Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
В річницю СКУЖ (Продовження зі Сторони 5-ої) вивчення мови, водила дитину до своєї церкви, посилала до українських шкіл, коли дитина чула оповідання про рідний край — вона не зважаючи на посторонній вплив залишалась корисним членом української спільноти. Багато українських матерей сьогодні в світі. Деякі з них досвідчені, сильні зуміють бо ротись із життям, його мате- ріяльними труднощами і мо ральними ударами. Але скіль ки матерей бореться і знема гається в боротьбі! їх треба піддержати, їм треба помогти вик он ати за вданая мат ер и- українки на чужині. Тут мусить станути їм до помочі жіноча організація. Звідсіля повинна плисти їй піддержка і порада, тут вона повинна пізнати свої завдання. В кожній країні інші умовини життя; і праці. Але методи праці можна — по- рів них змінах — усюди примі- нити. Тривогою проймає нас доля нашої дітвори. Ще заки .поду маємо про школу чи україно знавство — вже повинна укра їнська мати устійнити свій плян, як іцє її дитина довіда лася б від неї найбільше про рідний край. А як розвіяти те почуття меншевартості, що переслідує нас поголовно'? Це теж стає завданням матері. Ці лий плян виховної роботи слід нам узгіднити з іншими орга нізаціями. Ми. певні того, що приплив нових сил до Америки й Ка нади збільшить і свідомість тієї української молоді, що не бачила рідного краю. Тим біль ше, що виїхало так багато цін них мистецьких сил, а ті є мо гутнім виховним чинником. Але в багатьох країнах ми стаи вимо перші кроки. Треба щ о йно будувати основи, ставити Іцеркви, творити організацію і боротися з труднощами місце- У питаннях моралі, понятті про добро і зло, чесне і безче сне — україніці досі тпе є єв ропейцями д е в я т н адцяггого століття. Нашим духовним клі матом і досі є клімат Дикенса, з його вірою в добро і добро ту, з його твердим переко нанням, що в людини перева жає Дух Божий, а не тварина. Жіноцтво наше засвоїло ті са мі моральні поняття, а може і впливало на вироблення їх у більшій мірі, ніж це досі при знано. Тому ми не маємо в на шій історії жінок типу польки Валевської з часів Наполеона, але зате жаден із наших заво йовників — росіянин, поляк чи німець, не може похвалитися що українка розкрила йому о- .бійми ради політичного чи матеріяільшго розрахунку. У- країнське жіноцтво виробило два типи української жінки: вото терену. Тут повинні по спішити З ДОПОМОГОЮ' ті що вже сильніші. Світова- Організація, нашого жіноцтва повинна мати в ру ках усі сили і проблеми’пооди ноких теренів. Тоді й зможе наладнати доломогу сильні ших груп слабшим. Досвід од них навчить других. Сьогодні можемо радіти, що зуміли ми скоординувати нашу працю в такому маштабі. Жіноцтво здаїло іспит громад ської зрілості. Бо розбиття на громадському терені не знай шло грунту серед жіноцтва. Чи у нових країнах поселення, де є. політичний розкол, чи в країнах де йде непорозуміння між давніми й новими імігран- таїми, жіноцтво іде спільно. Оцей спільний фронт треба цінити якнайбільше і не дати втягти себе у вир теперішньо го громадського й політично го розбиття. Не сміємо допу стити до того, щ об нам' роз бивали нашу здорову спіль ноту ! Наші громадські діячі рідко доцінюють важність жіночого відтинку. В їх понятті госпо дарською ділянкою чи вистав кою вичерпується проблемна завдань української жінки. І мобілізують жіночі сили тоді, коли їм самим потрібно' зміц нити свій .фронт із внутрішнім а не зовнішнім ворогом. Не даймо- себе втягнути в той каламутний вир, де брат уже не бачить брата! Здорове почуття людськості і любов до рідної землі повинні про мовити тверезе слово в душі української жінки. Ми зроби ли великий крок, обєднавши наші сили на цілій ширині. Уміймо його пляново викори стати! Піддержати ідею нашої зорганізованості, це обовязок усіх наших жіночих організа цій і цілого нашого жіноцтва. один жінки-героїні, що поруч із чоловіком стає до збройної боротьби за свій народ, і дру гий —• не такий пробоїєвий, але неменше героїчний —• жінки хоронительки домашнього во гнища. З далекої давнини нескінче- ною парадою ідуть ряди на ших жінок героїнь. Починаючи від сотничихи з Бущі, щ,о во ліла краще висадити в повітря твердиню і себе разом, із нею, ніж здатися ворогові, нарада ця безупинно змагається в за пеклій боротьбі, і коли одне покоління сходить у моги'лу, інше стає на його місце. Не ма сили і слів, щоб пеоечис- лити всіх їх, тільки окремими постатями позначимо різні е- тапи участі жіноцтва у бороть бі за Україну. „Стара Громада” у її змаган нях із реакційним царатом не- ч:ла жертви. В її рядах жінки з Оленою Косач-Приходько на чолі, що її заслано до Олоне- цької губернії „за україно фільство”, як і десятки інших. Але лави не спинялись, ішли далі. Відданість „старих гро мадянок” викликала подив л бажання йти їхніми слідами у молоді і зрив нашиїх визволь них змагань дає на послуги молодій українській державі отих „дівчат одчайдушних днів”, що переходили фронти, служили звязковими, тримали контакт між Києвом і Кубан ню, між Києвом і Камянцем, і нераз гинули, неоплакані й не відомі у підвалах білої чи чер воної розвідки. Той сам зрив у Галичині і та вана, влади офіційно нем'а, все ноцтва. Лави Січових Стріль ців знають «відважних дівчат, що поруч із чоловіками бються за волю України — Степанівна, Галочко, Дмитерко й інші, а за ними довга лава невідомих. Українська держава завойо вана, влади офіційоно неміа,: захоплене большевиками, але народ ще змагається в нерів ній боротьбі — і жінки разом із ним. Про них лишились тільки легенди і спомини та ще видряпані шпишькоію чи гвізд ком імена на стінках Чека з на писом: „Ми вмираємо, та У- країна живе”. Імена ті давно затерті на стінках, але память про них і їх приклад — живе. Кров їх кличе інших за собою на жертви. 1 жертви йдуть все в імя тієї самої ідеї, все з тим самим безупинним завзяттям, однаково в 'якій частині укра їнської землі їм не доводилось боротися. Польська дика свавол»я ви кликає новий опір нашого на роду і західні землі дають но ві жертви крови — з чистою постаттю Юльїги іБасар^бовоїу символом тихої невгнутості --- попереду довгої колонни не знаних і незаписаних жіночих ІМІЄН. Зрив за волю й незалежність Закарпатської України обєд- нує жінок всіх українських зе;- мель — емігранток з Великої України, дівчат із Галичини й Волині, жінок з Буковини й Закаррпаття — в одну спільну лаву. Цей зрив, ще ніби перед-две- ря другого великого зрину, коли ображена національна гордість, прагнення свободи і жагуче бажання справедливо сті знову обєднало жіноцтво всіх земель України до бороть би. Страшна це у своїй безна дії й упертості; боротьба/ на два фронти підчас другої сві тової війни. Проти німців і проти большевиків. Символом ясності і самозре чення стоять на чолі їх постаті Олени Телігй, Ганни Рощин- ської, Хариті Кононенко, мате рі й дочки Мартинюків, що об нявшись ішли на розстріл у Рі- в енській тюрмі, а за ними без ліч дівчат, що їх імен ми навіть тоді не знали, коли говорили з ними: медички з Києва, хеміч- ки зо Львова, селянки з Воли ні й учительки з Буковини — вони вірно ставали у лави там? де падала інша і йшли далі, аж до теперішньої УПА, аж до тих скромних, непоказних дівча ток, що то перед ними з поша ною встав кореспондент аме риканського журналу „Лайф”, коли вперше зустрівся з ними для інтервю. еревів інтервю, розворушив важкі спогади і нагадував важкі часи — і все для інтервю. Перевів інтервю, нічого не надрукувати. Обов’яз ком американської молоді є спитати журнал „Лайф”, чому досі не зустріла в журналі, що описує в с і народи і знайо мить із цілим' світом — жад ного рядка про Україну і її бо ротьбу. Чому американські жінки не мають знати, як від важно борються- їх українські сестри за волю свого народу? А поруч із цими героїчними постатями в лавах бійців і під пілля іде друга парада героїнь, тихих, сумирних, що навчіть са мі не знають, яким геройством сповнене їх н є життя. Наша жінка — мати й охороните'лька домашнього вогнища, що нев томно і з самопосвятою бере же родину і не дає їй розлізти ся, розпастися. Ця парада теж губиться десь у туманній старовині, ховаючи від нас імена тих, щр як ко лись американські піонірки, сиділи на господарстві caMj дбаючи за рід і за хату в той час, як чоловіки бились за во лю. Всі /українські землі повні цих сірих, непомітних ігероїнь. Від тих, що простоювали дня ми під тюрмами й льохами НіКВД, щоб довідатися про до лю чоловіка, а потЬ* взнав шись, що його заслано чи. роз стріляно — бралися, зціпивши зуби і стиснувши серце, до пра ці, щ об врятувати родину і ви ховати дітей, — до тих, що відривали собі останній шма ток хліба і несли синові чи доч ці, щоб воно могло вчитись і піднестись на громадському щаблі. Від тих, що в Америці в тяжку депресію, коли міцні чо ловіки розбивали собі г о л о в у , вперто брали всяку роботу і тягнули Ще й хатню, щ об утри мати родину й виховати дітей — до тих, що відпускали своїх дітей, свою' надію на старість — до УПА, а самі лишались на своїм господарстві, щоб родина могла далі тоиматися Від тих, що корчували пору1 із чоловіками пні в Канаді, до тих, що забувши своє колишнє становище, тепер миють на чиння і клінують в офісах — щоб утримати родину й вихо вати дітей. Ці діти, П'я молодь, має те пер великий обовязок — ре презентувати Україну перед світом. Ми потребуємо тепер репре зентативної жінки, потребуємо репрезентативної хати. Коли в Англії розглядають кандидату ру на дипломатичного атташе або й посла, то перше див ляться, чи його жінка маїє здатність стати центром това риства, створити своє коло друзів, бути центром КУЛЬТУР НО, rdїй товариісьікого життя.; Та^- кі жінки повинні вже виробля тися і в нас. Добрі звязки, пошана й до віря не виробляються в офі сах, але в хаті. В культурній хаті, де центром є привітна, з добрими манерами й широким з а інте р е су ванням го сп о диня, яка стежить за всіми новинка ми світу, як культури так і по літики, але не робить ііз полі тики свого фаху, А тільки за сіб для помочі своєму народо- (Продовження на Стороні 7-ій) Роля жінки в політичному житті і визвольних змаганнях України Реферат який виголосила п. Людмила Івченко, місто-голова СФУЖО, на Конгресі УКК у Вашингтоні 6 листопада, 1949 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
