійшла сусідка. Вона збентежилася, побачив ши Ролянда, так немов щось у неї було на язиці. Та він цього не завважив, бо ?абавився кіт- кою і забув про своє горе. Пізніше я довідалася, що Ро- ляндо'ва мати хоче виїхати з різних причин що посплітали- ся нерозривно. І вона справді виїхала по якомусь часі. Се стричка Ролянда Маріліз поїха ла з нею, а Ролянд залишився з татом. Тепер Ролянд ще більше в нас пересиджував. Я подумала, що дитині, яка стратила мате ринське тепло, може придасть ся уява про батьківщину її батька. Стала розказуватй йо му про тихі села й зимові ра дощі в них* і навчила його де кілька слів. Про маму ми гово рили часто. Я говорила йому, що мати поїхала до бабуні, щоб накупити там для нього багато чоколяди. І це все на певне пришле йому, а може й привезе? А дні минали. Мокра німець ка зима не настроювала святко во. Кожен бажав тепла, дарун ків, усміху... Увечорі ми писа ли Різдвяні картки, а Ролянд сидів при тому ж столі і рису вав поїзд. Перше нарисував ко мин і дим чорною кредкою, піз ніше вікна і точки в -них — це люди. А більша точка черво ною кредкою — це мама. Вона їде вже до нього... „Я також хочу післати їй картку" — зая вив. Сів на моїх колінах і ми писали разом. Моя рука прова дила букви, а його ручка трем тіла зі зворушення і ілишала великі нерівні слова: „Мамо до рога, бажаю Тобі веселих свят і приїдь. Твій Ролянд" Він сам заніс картку на пошту. Настав Святий Вечір. Батько Ролянда не приїхав із міста, ‘ку ди щодня їздив на працю ( ма буть збомбили дїзірець). Ро лянд сидів у нас насторожений, із великими очима й чекав. Че кав на тата і на ангела, що роз носить ялинки українським ді тям, як це чув' від мене. — І як він виглядає? А як хто був тільки тоішки нечем ний. 'то також не принесе нічо го? Бо може я був трішки не чемний... -- ВІН ТЯЖКО ЗІДХНУВ. Але я сказала, що ангели доб'рі і п р о с т я т ь дитині, коли вона обіцяє, що буде чемна. — А чому Бог не висилає да рунків літаками? Літак загур котить і його чути, а дзвіночка ангельського цілком не чути... Питання падали з домаган ням негайної відповіді. Я від повідала поволі і з надумою. Як розяснити дитині Свят-Ве- чір? Як врадувати його споді вання, як дати йому трішки те пла, що його прагне дитяча душа? Вже було пізно і сон клав важку руку на очі. Немов від гадавши мої гадки, він попро хав: — Візьми мене на руки ї за крий мене... — і заснув за кіль ка хвилин на моїх колінах. Це була єдина його Різдвяна ласка. Я не.відважилася рушити йо го й сиділа непорушно. Думки мої плели тонку нитку до дале кого французького місточка, де жила його мати. Чи відчува ла вона оцю напругу своєї ди тини, оте палке бажання Різ двяного вечора? Чи може уява далекої батьківщини заступити дитині материнську руку, оту дрібку тепла, що вона її потре бує? Пізно вночі приїхав батько Ролянда і забрав його, дякую чи за опіку. Незабаром доля поділила нас. Я стратила Ролянда з очей і щойно недавно довідалася, що весною приїхала його мати і забрала його до Франції. І від того часу згадую кож ного Різдвяного вечора мало го Ролянда та його Свят-Вечір без радости. Ольга Р.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
