Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Іванна Савицька На Святоюрській Горі Було це тому двадцятькілька літ, коли я малою ще дівчин кою вчилася в Перемиському Інституті для Дівчат. Надходили саме іменини на шого, дорогого Митрополита і Перемишль якось особливо під готовлявся до того- великого Свята. Наша Гімназія готовила святочний концерт, а громад ський комітет українців Пере мишля вибрав ізпоміж себе пять членів делегації, яка осо бисто1 мала поїхати до Львова і там на Святоюрській Горіі при вітати Митрополита і1 побажа ли йому довгого і кріпкого здоровля. Не памятаю добре повного складу делегації. Ряди довгих літ затерли у моїй памяті зна йомі обличчя. Та незабути мені дорогого образу моєї вчи тельки Марії Гривнакової (де легатки від учительського збо ру), що померла недавно вже тут, на еміграції, дальше — представниці всього громадян ства О. Ц:пановської. іВід пере- миського купецтва делеговано одного з Борисів і ще якісь дві особи, яких прізвищ не памя таю. Софія Парфанович Вони не жили з собою добре — це правда. 'Власне: не жили з собою зле, але це не було щасливе подружнє життя, як собі його Таня завжди уявля ла. І потім: годен то був перед бачити, що після року в біль шовицькій тюрмі Віктор (Вітя) так зміниться? Ясне, що таке страшне переживання впливає на кожного, що пройшов його; але ж декого воно загартовує, зцілює й наставлює. Вітя ж вернувся відтіля як „тряпка“, казала Таня: байдужий до всьо го, і зовсім охлялий. І, оце ро ки вже минули з тої пори. При йшла втеча перед більшовика ми 3 рідного краю, еміграція, включно зі страхіттями, що їх довелося прожити в руках сло вацьких комуністичних парти занів. Таніні пологи неживої дитини в їхньому ж таки шпи талі й загроза примусової ре- Привіти від перемиської мо лоді мала зложити Митрополи тові я. Той незвичайно почес ний і відповідальний вибір впав на мене дуже несподівано. Репрезентувати кількатисячну молодь города Перемишла, це був великий обовязок, а зара зом неабияка почесть. Страх перед довгою і незнаною до рогою, чужим м;стом і Свято- юрською горою, відбирав мені всю радість. Я спершу пробу вала передати мій мандат ко трійсь із старших д:вчат, та да ремне, вибір був невідкличний і треба було забіратися до ви вчення привітального вірша. Приготування до доооги ішли скооим темпом. У робітні гап тувався обоаз Божої Матеоі (дар в;д жіночої молоді). На кравецьких куосах шився мені новий, гранатовий мундурок. Вже тиждень перед дорогою, я вивчила віршика „на бляшку" і нетерпляче числила дні до ви їзду. 1 виїзд ппийшоїв. На пеоеми- ському двірці зібралися всі члени делегації, всі дорослі, по важні. деякі вже сив!, а я одна- між ними, можна б' сказати, ще патріяції. Минулося. Вкінці життя в таборах у Німеччині, з усіми скрінінґами. В тому теж часі Таня вродила свою доню, Оксанку. Увесь час вона мусіла дбати про все. Усі труднощі1 життя треба було іпоко«уват'и самій, бо Вітя поводився так, якби його не заторкали. І заро бити, й постарати, зварити й журитися всіми оцими кручен- нями-викручуваннями, щоб і не бути вискрінінгованими і щоб виемігрувати. За ввесь той час (Вітя був па сивний і всі тягарі життя здав на жінку. Або залишав так на призволяще, чи як кажуть: на волю Божу. Само якось уло- житься. Оксанку він любив, це правда. Коли Таня була в по- бігах- по таборі й місті, він ви носив дитячий возик на подві- р.я, ставав там у сонці, слухав радія і таборових новин, а по дитина. Поїзд мчав незнаними просторами, вистукуючи на рейках рівномірні такти. Під їх звук усю дорогу я повторяла привітального івірша, насилу поконуючи страх, що розпирав мої груди. До Львова ми приїхали швидко, бо вже біля 10 год. зрана, а наша авдієнція була визначена .на 11.30 передполуд- нем. Спочиваючи, а радше ви- жидуючи відповідного часу, делегати зайняли дві лавочки,, на сквері у стіп Святоюрської Гори. іБуло вже досить холод но. Проф. Марія Гривнакова обняла мою .невеличку постать. У тім н:мім вислові було так багато тепла і зрозуміння, бу ло все, чого потребувала я то ді, окружена чужими — доро слими людьми. І ми вже у привітн'й просто рій ждальні, повній гарних об разів. Передомною темні двері, що в ту мить отворяться і я своїми очима побачу нашого Митро полита. А 'В:« великий і сивий, з дов гою, довгою бюродою, сидів за столом і любо1 всміхався до нас. тім політикував з іншими чоло віками, іцо мали таке ж завдан ня як він: піклуватися дітьми. В тому часі, коли жінки стояли в черзі по видачу харчів чи яких карток або б'ігали до німок з обміном сухого, харчу на яку городину чи овочі. Тому, що дитина була спокійна, в:н мав із нею мало мороки. Та й ще ж: любив він свою доню. Коли Таня сходилася з жін ками, вони найчастіше теж на рікали на чоловіків. Були між ними різні типи. Наприклад: рибалки. Світ міг валитися про них. Вони брали приладдя й ішли .рибалкувати. Правда: бу ла з того користь, приносили інколи рибу, що й собі було і можна було продати чи про міняти за щось інше. Але окрім риболовлі вони не багато чим цікавилися. Хіба політикою або еміграцією. Правда: були й інші, що про мишляли торгівлею, або пра цювали в таборових робітнях чи бюрах... Таня плакала... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
