Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8
Народилась вона 27 вересня, 1898 .року. Батьки її, як і вся тодішня Інтелігенція, ’були від дані громадській і політичній праці, а тому батька часто звільняли з праці і приходи ло сь часто її зміняти, 3 учителя переходйїь.'на завідувача ї- дальнГдлят6ідних, із цього по сту на робітника в заводі і т. д., а" що-."«сім'я була велика, ді тей «восьмеро', то приходи лось важко працюівати не тільки батькові, я й матері, щоб усім дати раду та' ще й освіту. До речі, крім старшої дочки ніхто з численної родини не дожив зрілого віку-v ■Після довгих поневірянь вікінці б а т ь к о влаштував- си на працнр <в кооперації, а "пі зніше в Державшім Банку, у відділі для кооперації, й мате ріальні справи родини поікра- щали. Закінчившу 8Лі кляс гімназії Л юд м и д а К.о в а л е нко, вступ и.л а на вищі .жіночі курси в Одесі, на історично.тфілоло гічний фа культет. Це. було саме в пер ший рік першої світової війни, 191,4 р. Вся країна живе під знаком війни й помочі салдатам. Мо лода курсистка починає у ве чорі працюівати' в евакуаційнім лазареті, де знайомиться з гру пою молоді, що мала велике значення в її житті. Молодь та жила й гуртувалась коло неве личкого дому на Жалінській вулиці, власник якого, давній українець, друг Леонтовича й Антоновича, по,мер від тубер кул ьови рота, якою. заразився в тюрмі в 1905 р. Пізніше ста ло ясно, що українське сере довище, після.: смерті власника дому набірає. характеру загаль ного російського революційно- іН^оіго піділілілія, де ес-ери сва ряться з ес-деками, покищо о- бєднані спільною ненавистю до царату., Але спершу Люд мила Коваленко бачить у своїх друзях тільки ідеальні риси борців за народ ї волю.- іВ 1916 р. курси й університет перевозять, подальше від во єнних дій, а з в і д т и в 1916 році вона їде як сестра на фронт, хоч товариші українці не по хвалюють цього. Вони стоять на тому, що для України кра ще поразка Росії. :На фронті вона попадає в Румунію, де переживає страш кій відступ підча<с прориву німців біля Фоншан. Після то го вертається вона додому, де застає матір хвору з жури й неспокою про долю дочки. По бувши дома до видужання ма тері, дівчина їде зно.ву продов жувати науку аж до часу, коли в 1917 р. вибухає революція. Перші радості, іцо прийшла “велика безкровна революція” чУсі вірять у прекрасні, слова, а- ле дедалі починається партій на і національна диференція, Всі “жалінсьікі” друзі стають ПО боці 'РОСІЙСЬКИХ СОЦІАЛІСТІВ,, а частина пізніше переходить "на бік большевиків. Дружня група розділю-ється на купки ворогів. Але для всіх спільне одне: ненависть і зневага до У- країни та її волі, до самостій ності. Це викликає в душі Лю дмили .Коваленко глибоку кри зу, яка_ кінчається тим що вона йде працювати до власного відділу земельних справ УНР, і остаточно лишається по ук раїнському боці на все. З четь- м а не ь к им пер евор от о м, ко л и міністром земельних справ у Києві був москаль іКолокольцев працівники відділів на місцях оголошують страйк. Вона тоді була у страйковому комітеті аж багато пізніше бачить вона що один з активних організа торів страйку, Олесь Бондарен ко, є большеївик, одружений з МОСКОВКОЮ, І ЩО ВІН ДІЯВ :НЄ з національних мотивів, а з до ручення большевиків, щоб внести більше заколоту. У 1918 р. зустрічається зо своїм майбутнім чоловіком (що працював теж у відділі). Кінчається ця зустріч шлю бом в 1919 р. Коли “білі” опа нували Україну, молоді їдуть до батьків' у відвідини, але большев’ики женуть білих так скоро що молодим прийшлось там залишитись до страшного голоду 1921 року. Тоді втіка ють з вигорілих степів Катери- н о с л авщиїн и н а По лт ав іци ну, де посухи не було. З Полтав щини в перший рік НіЕ(П-у пе- ребіраються до Харкова, де й живуть: чоловік до 1935, а во на до 1943 р. Потроху пише (пєса “Ксан- тіппа”, яка побачила світ аж в 1946 р. в Авгебургу), працює над перекладами, щоб підтри мати родину. В 1929 р. чоловіка арештують у звязку з процесом СВУ (Спілка Визвалеіння України), але через рік їх звільняють. Проте, йому нема змоги слу жити в якійсь совєтській уста нові. Щойно вияснювалося, що він “тойсам”, його звільняли “за скороченням штатів” У 1935 р. він їде шукати ща стя за межами України, і помі- рає там в 1938 р. Зоставшись сама, Людмила Коваленко дальше працює на заробіток і зовсім кидає дум*ку про літера турну діяльність. Проте, не ви тримує й пише для дітей по вість із життя юінаків-індусів, яку загублено у краківському видавництві що хотіло п вида ти нід назвою “Побратим” .•Війна застає її в її рідному місті. З приходом большеви ків вона починає працювати в Українськім Червонім Хресті у відділі допомоги полоненим, яких німці нелюдськими спосо бами зводили зо світу. Праця колосальна. Одних розшуканих було понад 50 тисяч, а тих що . подавали на розшук, до кіль кох сот тисяч. Від УЧХ їде з ХаритекгКоно- ненко в делегації до західних українських земель (тодішнє . Гене рал -Губернаторство), де вперше зустрічається з пред- ставниками інтелігенції захід них земель. Відвідує головно командуючого німецьких сил на Україні, ген; Кітцінгера, у я- кого Доби віється дозволу й о- . бідянки, що всі українці, які працюють в сільському госпо дарстві, в тому числі агрономи, ветеринарі, меліоратори, а са мо собою і перш усього1 се ляни, 'буіуть звільнені з німе цького полону. Але вже в Лю- блині де дістались до кватири т а м Оіш н ь о ґ о ком ан дув ач а по - лоінених, довідалися, що з квар тири Гітлера прийшов приказ відмінити наказ- Кітцінгера й нікого з полону не випускати. Не встигли ще пережити того удару, поїхали до Львова ра дитись, через кого ще можна щось зробити як прийшли віст ки що УЧХ на Україні закриті а керівників арештовано. Верта ли,сія з небіжкою Харитею Ко- ноненко у тій повній вірі, що й їх зараз арештують, але не мог ли покинути установи, де вкла ли так багато праці. В 1943 Людмила Коваленко виїздить спочатку зо свого мі ста, а потім і за межі. Великої України. Починаються роки ви гнання. Час вигнання1 ее щадиїть цій добрій, шляхотній людині ва жких ударів. Найважчим з у- сього була втрата одинокої коханої доньки, студентки уні верситету, вже почдткуючої, талановитої письменниці, що згинула трагічною смертю під колесами авіта. Та не зважаючи на цей удар, сильна духом й загартована твердим життям Коваленко' не піддається го рю. Вона душею віддається громадській і літературній пра ці. Як чілен головної управи О- бе дна нн я У кр аїніс ьких Жін ок на Еміграції і редактор його журналу “Громадянка”, прий має у своїй малій, холодній кімнатці безконечний ряд ін- тересаінтів. Крім того, вона є головою Об'єднання Працівни ків Дитячої Літератури. Це все дає стільки важкої праці, що приходиться дивуватись, де у цеї милої привітної жінки знай деться ще час на читання, пи сання, творення. В неї ж крім драми, що йде тепер на сцені, підготовлена й друга пєса “Ге роїня помирає в першім акті”, В неї закінчений великий ро ман “2245 рік Крім цього, вона пише не тільки для “Громадянки”, але й до інших журналів. її сатиричні гротески, під псевдонімом міс тять різні видавництва. Коли вона це творить? Це вже тайна її великої енергії й люїбови до мистецтва, люб о ви до батьків щини. Багато може той, хто хоче й вірить у свої сили, у свою справу. Олена Кисілевська, ВЕЛИКЕ ЩИРЕ СПАСИБІГ На цім місці складаю .щиро сердечну подяку моїм дорогим приятелькам і .співробітницям, членкам товариства Дочки Ук раїни, 42 відділу СУА за такий прекрасний даірунок яким вони мене обдарили підчас ювілею товариства, в неділю, 11 квітня. Для мене справді була тоді велика несподіванка, якої я і до смерті не забуду. У той час я навіть не могла Вам усім по дякувати з великого зворушен ня. За те, всіх Вас щиро пере прошую й прошу прийняти ви слів щирої подяки. Цей гарний дарунок (годин ник) буде мені додавати охоти' до дальшої праці, разом з Ва ми на народній ниві для добра й слави українського поневоле ного народу. Велика дяка ось цим моїм дорогим приятелькам і співро бітницям: паням Олені Ло- тоцькій, Павлині Панамаренко, Марії Демяник, Олені Журибі- да, Розалії Смужинській, Еві В о В'Ч ак, Соф ії Панас овській, Марії Григорець, Татіянні Ма- кар, Пелагії Ромашок, П. Мали- новській, Анні Мищишин, Ан- ні Сивуляїк, Катерині Ярош, Софії Миць, Параскевії Пана- совській, Марії Насевич, Евге- нії Задорожній, Катер. Шман- да, Анні Паславсьїкій, Олені Ковнацькій, Розалії Николаїв, Олені Марків, Евдоікії Олійник, Анні Бутрин, К. Мороз, Ант. Гаврилко, К. Ґендей, К. Розен- бавм, Велике, щире Вам усім Спасибіг. Анна Бойко. З нагоди 15-літнього ювілею 42 відділу СУА Дочки України, голова, п. Анна Бойїко, жертву вала на Пресовий Фонд Нашо го Життя 5 дол. Людмила Коваленко^автоока драми „Домаха” Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top