Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
Богдан Дунай Мухин ■Серед українських мистців ■що недавно приїхали до Аме рики* яскраво вирізняється достать; скульптора* Богдана Дунай - Мухи на/ f § орчї ст ь якого найбільш розвинулась і офор милась саме в бурхливий пе ріод. Він не тільки оформив СВОЄ мистецьке світсвідчуван- до. X максимально розвинув об- разове МИСЛСННЯ, але і с п р о м іг ся свій мистецький, світ зроби ти. привабливим для інших. Це сзіт героїчного минулого' Укра їни, світ сильних, ІП'ОЛУМЯНИХ Л ;ВІДВаіЖНИ;^, славлених бойової напруги і бадьорої життєрадіс ності, позитивних героїв наших днів, Євген Блакитний пише: т,Трудно назвати хоч один матеріял. придатний для куль тури; в якому він не працював- -би. Дерево і граніт, «глина і м>а- рмср, віск і бронза, а навіть- срібло та золото — у всіх цих Матеріялах- він однаково силь ний і технічно досконалий. Ко жен матеріял має свої-, цілком ’відмінні властивості і закони Вміння панувати над матерія- лом і змушувати його говори те лише своїм голосом, нади- ,хлти матеріял життям — було Завжди характерне для творчо сті великих майстрів. ^'„Мене завжди. вражала в Дунай-Мухина якась надзви чайна _ -працездатність і 'впер тість v Пр:агНЄННІ 'ДОСЯГТИ П0'- 'Х’Noв;ГЄ)й?ої мети. З 'якоюсь не- в^ам оіван о ю жадобою працю вав і е ксп е р иіменту в а н аж ма те іМя^ст^^^^^ слухняним у його •вілравнкх руках, а тоді пере- ■ ходив. до іншого матеріялу. ,:Про культуру усталилося сер д ег поняття мистецтва ста- тсічн<зи0/ій>^ін:цем XIX і почату ь-o;afl Х& • схоліття' почались на- ^магання- розсадити звичайні. рямці, у скульптурі ,заперечити •taH-яття статичності ф о рм, впровадити. в скульптуру рух, швидкість, змагання,, навіть ці ною деформації та зсувів фор- IV. и . ьЦя нова концепція в суті своїй не була чимось ;новим. .Коріння її сягають у глибину століть.. „Вже -у Львові увагу Мухина -Привертає віск, що дається .ви тягатися у форми, неможливі, •в дереві, ні у глині, -ні в каме- йіС У цьому м атеріяілі мистець створив ряд блискучих компо зиційно завершених речей: „Ясир”,.. „Чумак” „Коні”, ^То вариш”, ;,Пан та собака” і на решті знамениту композицію „Слава” Це найвище досягнен ню його в опануванні матерія лу. , Д о ч аів ш и е к с пер и ме нту в а - ти ще у Львові, він продовжу вав працю і в Німеччині і пе реборюючи труднощі, досяг потрібного р езу л ьтату. Одн о - часно Дунай-Мухин всі ці ро ки не припиняє праці над вдо сконаленням композиції ^Сла ва”, здійснення якої у бронзі має бути завершенням певно го. творчого етапу, своєрідним іспитом мистця для себе як для майстра в широкому розумінні цього слова. Богдан Дунай-Мухин — ми- стець яким може пишатися су часне у к р а їм ське мисте цтів о, мистць наскрізь самобутній. „У найскладніших і найтруд- ніших обставинах він не тіль ки ке пр^ид.иняє творчої праці, а з кожним разом підноситься на нові мистецькі вершини”. Минулого року Мухин був і (примушений обставинами за- і лиішити Німеччину і виїхати І на шахтярську працю до Ан глії, відки тепер приїхав до А- мерики. Артист різбар-Богдан Дунай- Мухин живе у Филаделфії. Анатоль Г. ф І і серце (Картина із життя) Де ти блукаєш тепер, любий друже? В памяті спливає твоє страдницьке обличчя, перед часно постаріле, хоробливо 'палаючі очі, старе- вбрання... Кожне твоє оповідання я нсшу в серці, як скарб, яік ключ, що відкриваїє мені таємниці скла дно го, в і.к а м и не в и в ч е й ого життя. Коли в запалі твій голос підносився майже до крику і я стривожено зачиняв вікна в кімнаті, ти посміхався і махав рукою. — Хай чують! Мені байдуже! — Отож, слухайте, що гово рив мій друг. — Я загубив усе: молодість, сміх, віру. Але все це дрібниці, 'поіШйюдачй з останньою втра тою.../ Дрібниці! — Уяви собі, десь, над кра єм безодні в холод і слоту блу кала , самітня людина. Власне, - віона-була самітньою цілий вік. І ось, хтось тихо ВЗЯВ . її під руку, пригорнув до себе, по гладив... Я не люблю сенти ментів, сміїр'сь із них, але... —■ Хто ти? — запита® я. — А тобі т однаково? Я ж нічого в тебе не прошу... І ми пішли разом, притисну вшись одне до одно-го. Боже, яке то було щастя! Все життя мріяв про розуміння, ко ли думка вгадується ще в за родку, коли жінка, крім жіно чих своїх чарів, має інтелект, тотожній з твоїм.» 0, це велика справа—тотожність. Ми .кохались. Вона кохала мене не з якогось розрахунку і не за мою зовнішність- ,бо роки відняли її. Вона кохала мене за те, що я був. людиною. Скільки цер£жила..ця жінка! 1 У девятінадцять років вона 'ма ла чоловіка, якйиґ ' після адір.р- ! дйн дитини зійшовся з другою І жінкою. Потім повернувся на- I зад. Пізніше покінчив само губством. Вона сама двічі на магалась отруїтися, але ж її врятовували. Так, вона ще була молодою, тільки у волоссі де-не-де миг тіли срібні нитки. Я слухав ро зумну її розмову і дивувався: як можна було її покинути?! О, я беріг її, ‘як бережуть тріс нуту і склеєну коштовну посу ду, називав “своєю душею” і нікого більше не хотів. У хвилини смутку вона ка зала:—Можливо, ти підеш від мене, але памятай: збіратимеш по кусочках... Кохана моя, я знаю, що ні коли не‘ зберу й половини то го, що згубив. Коли я зус трів би землю, на якій ти сто їш, й усі зорі—ранішні й ве чірні, незаміншшіб мені твої ро зумні очі. Ось я піду—незна ним мандрівником, до відчаю самітнім, буду працювати й мислити^ буду навіть досяга ти якихось веоховин, але міс це поруч мене залишиться по- j рожнім. -— Мій друг схилив голову і по хвилині запитав: — Ти зрозумієш слова?— “Я віддав десяте кохання першим дарунком”... Я знав гарних, ні жних, мрійних, добрих, спів чутливих, веселих, але ніколи не знав розуміючих. Ось, піди сюди... Друг від%;#;^Ж вері в сумі жну маленьку кімнатку без ві кон,' засвітив, і я став як зачарований. Зо стін на мене глянули частково докінчені, малюнки. Я недостатньо розу міюсь на малюванні, але мене настільки вразило багатство сюжетів і фарб, настільки яс краво лежала печать таланту на всіх без винятку картинах, що якась мітична побожність скувала мої уста. І — Ти вражений?— запитав . друг.—Не сподівався? І — Так, я не сподівався. Я : знав, що колись, у юності, він І мріяв про шлях мистця, та вар тість творів його завжди бу ла середня і вище цього він не підіймався. Потім, з невідомих причин, покинув, мистецтво взагалі. — І це зробив ти?! Слухай, це ж щось надзвичайне, це ... слава і — всі життєві роскоші до послуг. Друг усміхнувся. Це зробили мої руки 1 її серце. Ти памятаєш колиш нє? Так то було смішне. Я по чав наново. — Я не зовсім розумію тебе. — Про серце? Звичайно у мене є своє, але воно завжди було не певним своєї сили і здібності, борсалось у вічних шуканнях і вічних сумнівах, во но було слабке. Я починав о- бережно, кількома штрихами, задум ще тільки легким міра жем віяв перед моїм духовим зором. І я кликав її й, як шко ляр, питав так? Вона ставала замисленою, наче творила сама, а потім ви словлювала свою думку таку глибоку і вірну, що ніколи до кінця роботи в мене більше не спинялась рука. А скільки но вих чудових сюжетів дала ме ні моя подруга. Усе що ти тут бачиш, належить наполовину їй на всьому дотик її високого розумного серця. В очах мого друга простели лися морок і біль. — Часом, сидячи поруч моєї коханої, я мріяв уголос: Ще не все загублено. Попереду може бути краща хоч і остання, по ловина життя. Ми побачимо вод и А д р і ят и к и, ве нец і я не ькі палати, славетний Лувр. Вит вори безмежного людського генія, створені віддавна і до цього часу, стануть перед на шими очима, і ми забудемо злиденну сіру, нудну і страш ну буденщину минулого. Вви жалась ясна дорога, родинний любий затишок, якого я не мав, радісна, натхненна, сяга юча аж за межі доступного ро бота... Я мріяв... Друг махнув рукою і замов чав. — Але де ж вона, про яку ти говориш? — Не знаю. І можливо, не взнаю ніколи. Нас розлучила війна. УКР. КОМІТЕТ В АРГЕНТИНІ В Буенос Айрес, столиці Ар гентини, були збори Українсь кого Допомогового Комітету. Комітет має 688 членів. Він ви- єднав від аргентинського уря ду 27,000 дозволів для україн ців на приїзд до Аргентини. УКРАЇНСЬКІ РОБІТНИКИ З БЕЛЬГІЇ ДО ФРАНЦІЇ Богдан Мухин —Чумак Українці які працювали у ко пальнях вугілля в Бельгії, пе реїздять масово до Франції на сільсько-господарські роботи. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
