Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
ПРОПАМЯТНА КНИГА УКРАЇНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВЕТЕРАНІВ — всю віру у краще завтра, якою горіла все життя. Це була її лебедина пісня, але я певна, що вона допомогла багатьом до-зріти душенню для того, що би вскорі загинути чи перебо роти важку дійсність надходя- ЧИ'Х літ. По коротких боях Болехів зайняли поляки. Почались ре пресії, переслідування, арешти. Кобринської не зачепили, чи з огляду еа її вік чи на повагу, якою тішилася серед усіх без виїмку громадян міста. Але більшість друзів розбрилася, хто на еміграцію, хто до тюр ми, а інші рятувались зміною міюця. Вістей нізвідки не було, а ті ЩО1 приходили, були всі безнадійні. Ще одну прислугу .громадян ству сповнила Кобринська, ви ступаючи дек;лька разів, як представниця українського гро мадянства перед новою владою в харитативних справах. Але в цілому вона вже була душевно розбита. О'саміхнена, в матіе- ріяльнім недостатку, з турбота ми про майбутнє як загалу, так і своєї особистої спадщини прожила ще декілька місяців і вмерла в часі загальної депре сії, підчас пошести тифу. Лиха погода та трудна комунікація утруднили віддаленим друзям взяти участь у її похороні. „Мене вже серце не болить" — просила написати на своєму гробі. Це був біль довгих зма гань за кращу, щасливішу лю дину, за в:льну українську су спільність, біль розчарування в людях, біль власного безсилля, що ;»е довелося довершити ба жаного і вкінці біль старої, осамітненої людини серед жор стокої дійсности. V. Доба, коли виступила Кон- бринська, безпосередно оо „ве сні народів" — це була доба великих кличів-’деалів, в яких домінувало стремління до виз волення, духового піднесення та поліпшення добробуту зага- галу. Люди шукали й знаходи ли, вчилися у других та діли лися своїми здобутками. Поча лося в той час відродження і в Галичині, а батько 'Кобрин ської о. Озаркевич був одним із суспільно-політичних діяч;в того часу. Він звернув увагу дочки на страдання й потреби народу та давав їй різні мож- Українсько-Америкаиські Ве терани підготовляють книгу, що дала б перегляд усіх, що служили й тепер служать в аме риканській армії, або що зги нули в першій чи другій світо вій війні. Це дало б не тільки перегляд наших військовиків, але також поняття про вклад нашої іміграції в оборону ЗДА. Така книга повинна обняти списки всіх ветеранів та допо могти товариству перед дер жавними чинниками — дістати признання для своїх оправлень. Планується створення допоміж ної організації із членів родин ливості пізнавати життя інших кра'’!н. Співпраця з батьком, ці каві чужинецькі знайомства, дружба з гуртом ентузіястич- них українських студентів у Ві дні, поміж якими були теж її брати — все причинилося до остаточної кристалізації її ду- ховости. 'В тих умовинах почалась су спільно-громадська діяльність Кобринської, яка сталась рів ночасно початком жіночого ру ху в Галичині. Із розмов,, які пізніш вела Кобринська в моїй присутності, мені ясно, що вона н'коли не була завзятою феміністкою, якою представляли її спершу її вороги, а потім прихильники. Вона особисто не зазнала ніко ли ніякого гнету, ані як жінка, ані як людина. її батько, а по тім і другі вир'зняли її за би строту ума й неперес’чну інте лігенцію. Бажання працювати фахово вона не мала, отже ні якого обмеження чи кривди не відчувала. Навпаки, її вирізня ли, цінили, подивляли. Якщо в той час пересічний мужчина мав ще застереження до освіче ної жінки, то вона на тому тіль ки виграла, бо все життя шу кали її приязні визначні, непе ресічні мужчини. Кобринська брала під увагу жінку виключно як людину, а жіночий рух уважала єдиним у той час засобом для піднесен ня цієї частини людства. Так само, як побивалася вона за дитячими садками, не маючи ніякого спеціального сентимен- ту до дитини, у своїх ковелях ветеранів та упорядкування справ, що їх можуть видвигати залишені родини. Тіво Україисько-Американсь- ких Ветеранів звертається з проханням до Союзу Українок Америки та його членок ■— по служити їм своїми інформація- ми про прізвища й адреси ве теранів. Подаємо нижче адресу товариства й прохаємо мате рей, дружин і сестер зголосити туди прізвища й адреси вояків українського походження. Адреса: Walter Bacad, 135 W. 77th St., New York 24, N. Y. вона описувала важкі суспіль- но-товариські умови, в яких пе ребувала в той час наша жінка, але не перебільшувала її при кмет, не боролася за права ви нятковосте жінки. 'Вона хот:ла вибороти сірій, пересічній жін ці людські права, без огляду на її заслуги чи прикмети. Вона не проявляла бажання змінити її, хіба тільки в напрямі розвитку загальнолюдських прикмет. її особисто цікавили все ширил, загальногромадські та людські проблеми. її піонірська праця на полі жіночого руху виплива ла із свідомости почуття обо- вязку. Вона зайняла цю гро мадську стійку тільки тому, що це було важне для піднесення й в:дродження ц;лого народу. Мужчина не міг цього зробити, відповідних жінок не було. Прикрощі, яких зазнала зпри- воду своєї феміністичної діяль- ности, — це були труднощі кожного, хто відважився кри тикувати та на рушу вати старий суспільний устрій. На її очах ще б;льше страдали Франко та інші у своєму та чужих середо вищах. Далеко більше бсліло її розчарування в самих жінках, з яких далеко не всі проявили в той час необхідну для визво лення зрілість. ■Вона вмерла на розпрані до би. Грянули важкі часи, але крили в собі уже проблиски майбутнього. Помимо неспри ятливих обставин .почалося від родження, жажда твоірчости, волі. Якби 'Кобринська могла була довше пожити, її серце було б спочило відрадніше.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
