Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
ЯК ЗАЙЧИК ЛОВИВ СОНЦЕ НАЙДОРОЖЧА ЯБЛУНЬКА У Ромчиковім садочку жив собі зай чик. Дуже цікавий був, хотів усе зна ти, розумним стати. Вийшов одного світанку за садок на конюшину попастись. Дивиться — сходить сонце за Зеленою Горою . — Мушу я на сонце зблизька поди витись, яке воно! — подумав зайчик. І киц-киц, поскакав до Зеленої Гори. До Зеленої Гори не далеко і не близь ко. Попав на ліс, заступили дерева сонце. Стрибав, стрибав, аж опівдні дострибав до Зеленої Гори. Розгля дається — сонця нема... А сонечко вже далеко праворуч, над Бідою Горою — мов квітка розцвітає, золоте проміння розсилає. — Ого! — каже зайчик. — Утекло звідсіль, хоче в піжмурки гратись. Стривай сонечко! Як не тут, то коло Білої Горн я тебе спіймаю! І киц-киц поскакав до Білої Гори. До Білої Гори не далеко і не близько. Де не взялись тумани, сірою плахтою сонце закрили. Але Білу Гору видно, туди зайчик мандрує. Аж під вечір дострибав до Білої Гори. Розгляда ється — сонця нем а.. А сонечко вже далеко праворуч, ховається за Чорною Горою , сонні очі плющить. Став зайчик жалітись В мене вже ніжки заболіли, не їв, не спочи вав, а сонце знов он куди перебігло. Але, стривай, сонечко! Спіймаю тебе за Чорною Горою , як спатимеш. Таки мушу тебе зблизька побачити! І киц-киц, поскакав до Ч орн ої Гори. Мандрував усю ніч, аж удосвіта спи нився під Чорною Горою . Розгляда ється — сонця нема... А сонечко сходить — де? — позад нього, знов над Зеленою Горою . Зажурився зайчик: — Ой, ти, сонеч ко! Ти зо мною в піжмурки граєшся, а в мене ніжки болять! Чи ж годен я за тобою знов до Зеленої Гори бігти? Аж тут чує: — Ха-ха-ха! Зайчик оглянувся, а на дереві си дить сова, дуже вчена птаха. — Ой, пані сово, скажіть, чому сон це так по небу мандрує, від мене хо вається? — То не сонце ходить, то земля мячем навколо себе самої обертаєть ся, — каже вчена сова. — Сонце в далеких-далеких просторах стоїть не порушно. Так йому Господь призна чив. Вертайся додому, до Ромчико- вого саду! І знай — тобі ніколи сонця не впіймати! Зайчик поклонився: — Дякую вам! Зморивсь я неабияк, зате розумніший став. Без муки нема науки. І пострибав додому. Р. Завадовим. З А Г А Д К А Я звірок маленький, Довгі вуха маю, Влітку — сірий, Взимку — білий, Швидко в ліс стрибаю. (МИЬИВ£) В Івасикових батьків хорош е го сподарство: і дім у садку, і поле, і па сіка. Зовсім, як на Україні. А в садку одна яблунька, дорожча Івасикові за всіх. Це Гуцулка. Мама тієї яблуньки росла на Україні, в зе лених горах Карпатах, відки походить Івасиків рід. Там ще донедавна жив татів брат, дядько Петро. Одного р о ку достигло на тій яблуньці чудове румяне яблучко. Взяв дядько Петро те яблучко і прислав братові до Аме рики на Різдвяні свята. А Івасиків тато вибрав із нього зернятко, поклав у землю, і з зернятка виросла маню сінька рослинка. Через кілька років її пересадили, підливали, доглядали і так зявилась серед саду яблунька, що мала маму в Україні і нагадувала всій родині далекий рідний край. Завтра велике свято Спаса. Іваси кові батьки готуються їхати до цер кви. ЬЦ дворі стоїть вимите й вичи щене авто. Івась іде з мамою в сад, вони зривають спілі яблука і скла дають у кошик. їх посвятять у церкві, бо так хоче наш давній-давній звичай. Івась підходить до улюбленої яб луньки, Гуцулки. Яблунька всміхаєть ся йому назустріч всіми своїми яблуч ками. Івась кладе руку на її стов бура і каже ніби жартома: — Гуцулочко, чи ти знаєш, що за втра Спаса? У відповідь на те з гілки Гуцулки відірвалось одне яблучко і впало Іва сикові до ніг. Воно було хороше-лре- хорош е, з одного боку жовте, мов сонце, а з другого румяне, мов ура нішня зоря. — Мамо, — закликав зраділий хлоп чик, — дивіться! Гуцулка подарувала нам до кошика своє найкраще яб лучко! — Зовсім таке, як від її мами, — відповіла мама. І їй пригадались зе лені запашні гори, деревяна гуцуль ська церква на горбі над шумливою рікою і велике свято-храм Спаса в рідному селі. Яблучко від Гуцулки поклали в ко шик і дали посвятити в церкві. А по тім Івасик показував його дітям і з повагою поясняв: — Дивіться! Оце яблучко від яблуньки, що має маму на Україні. Роляник.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
