Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20
ЯК ЗАЙЧИК ЛОВИВ СОНЦЕ НАЙДОРОЖЧА ЯБЛУНЬКА У Ромчиковім садочку жив собі зай чик. Дуже цікавий був, хотів усе зна ти, розумним стати. Вийшов одного світанку за садок на конюшину попастись. Дивиться — сходить сонце за Зеленою Горою . — Мушу я на сонце зблизька поди витись, яке воно! — подумав зайчик. І киц-киц, поскакав до Зеленої Гори. До Зеленої Гори не далеко і не близь ко. Попав на ліс, заступили дерева сонце. Стрибав, стрибав, аж опівдні дострибав до Зеленої Гори. Розгля дається — сонця нема... А сонечко вже далеко праворуч, над Бідою Горою — мов квітка розцвітає, золоте проміння розсилає. — Ого! — каже зайчик. — Утекло звідсіль, хоче в піжмурки гратись. Стривай сонечко! Як не тут, то коло Білої Горн я тебе спіймаю! І киц-киц поскакав до Білої Гори. До Білої Гори не далеко і не близько. Де не взялись тумани, сірою плахтою сонце закрили. Але Білу Гору видно, туди зайчик мандрує. Аж під вечір дострибав до Білої Гори. Розгляда ється — сонця нем а.. А сонечко вже далеко праворуч, ховається за Чорною Горою , сонні очі плющить. Став зайчик жалітись В мене вже ніжки заболіли, не їв, не спочи вав, а сонце знов он куди перебігло. Але, стривай, сонечко! Спіймаю тебе за Чорною Горою , як спатимеш. Таки мушу тебе зблизька побачити! І киц-киц, поскакав до Ч орн ої Гори. Мандрував усю ніч, аж удосвіта спи нився під Чорною Горою . Розгляда ється — сонця нема... А сонечко сходить — де? — позад нього, знов над Зеленою Горою . Зажурився зайчик: — Ой, ти, сонеч ко! Ти зо мною в піжмурки граєшся, а в мене ніжки болять! Чи ж годен я за тобою знов до Зеленої Гори бігти? Аж тут чує: — Ха-ха-ха! Зайчик оглянувся, а на дереві си дить сова, дуже вчена птаха. — Ой, пані сово, скажіть, чому сон це так по небу мандрує, від мене хо вається? — То не сонце ходить, то земля мячем навколо себе самої обертаєть ся, — каже вчена сова. — Сонце в далеких-далеких просторах стоїть не порушно. Так йому Господь призна чив. Вертайся додому, до Ромчико- вого саду! І знай — тобі ніколи сонця не впіймати! Зайчик поклонився: — Дякую вам! Зморивсь я неабияк, зате розумніший став. Без муки нема науки. І пострибав додому. Р. Завадовим. З А Г А Д К А Я звірок маленький, Довгі вуха маю, Влітку — сірий, Взимку — білий, Швидко в ліс стрибаю. (МИЬИВ£) В Івасикових батьків хорош е го сподарство: і дім у садку, і поле, і па сіка. Зовсім, як на Україні. А в садку одна яблунька, дорожча Івасикові за всіх. Це Гуцулка. Мама тієї яблуньки росла на Україні, в зе лених горах Карпатах, відки походить Івасиків рід. Там ще донедавна жив татів брат, дядько Петро. Одного р о ку достигло на тій яблуньці чудове румяне яблучко. Взяв дядько Петро те яблучко і прислав братові до Аме рики на Різдвяні свята. А Івасиків тато вибрав із нього зернятко, поклав у землю, і з зернятка виросла маню сінька рослинка. Через кілька років її пересадили, підливали, доглядали і так зявилась серед саду яблунька, що мала маму в Україні і нагадувала всій родині далекий рідний край. Завтра велике свято Спаса. Іваси кові батьки готуються їхати до цер кви. ЬЦ дворі стоїть вимите й вичи щене авто. Івась іде з мамою в сад, вони зривають спілі яблука і скла дають у кошик. їх посвятять у церкві, бо так хоче наш давній-давній звичай. Івась підходить до улюбленої яб луньки, Гуцулки. Яблунька всміхаєть ся йому назустріч всіми своїми яблуч ками. Івась кладе руку на її стов бура і каже ніби жартома: — Гуцулочко, чи ти знаєш, що за втра Спаса? У відповідь на те з гілки Гуцулки відірвалось одне яблучко і впало Іва сикові до ніг. Воно було хороше-лре- хорош е, з одного боку жовте, мов сонце, а з другого румяне, мов ура нішня зоря. — Мамо, — закликав зраділий хлоп чик, — дивіться! Гуцулка подарувала нам до кошика своє найкраще яб лучко! — Зовсім таке, як від її мами, — відповіла мама. І їй пригадались зе лені запашні гори, деревяна гуцуль ська церква на горбі над шумливою рікою і велике свято-храм Спаса в рідному селі. Яблучко від Гуцулки поклали в ко шик і дали посвятити в церкві. А по тім Івасик показував його дітям і з повагою поясняв: — Дивіться! Оце яблучко від яблуньки, що має маму на Україні. Роляник.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20 
