Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
Поет жіночої долі (У 40-ліття роковин смерти Ганни Барвінок)' Коли вперше появились пи сання Ганни Барвінок у Кулі- шевій „Хаті”, авторство їх бу ло прикрите серпанком тайни. „Вже Хата будувалась, як наді слала паш Ганна Барвінок ще одну справдешню історію жит тя людського . ” пише П. Ку ліш у своєму слові. Він розво диться дальше над твором, не згадуючи ні словом про автор ку. Так немов вона бажала б бути в тіні. Треба припускати, що це на магання було питомевдне його дружині. Олександра Білозер- ська, чи я.к її звали у сімї — Ле ся, була тихою, -скромною дів чиною, коли Куліш її пізнав. Вона не бачила багато більше світа як свій рідний хутір, а пансіон полковниці Козикової дав їй лиш поверхову освіту. Але життя на хуторі було теж школою. Треба було привча тись господарству враз із се страми, у постійній зустрічі з народом розгорталася глибина його словесносте. Брат Василь і не догадувався, що везе призначення Лесі, ко ли приїхав із товаришем И. Ку- лішем у рідну Мотронівку. Още кохання хитнуло молоду істо ту до глибини. (Вперше в житті вона твердо протиставилась ма тері. Заявила, що тільїки й тіль ки за нього вийде заміж, коли мати — ведена практичними міркуваннями — відмовила Ку- лішеві. Ми знаємо, що молода дівчи на відстояла своє. Про її він чання, де Т. Шевченко привітав її словами „Чи ти царівна, чи королівна?”, багато писалося. Відоме також те, з якими на діями молоде подружжя Кулі- шів направилося їхати за кор дон. Аж поки не схопила їх важка рука царського право суддя у Варшаві. Починається нова проба сил для молодої жінки. Вона шукає звязків і впливів, обтовкае по роги слідчих у Петербурзі, пе реносить страх і наругу. Вкінці приходить кара: заслання в Ту лу. Три роки прожили тут (Ку- ліші. Цей час став знаменним для їхнього подружжя. Гіркий удар долі і сіру безвиглядність допомогла їм перенести їх ду хова спільнота. Подружжя ба гато читає, Куліш вивчає чужі мови. І тому, коли цар дає до звіл повернутись, Куліш кинув ся свіжими силами в роботу і став душею українського цен тру в Петербурзі. У 1860 р. появляється перше оповідання Ганни Барвінок. Пи сати почала вона раніш і як зазначує О. Огоновський в сво їй історії літератури, спонукою Ганна Барвінок до того були писання Марка Вовчка. „Народні оповідання” Марка Вовчка появились у 1858 р. і викликали незвичайне за хоплення. Дуже можливо, що вони напровадили Ганну Бар вінок на думку — записувати те, що вона чула з уст народу. Бо ж вона зросла серед нього. Особливо, <коли Куліш — вла штувавши собі хутір біля Луб- нів — виїжджав для видавничої роботи до Петербургу, а вона господарила, щоб придбати трохи грошей. Але її писання мають свій о- кремий стиль. Це й зазначує Куліш у тій же „Хаті”: „такі прості списки історії життя людського, без добавки фан тазії, мають свою вагу велику, бо тільки такими оповіданнями можна викрити, що справді в наших повістяр і поемах є щи ро народнього, а що підсоло дженого на взір інших літера тур, „городянських”. Треба до гадуватися, що Куліш напро ваджував дружину на писання „щире, непідсолоджене” й на стоював на якнайбільшій вір ності образу. Воно й лежало у вдачі ав торки. Вона майстерно вміла слухати й спостерігати. Вона привітливо забалакує з проча нами й заробітчанами, що спо чивають на пів-дорозі. Зустріч із одною чи другою цікавою особою вимагала нераз хитро щів. Щоб поговорити з „Ру салкою”, вона вигадує якусь складну орудку на кінці села, щоби ніби ненароком зайти до її хати. Усюдиі стелиться їй якась небуденна доля, всюди відкривається якась глибина чуття. Такому шуканню авторки за вдячуємо вірні картини сіль ського побуту. Це були й ті мотиви і постаті, що з них ко- іристав її дружина. Вона й тут служила йому своїм спостері ганням, знанням усної словес носте і побуту. Недаром зве він її своїм „ду хом світлокрилим” Тихим, вір ним товаришем була вона йому. Нераз треба було пробива тись у важких злиднях, нераз рискувати майном для якогось видавничого пляну. А найгір ше, коли виринала інша жінка і на якийсь час заволоділа йо го увагою. Та знову „спогадав її, кохану”, що була „вічним джерелом відради”, бо з нею мав він силу боротись і тво рити. Всю свою снагу, ввесь дар творення він завдячує їй, що зве її „надхненням правед ним високою й святою.” І справді, на схилі літ їй"зно ву судилося стати йому опо рою. Подібно, як колись у Тулі вона розяснила йому роки за слання, так і тоді станула при ньому, коли старий, непокір ний Куліш осамітнів й усунувся від життя. Повних чотирнад цять літ прожили вони на хуто рі, призабуті суспільством і іприіятелями. Хто зна, чи не трудніше було пережити оте добровільне заслання! ІКуліш не покидав літературної праці до (Продовження на стороні 4-ій)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
