Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Перший Відділ С У А Цього року збори 1 Відділу СУА — ювілейні. Саме сповни лося ЗО літ, коли засновано в Ню йорку т-во „Жіноча Грома- да“. Це не був великий гурт та зложилося так щасливо, що він обєднав активні, жертвенні о- диниці. Метою товариства було — давати поміч інвалідам та ін- Делегати один по одному підступали, цілували його ми трополичий перстень і гоївори- ли^ привітальні сло-ва. Прийшла вкінці черга на мене. Дрібними, несміливими кроками підсту пила я до старенького Дідуся, а Він добрячою рукою обняв мене, пригорнув і з трудом по садив на коліна. На моїй голів ці спочив Його ніжний, бать ківський поцілунок, добрий і щирий, — З ДИТЯЧИХ ОЧ'еЙ по лилися рясні сльози і щось не вимовно радісне і щасливе сплило на мою душу Так і недовелося мені сказа ти -вивченого віршика. А молоді перемиській я при везла від старенького Дідуся найкращий з усіх дарів — Його Благословення! — Не журіться, — говорила Марійка до Тані — мій теж не герой. Та поїдемо на еміграцію, зміняться всі. ТахМ прийдеться працювати планово й твердо, то й проснуться. Бо вони були як з просоння. Мабуть надто важкі пережи вання перепружили їхні нерви і зробили їх похожими на роз тягнену гуму. — А ми? Хіба ж ми не пере живали того ж, що наші чоло віки? — питалась Таня. — Я ж теж була репресована, бо мої батьки були вязнені й вивезені як нетрудовий елемент (батько був а.птикар, отже експлуататор трудящих). І я теж покушала гіркої. Та ще й .якої! Ніе він же, а я зійшла кровю між отими партизанами й чудом вирвала ся з рук більшовицького репа тріаційного офіцера. Ех, і поті.м все те аж по нинішній день, са мі знаєте. Проте в мене немає місця й часу на нерви й апатію. Я мушу робити все, чого він не піднімається. шим жертвам визвольної бо ротьби за Україну. В тяжких повоєнних роках ця поміч бу ла пекуче потрібна і як тільки наладнався поштовий звязок, то вона почалась. І вже не вга вала Бо гурт членок „Жіночої Катерина Пелешок, голова 1 Відділу СУА в Ню Йорку, який 9. грудня ц. р. святкує своє 30-ліття. Може воно покращає? потішала себе Таня. Онтам в Америці... І дійсно покращало. Вітя за раз же пішов до праці. Тяжка вона була,-але давала заробі ток і прожиток родині. І пра цював добре, не скаржився ні він, ні ніхто на нього. Таня теж станула до праці. Ро били як усі: вранці вона працю вала, а потім він. Бо треба я- кось станути, вкінці, на ноги. Якоїсь хати та обладнання та одягу, та для дитини. А Оксан- ка вже пятилітня дівчинка і ро сла швидко. Оксанка найлюбіша мамина й татова доня. Вона була така гарна, й мила, й розумна та ве села! Ах, як всі вони в тому віці, всі вони .пестійки батьків та ще й одиначки. Таня приходила з праці й за ставала хату в такому приблиз но стані, як залишала. Тоді й купно й варення й поладнуван- ня всіх справ поза хатою і ціле господарство. І виховання ди- Громади“ вислав до краю тися чі долярів, сотні фунтів одягу, харчів і ліків. Найбільшу поміч .подала Жі ноча Громада інвалідам Укра їнської Галицької Армії. Коли розпочалась акція купна дому у Львові, Жіноча Громада ви слала 1100 дол. на ту ціль. Сот ні доларів отримали політичні вязні, „Рідна Школа", „Про- світа“, „Жіноча Доля“ та Союз Українок у Львові. Коли в 1925 р. приїхала з Ев- ропи п. Ганна Чикаленко-Кел- лер відпоручницею на конгрес Міжнародньої Жіночої Ради у Вашингтоні, тоді Жіноча Гро мада у ;Ню Йорку привітала її сердечно. ПО' декількох нара дах, спільно з іншими жіночи ми організаціями, Жіноча. Гро мада приступила до обєднання жіночих товариств, що його на звано Союз Українок. Ці пять організацій і .поклали основу до централі СУА, що торік від- святувала своє 25-ліття. Довгий час душею товари ства була Стефа Абрагамов- ська-Г ри'цко', що головувала впродовж 10 літ та «поклала ос- (Докінч ення на ст. 24) тини. А воно ставалося щораз тяжче. Бо Вітя... Вітя поводився й далі як до сі. Відбув свою працю й уважав що більше ніяких завдань у нього немає. Правда: не було жінки в хаті і виховання Ок- санки в тому ча'Сі було його обовязком. — Не пускай дитину до- сусі дів — наказувала Таня йдучи до праці — хто його знає чого навчиться від їхніх дітей. Вони ж ув-есь час на вулиці. А там цілий час біганина з револьве рами й дике вигукування. Ми й не розуміємо їхнього словника. Може там поганого’ немало... — Е, ти хотіла б дитину дер жати при собі, як квочка курча. Пусти, хай бігає та живе як ін ші діти. Стільки її, що в дитин стві... Вітя виходив із па'сивности й у них часто заводилася супе речка на тему виховання Оксан- ки. — І нехай дитита пе мошко,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
