Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
Богдан Дунай Мухин ■Серед українських мистців ■що недавно приїхали до Аме рики* яскраво вирізняється достать; скульптора* Богдана Дунай - Мухи на/ f § орчї ст ь якого найбільш розвинулась і офор милась саме в бурхливий пе ріод. Він не тільки оформив СВОЄ мистецьке світсвідчуван- до. X максимально розвинув об- разове МИСЛСННЯ, але і с п р о м іг ся свій мистецький, світ зроби ти. привабливим для інших. Це сзіт героїчного минулого' Укра їни, світ сильних, ІП'ОЛУМЯНИХ Л ;ВІДВаіЖНИ;^, славлених бойової напруги і бадьорої життєрадіс ності, позитивних героїв наших днів, Євген Блакитний пише: т,Трудно назвати хоч один матеріял. придатний для куль тури; в якому він не працював- -би. Дерево і граніт, «глина і м>а- рмср, віск і бронза, а навіть- срібло та золото — у всіх цих Матеріялах- він однаково силь ний і технічно досконалий. Ко жен матеріял має свої-, цілком ’відмінні властивості і закони Вміння панувати над матерія- лом і змушувати його говори те лише своїм голосом, нади- ,хлти матеріял життям — було Завжди характерне для творчо сті великих майстрів. ^'„Мене завжди. вражала в Дунай-Мухина якась надзви чайна _ -працездатність і 'впер тість v Пр:агНЄННІ 'ДОСЯГТИ П0'- 'Х’Noв;ГЄ)й?ої мети. З 'якоюсь не- в^ам оіван о ю жадобою працю вав і е ксп е р иіменту в а н аж ма те іМя^ст^^^^^ слухняним у його •вілравнкх руках, а тоді пере- ■ ходив. до іншого матеріялу. ,:Про культуру усталилося сер д ег поняття мистецтва ста- тсічн<зи0/ій>^ін:цем XIX і почату ь-o;afl Х& • схоліття' почались на- ^магання- розсадити звичайні. рямці, у скульптурі ,заперечити •taH-яття статичності ф о рм, впровадити. в скульптуру рух, швидкість, змагання,, навіть ці ною деформації та зсувів фор- IV. и . ьЦя нова концепція в суті своїй не була чимось ;новим. .Коріння її сягають у глибину століть.. „Вже -у Львові увагу Мухина -Привертає віск, що дається .ви тягатися у форми, неможливі, •в дереві, ні у глині, -ні в каме- йіС У цьому м атеріяілі мистець створив ряд блискучих компо зиційно завершених речей: „Ясир”,.. „Чумак” „Коні”, ^То вариш”, ;,Пан та собака” і на решті знамениту композицію „Слава” Це найвище досягнен ню його в опануванні матерія лу. , Д о ч аів ш и е к с пер и ме нту в а - ти ще у Львові, він продовжу вав працю і в Німеччині і пе реборюючи труднощі, досяг потрібного р езу л ьтату. Одн о - часно Дунай-Мухин всі ці ро ки не припиняє праці над вдо сконаленням композиції ^Сла ва”, здійснення якої у бронзі має бути завершенням певно го. творчого етапу, своєрідним іспитом мистця для себе як для майстра в широкому розумінні цього слова. Богдан Дунай-Мухин — ми- стець яким може пишатися су часне у к р а їм ське мисте цтів о, мистць наскрізь самобутній. „У найскладніших і найтруд- ніших обставинах він не тіль ки ке пр^ид.иняє творчої праці, а з кожним разом підноситься на нові мистецькі вершини”. Минулого року Мухин був і (примушений обставинами за- і лиішити Німеччину і виїхати І на шахтярську працю до Ан глії, відки тепер приїхав до А- мерики. Артист різбар-Богдан Дунай- Мухин живе у Филаделфії. Анатоль Г. ф І і серце (Картина із життя) Де ти блукаєш тепер, любий друже? В памяті спливає твоє страдницьке обличчя, перед часно постаріле, хоробливо 'палаючі очі, старе- вбрання... Кожне твоє оповідання я нсшу в серці, як скарб, яік ключ, що відкриваїє мені таємниці скла дно го, в і.к а м и не в и в ч е й ого життя. Коли в запалі твій голос підносився майже до крику і я стривожено зачиняв вікна в кімнаті, ти посміхався і махав рукою. — Хай чують! Мені байдуже! — Отож, слухайте, що гово рив мій друг. — Я загубив усе: молодість, сміх, віру. Але все це дрібниці, 'поіШйюдачй з останньою втра тою.../ Дрібниці! — Уяви собі, десь, над кра єм безодні в холод і слоту блу кала , самітня людина. Власне, - віона-була самітньою цілий вік. І ось, хтось тихо ВЗЯВ . її під руку, пригорнув до себе, по гладив... Я не люблю сенти ментів, сміїр'сь із них, але... —■ Хто ти? — запита® я. — А тобі т однаково? Я ж нічого в тебе не прошу... І ми пішли разом, притисну вшись одне до одно-го. Боже, яке то було щастя! Все життя мріяв про розуміння, ко ли думка вгадується ще в за родку, коли жінка, крім жіно чих своїх чарів, має інтелект, тотожній з твоїм.» 0, це велика справа—тотожність. Ми .кохались. Вона кохала мене не з якогось розрахунку і не за мою зовнішність- ,бо роки відняли її. Вона кохала мене за те, що я був. людиною. Скільки цер£жила..ця жінка! 1 У девятінадцять років вона 'ма ла чоловіка, якйиґ ' після адір.р- ! дйн дитини зійшовся з другою І жінкою. Потім повернувся на- I зад. Пізніше покінчив само губством. Вона сама двічі на магалась отруїтися, але ж її врятовували. Так, вона ще була молодою, тільки у волоссі де-не-де миг тіли срібні нитки. Я слухав ро зумну її розмову і дивувався: як можна було її покинути?! О, я беріг її, ‘як бережуть тріс нуту і склеєну коштовну посу ду, називав “своєю душею” і нікого більше не хотів. У хвилини смутку вона ка зала:—Можливо, ти підеш від мене, але памятай: збіратимеш по кусочках... Кохана моя, я знаю, що ні коли не‘ зберу й половини то го, що згубив. Коли я зус трів би землю, на якій ти сто їш, й усі зорі—ранішні й ве чірні, незаміншшіб мені твої ро зумні очі. Ось я піду—незна ним мандрівником, до відчаю самітнім, буду працювати й мислити^ буду навіть досяга ти якихось веоховин, але міс це поруч мене залишиться по- j рожнім. -— Мій друг схилив голову і по хвилині запитав: — Ти зрозумієш слова?— “Я віддав десяте кохання першим дарунком”... Я знав гарних, ні жних, мрійних, добрих, спів чутливих, веселих, але ніколи не знав розуміючих. Ось, піди сюди... Друг від%;#;^Ж вері в сумі жну маленьку кімнатку без ві кон,' засвітив, і я став як зачарований. Зо стін на мене глянули частково докінчені, малюнки. Я недостатньо розу міюсь на малюванні, але мене настільки вразило багатство сюжетів і фарб, настільки яс краво лежала печать таланту на всіх без винятку картинах, що якась мітична побожність скувала мої уста. І — Ти вражений?— запитав . друг.—Не сподівався? І — Так, я не сподівався. Я : знав, що колись, у юності, він І мріяв про шлях мистця, та вар тість творів його завжди бу ла середня і вище цього він не підіймався. Потім, з невідомих причин, покинув, мистецтво взагалі. — І це зробив ти?! Слухай, це ж щось надзвичайне, це ... слава і — всі життєві роскоші до послуг. Друг усміхнувся. Це зробили мої руки 1 її серце. Ти памятаєш колиш нє? Так то було смішне. Я по чав наново. — Я не зовсім розумію тебе. — Про серце? Звичайно у мене є своє, але воно завжди було не певним своєї сили і здібності, борсалось у вічних шуканнях і вічних сумнівах, во но було слабке. Я починав о- бережно, кількома штрихами, задум ще тільки легким міра жем віяв перед моїм духовим зором. І я кликав її й, як шко ляр, питав так? Вона ставала замисленою, наче творила сама, а потім ви словлювала свою думку таку глибоку і вірну, що ніколи до кінця роботи в мене більше не спинялась рука. А скільки но вих чудових сюжетів дала ме ні моя подруга. Усе що ти тут бачиш, належить наполовину їй на всьому дотик її високого розумного серця. В очах мого друга простели лися морок і біль. — Часом, сидячи поруч моєї коханої, я мріяв уголос: Ще не все загублено. Попереду може бути краща хоч і остання, по ловина життя. Ми побачимо вод и А д р і ят и к и, ве нец і я не ькі палати, славетний Лувр. Вит вори безмежного людського генія, створені віддавна і до цього часу, стануть перед на шими очима, і ми забудемо злиденну сіру, нудну і страш ну буденщину минулого. Вви жалась ясна дорога, родинний любий затишок, якого я не мав, радісна, натхненна, сяга юча аж за межі доступного ро бота... Я мріяв... Друг махнув рукою і замов чав. — Але де ж вона, про яку ти говориш? — Не знаю. І можливо, не взнаю ніколи. Нас розлучила війна. УКР. КОМІТЕТ В АРГЕНТИНІ В Буенос Айрес, столиці Ар гентини, були збори Українсь кого Допомогового Комітету. Комітет має 688 членів. Він ви- єднав від аргентинського уря ду 27,000 дозволів для україн ців на приїзд до Аргентини. УКРАЇНСЬКІ РОБІТНИКИ З БЕЛЬГІЇ ДО ФРАНЦІЇ Богдан Мухин —Чумак Українці які працювали у ко пальнях вугілля в Бельгії, пе реїздять масово до Франції на сільсько-господарські роботи. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
