Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Іванна Савицька На Святоюрській Горі Було це тому двадцятькілька літ, коли я малою ще дівчин кою вчилася в Перемиському Інституті для Дівчат. Надходили саме іменини на шого, дорогого Митрополита і Перемишль якось особливо під готовлявся до того- великого Свята. Наша Гімназія готовила святочний концерт, а громад ський комітет українців Пере мишля вибрав ізпоміж себе пять членів делегації, яка осо бисто1 мала поїхати до Львова і там на Святоюрській Горіі при вітати Митрополита і1 побажа ли йому довгого і кріпкого здоровля. Не памятаю добре повного складу делегації. Ряди довгих літ затерли у моїй памяті зна йомі обличчя. Та незабути мені дорогого образу моєї вчи тельки Марії Гривнакової (де легатки від учительського збо ру), що померла недавно вже тут, на еміграції, дальше — представниці всього громадян ства О. Ц:пановської. іВід пере- миського купецтва делеговано одного з Борисів і ще якісь дві особи, яких прізвищ не памя таю. Софія Парфанович Вони не жили з собою добре — це правда. 'Власне: не жили з собою зле, але це не було щасливе подружнє життя, як собі його Таня завжди уявля ла. І потім: годен то був перед бачити, що після року в біль шовицькій тюрмі Віктор (Вітя) так зміниться? Ясне, що таке страшне переживання впливає на кожного, що пройшов його; але ж декого воно загартовує, зцілює й наставлює. Вітя ж вернувся відтіля як „тряпка“, казала Таня: байдужий до всьо го, і зовсім охлялий. І, оце ро ки вже минули з тої пори. При йшла втеча перед більшовика ми 3 рідного краю, еміграція, включно зі страхіттями, що їх довелося прожити в руках сло вацьких комуністичних парти занів. Таніні пологи неживої дитини в їхньому ж таки шпи талі й загроза примусової ре- Привіти від перемиської мо лоді мала зложити Митрополи тові я. Той незвичайно почес ний і відповідальний вибір впав на мене дуже несподівано. Репрезентувати кількатисячну молодь города Перемишла, це був великий обовязок, а зара зом неабияка почесть. Страх перед довгою і незнаною до рогою, чужим м;стом і Свято- юрською горою, відбирав мені всю радість. Я спершу пробу вала передати мій мандат ко трійсь із старших д:вчат, та да ремне, вибір був невідкличний і треба було забіратися до ви вчення привітального вірша. Приготування до доооги ішли скооим темпом. У робітні гап тувався обоаз Божої Матеоі (дар в;д жіночої молоді). На кравецьких куосах шився мені новий, гранатовий мундурок. Вже тиждень перед дорогою, я вивчила віршика „на бляшку" і нетерпляче числила дні до ви їзду. 1 виїзд ппийшоїв. На пеоеми- ському двірці зібралися всі члени делегації, всі дорослі, по важні. деякі вже сив!, а я одна- між ними, можна б' сказати, ще патріяції. Минулося. Вкінці життя в таборах у Німеччині, з усіми скрінінґами. В тому теж часі Таня вродила свою доню, Оксанку. Увесь час вона мусіла дбати про все. Усі труднощі1 життя треба було іпоко«уват'и самій, бо Вітя поводився так, якби його не заторкали. І заро бити, й постарати, зварити й журитися всіми оцими кручен- нями-викручуваннями, щоб і не бути вискрінінгованими і щоб виемігрувати. За ввесь той час (Вітя був па сивний і всі тягарі життя здав на жінку. Або залишав так на призволяще, чи як кажуть: на волю Божу. Само якось уло- житься. Оксанку він любив, це правда. Коли Таня була в по- бігах- по таборі й місті, він ви носив дитячий возик на подві- р.я, ставав там у сонці, слухав радія і таборових новин, а по дитина. Поїзд мчав незнаними просторами, вистукуючи на рейках рівномірні такти. Під їх звук усю дорогу я повторяла привітального івірша, насилу поконуючи страх, що розпирав мої груди. До Львова ми приїхали швидко, бо вже біля 10 год. зрана, а наша авдієнція була визначена .на 11.30 передполуд- нем. Спочиваючи, а радше ви- жидуючи відповідного часу, делегати зайняли дві лавочки,, на сквері у стіп Святоюрської Гори. іБуло вже досить холод но. Проф. Марія Гривнакова обняла мою .невеличку постать. У тім н:мім вислові було так багато тепла і зрозуміння, бу ло все, чого потребувала я то ді, окружена чужими — доро слими людьми. І ми вже у привітн'й просто рій ждальні, повній гарних об разів. Передомною темні двері, що в ту мить отворяться і я своїми очима побачу нашого Митро полита. А 'В:« великий і сивий, з дов гою, довгою бюродою, сидів за столом і любо1 всміхався до нас. тім політикував з іншими чоло віками, іцо мали таке ж завдан ня як він: піклуватися дітьми. В тому часі, коли жінки стояли в черзі по видачу харчів чи яких карток або б'ігали до німок з обміном сухого, харчу на яку городину чи овочі. Тому, що дитина була спокійна, в:н мав із нею мало мороки. Та й ще ж: любив він свою доню. Коли Таня сходилася з жін ками, вони найчастіше теж на рікали на чоловіків. Були між ними різні типи. Наприклад: рибалки. Світ міг валитися про них. Вони брали приладдя й ішли .рибалкувати. Правда: бу ла з того користь, приносили інколи рибу, що й собі було і можна було продати чи про міняти за щось інше. Але окрім риболовлі вони не багато чим цікавилися. Хіба політикою або еміграцією. Правда: були й інші, що про мишляли торгівлею, або пра цювали в таборових робітнях чи бюрах... Таня плакала... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
