Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
Степан Глід, „Вороги народу” (Спогад з часу жахливого (голоду в Україні) В роках 1932-1933 учініі по школах України му сіли лрацкь вата на шкільних городах і врожаєм із них рятувати себе від іголодоївої смерті. Учителі з цієї городини організували для дітей гарячі сніданки іпри школах, а больніевики це на зивали : „сталінським піклу - ванням за дітей”. Сьогодні я теж цілий день працював з уч- ,Н!Я|МИ на шкільному городі:. ВТОМИВСЯ, ЩО ледве іПріИЙШОІВ додолу. 1 В голові стукало мов великим молотом, а перед о- чима все крутилося. В порож ньому шлунку немилосерно різала, й нагадувдло що по трібно якось рятувіатиісь .від ГОїЛОДОВОЇ смерті, —Піду ЩОСЬ попрошу В кол госпі, може чим допоможуть — вирішив я. Переходжу широку ігреіблю й поміалу піднімаюсь на гору, де на міісці колишнього -граф ського маєтку, тепер стояв двф у кір аінсь коїг о колгосп у „Пахар” 3 графського маєтку не залишилось НІЧОГО, ТІЛЬКИ! в деяіких місцях, із кропиви та будяків, ще виглядав фунда мент, валявся кафель та мар мур з колишнього палацу. На великому просторі схилу, де- не-де чорніли великі ПІЄНЬКИі, яксівідки, що тут колись ріс ве ликий роскішний сад, що сіпу- скався до гарнО(ГО широкого ставу з купальнею на середи ні. В дні революції, 1917 року, народ не тільки вигнав і зни щив п'явок- ексшгуатато рів, а- Л іє зруйнував і їхнє гніздо, щоб ніколи туди не поїверта- лійіся навіть їхні нащадки. Як і колись так і сьогодні, весняне сонце ховалось за го рою, проміння яікоіго ще гра лось веселими зайчиками на хіви лях ставку та крівавиїми о-' чима, відбивалось від малень- КИ!Х вікон, оібідряних селянсь- киїх хат. Тільки з тією різницею, що тепер це промініня вже не 3 0 - ЛОТИІЛО струнких ВИСОКИХ ТОї- ІПОЛЬ, Що колись тихо шепоті ли листом та сумно кивали своїми головами над широкою дорогою, і не відбивалось ве селкою різних кольорів від роскішного графського пала цу. Тепер на місці саду і пала ту стояла величезна колгосп на конюшня, а біля неї заго рода для свиней. Солома на даху конюшні попроривалась, великими чор ними дірами, і голі крокви сві тилися немов окрівавлені ре бра, чорні круки, що над нею крутились, падали на неії не мов на величезний труп, що своїм смородом приманив їх з далекого краю. Так як і колись, люди вер талися з панського п-оля і цьо го вечора, 1933 рокі, тільки з тією р/ііЗ'нецею^ що серед їх тепер не чути брЯіЗіКОту машин і не ,видно втоімленої худоби,, .що спішить на відпочинок і до повних ясел. Більша частина колгоспних коней вже загинула, а решта нездатна навіть -стояти, висіла перед порожніми яслами, під- вязана, на мотузках до стелі, і доживала останні свої хвили ни усуспільненого життя. Серед людей, що .йшли з праці, не чути: дівочих співів, хлопія/чих жартів, ані поважних розмов старіших гоіоподарів. Вони ішли тихо,, опустивши низько голови, ішли ледве пе ресуваючи пухлі мов колоди ноги, а задні вели й несли тих що :вже не могли йти або по мерли. Hja своїх плечах вони несли лопати, що заміняли те пер у колгоспі плуг, через держаки яких, звисали тяжкі одтухлі руки мов налитії робто пленим ОЛІИВОМ. Серед колгоспників, що іш ли з праці, переважно були жінки, яікі ще залишились жи вими, бо їх організми, чомусь були більш витривалі і стійкі, ( П р о т и голодової смерті ніж організми їх чоловіків або ма леньких дітей. Тепер вони вже одинокі Вони втратили все і мусять до останнього свого видиху, дбати тільки за колгосп, тіль ки за соціялістичіне будівниц тво. В цих будівників СОїЦІЯЛіІЗМу від „щасливого радісного жит тя” шкіра на ноігах не витри мала й потріскала, а з тих рані увесь час сочилась не кров, а вже водіа. Від налиплої пилюки ці ноги виглядали немов великі чорні вал'янки, а на .пухлому обличчі замість оічей були тільки ву зенькі щілини. Лахміття, що звисало за мість одежі, з їхнього тіла, на<- давало їм жахливого вигляду, вигляду тих людей, що зібрав ши всі останні свої сили, іш ли з лопатами копати на себе яму. Воїни вже мабуть ні (Про що не дума'ли, а тільки про те що(б вистачило ЇІм -сили дійти й упасти Але ж ті люди ішли із віаж- коії праці. Ті хлібороби, без ■крихти хліба, виконували пра цю замість худоби Ту нещасну міатір вже не зу стріне вдома веселий крик ді тей, що ^за цілий день скучили за нею, не зареве до неї недо єна корова., не буде лащитись вірний друг-собака. її не думає вона тепер, що буде варити на ве,черю, щоб нагодувати втомленого чоло віка і голодних діігей. В;оіна тільки думає, щоб якось дій ти додому і дати, може вже й вічний,, спокій свому наболі лому тілові. В той час коли ці люди на ближались до конюшні, коню хи ВИІТЯІГЛИ здохлу 'КОНЯІКу й викинули її в загороду до сви ней, що там по черево броди ли у грязюці й жахливо крича ли. Озвірілі ,від голодну свиїнії кинулись на коняку і зразу ж почали роздирати її. Люди зупинилися і з заздрі стю дивились на свиней. Один з молодших «ччоловіків не ви тримав, і вскочивши в заго роду, почав тягнути коїняку до- себе. Розпочалась жорстока й небезпечна боротьба за жит тя. Обляпаний від ніг до голови у грязюку, він із великим за- візіятям боронився лопатою від свиней і відрубував конячу нол гу. А КОЛИ Иіерем: 0 (жець виско чив із загороди, із стегнюім на плечах, то зразу ж на його на кинулись його заздрісні това риші й намагались відняти йо го багату здобич. Мідно тримаючи в руках свою надію на життя, він на пружив усі свої сили й побіг... Біг через кущі, через ігоро- ди . . . Він щасливий, він пере!м:іг у боротьбі, він ще житиме! Я відвернувся від цієї стра шної живоб картини і хотів десь дітиая, адоб не бачити цього „буття що визначає та ку людську свідомість”, коли зразу ж, перед ворітьми кол госпної управи, наткнувся на труп молодого хлопця, що ле жав прямо серед шляху і три мав у задубілій руці солоний оігі.рок. — Одержав допомогу — хтось іронічно сказав. Холодний піт виступив мені на лобі й нелюдський страх потав мене з колгоспу. Біля сільради стояло чорне крите авто. — Зайду, може начальство то Одчиняю дверіі В коридорі озброєна поліція, а в кутку сидить роз патлана 'якась жінка, що пому тнілими очима тупо дивиться на мене. — Що трапилось? — питаю. — Людоїдка., зїла свою вла сну дитину, — ПОіЯСНЮЄ М і ЄН і І міліціонер. Жінка не зводить з мене о- чей, з яких я не мажу (визначи ти, що вона теїпер переживає, ] що думає. Оступаюся до две рей і швидко їх зачиняю за со«- боїю її очі ще довго сто ять -переді мною і свердлять мій мозок. іНа виїході зустрічаю жінку — Куди ви* тітко ? Туди не можна .... бо там таке, .що ваїм не м; 0 (жна бачити ... — Та я хотіла тільки показа ти свото сина. — Якого сина,? — Та ось тут у мішку, і зня ла з плечей О'Крівавлений мі шок. Дивлюсь я на цю знайому мені жднку й нічого не розу мію, а вона споікійнЬ дивиться на мене їй не хвилюється, й не плаче. — Ви мабуть жартуєте? —■ Та ні, правда. Приходжу я з поля, із роботи, а мій, стар ший син Йосип, убив молот ком меншого і вже й холодцю наварив ... То я оце .решту за брала й принесла до сільради* То ви кажете, що там щось страшне? То нічого ... Я тіль ки покажу Через -пі® години пригнали до сільради Йосипа і під ве ликою охороною, як найбіль ших злочинців, його й ту жін ку посадили в закриту автома шину, а міліціонер ска'зав: — Оце найбільші наші воро ги. Через оіцих людоїдів і стра ждає український народ! Авто рушило ... Мати ще доівго дивилась йоіму у слід, а потім ваяла мішок, із дру гим сином, на плечі й одинока піїшла на цвинтар. В селі тихо мов у домови ні ... Не чути навіть гавкання собак, хіба тільки прошумлять чорні круки в темному небі та запугає сич над пороіжньоію церквою. Село Навік заміавкло, оніміло, І кропивою поросло. Гробокопателі ходили, Та й ті під хатами ліягли. Ніхто не вийшов вранці з хати, Щоб їх сердешних поховати. Під хатами і полягли. 1 листопада, 1948, Корнберг. ГОЛОД НА ЗАКАРПАТТІ Через Чехословаччину прий шли вісті про великий голод в Карпатській Україні, наслід ком чого ширяться всякі по шесті. З ам ість з а гр а б леноіго з біж^- жя Москва тепер прислала ту ди 900 політичних комісарів і загони чекістів. ПАНІ РОЗЕВЕЛТОВА І ОБ- ЄДНАННІ НАЦІЇ Паїні Елінор Роїзевелт заяви ла ЩО решту СВОіГО життя по- святить праці для Обєднаних Націй, які вважає найкращою надією для миру. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12 
