Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
В річницю СКУЖ (Продовження зі Сторони 5-ої) вивчення мови, водила дитину до своєї церкви, посилала до українських шкіл, коли дитина чула оповідання про рідний край — вона не зважаючи на посторонній вплив залишалась корисним членом української спільноти. Багато українських матерей сьогодні в світі. Деякі з них досвідчені, сильні зуміють бо ротись із життям, його мате- ріяльними труднощами і мо ральними ударами. Але скіль ки матерей бореться і знема гається в боротьбі! їх треба піддержати, їм треба помогти вик он ати за вданая мат ер и- українки на чужині. Тут мусить станути їм до помочі жіноча організація. Звідсіля повинна плисти їй піддержка і порада, тут вона повинна пізнати свої завдання. В кожній країні інші умовини життя; і праці. Але методи праці можна — по- рів них змінах — усюди примі- нити. Тривогою проймає нас доля нашої дітвори. Ще заки .поду маємо про школу чи україно знавство — вже повинна укра їнська мати устійнити свій плян, як іцє її дитина довіда лася б від неї найбільше про рідний край. А як розвіяти те почуття меншевартості, що переслідує нас поголовно'? Це теж стає завданням матері. Ці лий плян виховної роботи слід нам узгіднити з іншими орга нізаціями. Ми. певні того, що приплив нових сил до Америки й Ка нади збільшить і свідомість тієї української молоді, що не бачила рідного краю. Тим біль ше, що виїхало так багато цін них мистецьких сил, а ті є мо гутнім виховним чинником. Але в багатьох країнах ми стаи вимо перші кроки. Треба щ о йно будувати основи, ставити Іцеркви, творити організацію і боротися з труднощами місце- У питаннях моралі, понятті про добро і зло, чесне і безче сне — україніці досі тпе є єв ропейцями д е в я т н адцяггого століття. Нашим духовним клі матом і досі є клімат Дикенса, з його вірою в добро і добро ту, з його твердим переко нанням, що в людини перева жає Дух Божий, а не тварина. Жіноцтво наше засвоїло ті са мі моральні поняття, а може і впливало на вироблення їх у більшій мірі, ніж це досі при знано. Тому ми не маємо в на шій історії жінок типу польки Валевської з часів Наполеона, але зате жаден із наших заво йовників — росіянин, поляк чи німець, не може похвалитися що українка розкрила йому о- .бійми ради політичного чи матеріяільшго розрахунку. У- країнське жіноцтво виробило два типи української жінки: вото терену. Тут повинні по спішити З ДОПОМОГОЮ' ті що вже сильніші. Світова- Організація, нашого жіноцтва повинна мати в ру ках усі сили і проблеми’пооди ноких теренів. Тоді й зможе наладнати доломогу сильні ших груп слабшим. Досвід од них навчить других. Сьогодні можемо радіти, що зуміли ми скоординувати нашу працю в такому маштабі. Жіноцтво здаїло іспит громад ської зрілості. Бо розбиття на громадському терені не знай шло грунту серед жіноцтва. Чи у нових країнах поселення, де є. політичний розкол, чи в країнах де йде непорозуміння між давніми й новими імігран- таїми, жіноцтво іде спільно. Оцей спільний фронт треба цінити якнайбільше і не дати втягти себе у вир теперішньо го громадського й політично го розбиття. Не сміємо допу стити до того, щ об нам' роз бивали нашу здорову спіль ноту ! Наші громадські діячі рідко доцінюють важність жіночого відтинку. В їх понятті госпо дарською ділянкою чи вистав кою вичерпується проблемна завдань української жінки. І мобілізують жіночі сили тоді, коли їм самим потрібно' зміц нити свій .фронт із внутрішнім а не зовнішнім ворогом. Не даймо- себе втягнути в той каламутний вир, де брат уже не бачить брата! Здорове почуття людськості і любов до рідної землі повинні про мовити тверезе слово в душі української жінки. Ми зроби ли великий крок, обєднавши наші сили на цілій ширині. Уміймо його пляново викори стати! Піддержати ідею нашої зорганізованості, це обовязок усіх наших жіночих організа цій і цілого нашого жіноцтва. один жінки-героїні, що поруч із чоловіком стає до збройної боротьби за свій народ, і дру гий —• не такий пробоїєвий, але неменше героїчний —• жінки хоронительки домашнього во гнища. З далекої давнини нескінче- ною парадою ідуть ряди на ших жінок героїнь. Починаючи від сотничихи з Бущі, щ,о во ліла краще висадити в повітря твердиню і себе разом, із нею, ніж здатися ворогові, нарада ця безупинно змагається в за пеклій боротьбі, і коли одне покоління сходить у моги'лу, інше стає на його місце. Не ма сили і слів, щоб пеоечис- лити всіх їх, тільки окремими постатями позначимо різні е- тапи участі жіноцтва у бороть бі за Україну. „Стара Громада” у її змаган нях із реакційним царатом не- ч:ла жертви. В її рядах жінки з Оленою Косач-Приходько на чолі, що її заслано до Олоне- цької губернії „за україно фільство”, як і десятки інших. Але лави не спинялись, ішли далі. Відданість „старих гро мадянок” викликала подив л бажання йти їхніми слідами у молоді і зрив нашиїх визволь них змагань дає на послуги молодій українській державі отих „дівчат одчайдушних днів”, що переходили фронти, служили звязковими, тримали контакт між Києвом і Кубан ню, між Києвом і Камянцем, і нераз гинули, неоплакані й не відомі у підвалах білої чи чер воної розвідки. Той сам зрив у Галичині і та вана, влади офіційно нем'а, все ноцтва. Лави Січових Стріль ців знають «відважних дівчат, що поруч із чоловіками бються за волю України — Степанівна, Галочко, Дмитерко й інші, а за ними довга лава невідомих. Українська держава завойо вана, влади офіційоно неміа,: захоплене большевиками, але народ ще змагається в нерів ній боротьбі — і жінки разом із ним. Про них лишились тільки легенди і спомини та ще видряпані шпишькоію чи гвізд ком імена на стінках Чека з на писом: „Ми вмираємо, та У- країна живе”. Імена ті давно затерті на стінках, але память про них і їх приклад — живе. Кров їх кличе інших за собою на жертви. 1 жертви йдуть все в імя тієї самої ідеї, все з тим самим безупинним завзяттям, однаково в 'якій частині укра їнської землі їм не доводилось боротися. Польська дика свавол»я ви кликає новий опір нашого на роду і західні землі дають но ві жертви крови — з чистою постаттю Юльїги іБасар^бовоїу символом тихої невгнутості --- попереду довгої колонни не знаних і незаписаних жіночих ІМІЄН. Зрив за волю й незалежність Закарпатської України обєд- нує жінок всіх українських зе;- мель — емігранток з Великої України, дівчат із Галичини й Волині, жінок з Буковини й Закаррпаття — в одну спільну лаву. Цей зрив, ще ніби перед-две- ря другого великого зрину, коли ображена національна гордість, прагнення свободи і жагуче бажання справедливо сті знову обєднало жіноцтво всіх земель України до бороть би. Страшна це у своїй безна дії й упертості; боротьба/ на два фронти підчас другої сві тової війни. Проти німців і проти большевиків. Символом ясності і самозре чення стоять на чолі їх постаті Олени Телігй, Ганни Рощин- ської, Хариті Кононенко, мате рі й дочки Мартинюків, що об нявшись ішли на розстріл у Рі- в енській тюрмі, а за ними без ліч дівчат, що їх імен ми навіть тоді не знали, коли говорили з ними: медички з Києва, хеміч- ки зо Львова, селянки з Воли ні й учительки з Буковини — вони вірно ставали у лави там? де падала інша і йшли далі, аж до теперішньої УПА, аж до тих скромних, непоказних дівча ток, що то перед ними з поша ною встав кореспондент аме риканського журналу „Лайф”, коли вперше зустрівся з ними для інтервю. еревів інтервю, розворушив важкі спогади і нагадував важкі часи — і все для інтервю. Перевів інтервю, нічого не надрукувати. Обов’яз ком американської молоді є спитати журнал „Лайф”, чому досі не зустріла в журналі, що описує в с і народи і знайо мить із цілим' світом — жад ного рядка про Україну і її бо ротьбу. Чому американські жінки не мають знати, як від важно борються- їх українські сестри за волю свого народу? А поруч із цими героїчними постатями в лавах бійців і під пілля іде друга парада героїнь, тихих, сумирних, що навчіть са мі не знають, яким геройством сповнене їх н є життя. Наша жінка — мати й охороните'лька домашнього вогнища, що нев томно і з самопосвятою бере же родину і не дає їй розлізти ся, розпастися. Ця парада теж губиться десь у туманній старовині, ховаючи від нас імена тих, щр як ко лись американські піонірки, сиділи на господарстві caMj дбаючи за рід і за хату в той час, як чоловіки бились за во лю. Всі /українські землі повні цих сірих, непомітних ігероїнь. Від тих, що простоювали дня ми під тюрмами й льохами НіКВД, щоб довідатися про до лю чоловіка, а потЬ* взнав шись, що його заслано чи. роз стріляно — бралися, зціпивши зуби і стиснувши серце, до пра ці, щ об врятувати родину і ви ховати дітей, — до тих, що відривали собі останній шма ток хліба і несли синові чи доч ці, щоб воно могло вчитись і піднестись на громадському щаблі. Від тих, що в Америці в тяжку депресію, коли міцні чо ловіки розбивали собі г о л о в у , вперто брали всяку роботу і тягнули Ще й хатню, щ об утри мати родину й виховати дітей — до тих, що відпускали своїх дітей, свою' надію на старість — до УПА, а самі лишались на своїм господарстві, щоб родина могла далі тоиматися Від тих, що корчували пору1 із чоловіками пні в Канаді, до тих, що забувши своє колишнє становище, тепер миють на чиння і клінують в офісах — щоб утримати родину й вихо вати дітей. Ці діти, П'я молодь, має те пер великий обовязок — ре презентувати Україну перед світом. Ми потребуємо тепер репре зентативної жінки, потребуємо репрезентативної хати. Коли в Англії розглядають кандидату ру на дипломатичного атташе або й посла, то перше див ляться, чи його жінка маїє здатність стати центром това риства, створити своє коло друзів, бути центром КУЛЬТУР НО, rdїй товариісьікого життя.; Та^- кі жінки повинні вже виробля тися і в нас. Добрі звязки, пошана й до віря не виробляються в офі сах, але в хаті. В культурній хаті, де центром є привітна, з добрими манерами й широким з а інте р е су ванням го сп о диня, яка стежить за всіми новинка ми світу, як культури так і по літики, але не робить ііз полі тики свого фаху, А тільки за сіб для помочі своєму народо- (Продовження на Стороні 7-ій) Роля жінки в політичному житті і визвольних змаганнях України Реферат який виголосила п. Людмила Івченко, місто-голова СФУЖО, на Конгресі УКК у Вашингтоні 6 листопада, 1949 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top