Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8
Народилась вона 27 вересня, 1898 .року. Батьки її, як і вся тодішня Інтелігенція, ’були від дані громадській і політичній праці, а тому батька часто звільняли з праці і приходи ло сь часто її зміняти, 3 учителя переходйїь.'на завідувача ї- дальнГдлят6ідних, із цього по сту на робітника в заводі і т. д., а" що-."«сім'я була велика, ді тей «восьмеро', то приходи лось важко працюівати не тільки батькові, я й матері, щоб усім дати раду та' ще й освіту. До речі, крім старшої дочки ніхто з численної родини не дожив зрілого віку-v ■Після довгих поневірянь вікінці б а т ь к о влаштував- си на працнр <в кооперації, а "пі зніше в Державшім Банку, у відділі для кооперації, й мате ріальні справи родини поікра- щали. Закінчившу 8Лі кляс гімназії Л юд м и д а К.о в а л е нко, вступ и.л а на вищі .жіночі курси в Одесі, на історично.тфілоло гічний фа культет. Це. було саме в пер ший рік першої світової війни, 191,4 р. Вся країна живе під знаком війни й помочі салдатам. Мо лода курсистка починає у ве чорі працюівати' в евакуаційнім лазареті, де знайомиться з гру пою молоді, що мала велике значення в її житті. Молодь та жила й гуртувалась коло неве личкого дому на Жалінській вулиці, власник якого, давній українець, друг Леонтовича й Антоновича, по,мер від тубер кул ьови рота, якою. заразився в тюрмі в 1905 р. Пізніше ста ло ясно, що українське сере довище, після.: смерті власника дому набірає. характеру загаль ного російського революційно- іН^оіго піділілілія, де ес-ери сва ряться з ес-деками, покищо о- бєднані спільною ненавистю до царату., Але спершу Люд мила Коваленко бачить у своїх друзях тільки ідеальні риси борців за народ ї волю.- іВ 1916 р. курси й університет перевозять, подальше від во єнних дій, а з в і д т и в 1916 році вона їде як сестра на фронт, хоч товариші українці не по хвалюють цього. Вони стоять на тому, що для України кра ще поразка Росії. :На фронті вона попадає в Румунію, де переживає страш кій відступ підча<с прориву німців біля Фоншан. Після то го вертається вона додому, де застає матір хвору з жури й неспокою про долю дочки. По бувши дома до видужання ма тері, дівчина їде зно.ву продов жувати науку аж до часу, коли в 1917 р. вибухає революція. Перші радості, іцо прийшла “велика безкровна революція” чУсі вірять у прекрасні, слова, а- ле дедалі починається партій на і національна диференція, Всі “жалінсьікі” друзі стають ПО боці 'РОСІЙСЬКИХ СОЦІАЛІСТІВ,, а частина пізніше переходить "на бік большевиків. Дружня група розділю-ється на купки ворогів. Але для всіх спільне одне: ненависть і зневага до У- країни та її волі, до самостій ності. Це викликає в душі Лю дмили .Коваленко глибоку кри зу, яка_ кінчається тим що вона йде працювати до власного відділу земельних справ УНР, і остаточно лишається по ук раїнському боці на все. З четь- м а не ь к им пер евор от о м, ко л и міністром земельних справ у Києві був москаль іКолокольцев працівники відділів на місцях оголошують страйк. Вона тоді була у страйковому комітеті аж багато пізніше бачить вона що один з активних організа торів страйку, Олесь Бондарен ко, є большеївик, одружений з МОСКОВКОЮ, І ЩО ВІН ДІЯВ :НЄ з національних мотивів, а з до ручення большевиків, щоб внести більше заколоту. У 1918 р. зустрічається зо своїм майбутнім чоловіком (що працював теж у відділі). Кінчається ця зустріч шлю бом в 1919 р. Коли “білі” опа нували Україну, молоді їдуть до батьків' у відвідини, але большев’ики женуть білих так скоро що молодим прийшлось там залишитись до страшного голоду 1921 року. Тоді втіка ють з вигорілих степів Катери- н о с л авщиїн и н а По лт ав іци ну, де посухи не було. З Полтав щини в перший рік НіЕ(П-у пе- ребіраються до Харкова, де й живуть: чоловік до 1935, а во на до 1943 р. Потроху пише (пєса “Ксан- тіппа”, яка побачила світ аж в 1946 р. в Авгебургу), працює над перекладами, щоб підтри мати родину. В 1929 р. чоловіка арештують у звязку з процесом СВУ (Спілка Визвалеіння України), але через рік їх звільняють. Проте, йому нема змоги слу жити в якійсь совєтській уста нові. Щойно вияснювалося, що він “тойсам”, його звільняли “за скороченням штатів” У 1935 р. він їде шукати ща стя за межами України, і помі- рає там в 1938 р. Зоставшись сама, Людмила Коваленко дальше працює на заробіток і зовсім кидає дум*ку про літера турну діяльність. Проте, не ви тримує й пише для дітей по вість із життя юінаків-індусів, яку загублено у краківському видавництві що хотіло п вида ти нід назвою “Побратим” .•Війна застає її в її рідному місті. З приходом большеви ків вона починає працювати в Українськім Червонім Хресті у відділі допомоги полоненим, яких німці нелюдськими спосо бами зводили зо світу. Праця колосальна. Одних розшуканих було понад 50 тисяч, а тих що . подавали на розшук, до кіль кох сот тисяч. Від УЧХ їде з ХаритекгКоно- ненко в делегації до західних українських земель (тодішнє . Гене рал -Губернаторство), де вперше зустрічається з пред- ставниками інтелігенції захід них земель. Відвідує головно командуючого німецьких сил на Україні, ген; Кітцінгера, у я- кого Доби віється дозволу й о- . бідянки, що всі українці, які працюють в сільському госпо дарстві, в тому числі агрономи, ветеринарі, меліоратори, а са мо собою і перш усього1 се ляни, 'буіуть звільнені з німе цького полону. Але вже в Лю- блині де дістались до кватири т а м Оіш н ь о ґ о ком ан дув ач а по - лоінених, довідалися, що з квар тири Гітлера прийшов приказ відмінити наказ- Кітцінгера й нікого з полону не випускати. Не встигли ще пережити того удару, поїхали до Львова ра дитись, через кого ще можна щось зробити як прийшли віст ки що УЧХ на Україні закриті а керівників арештовано. Верта ли,сія з небіжкою Харитею Ко- ноненко у тій повній вірі, що й їх зараз арештують, але не мог ли покинути установи, де вкла ли так багато праці. В 1943 Людмила Коваленко виїздить спочатку зо свого мі ста, а потім і за межі. Великої України. Починаються роки ви гнання. Час вигнання1 ее щадиїть цій добрій, шляхотній людині ва жких ударів. Найважчим з у- сього була втрата одинокої коханої доньки, студентки уні верситету, вже почдткуючої, талановитої письменниці, що згинула трагічною смертю під колесами авіта. Та не зважаючи на цей удар, сильна духом й загартована твердим життям Коваленко' не піддається го рю. Вона душею віддається громадській і літературній пра ці. Як чілен головної управи О- бе дна нн я У кр аїніс ьких Жін ок на Еміграції і редактор його журналу “Громадянка”, прий має у своїй малій, холодній кімнатці безконечний ряд ін- тересаінтів. Крім того, вона є головою Об'єднання Працівни ків Дитячої Літератури. Це все дає стільки важкої праці, що приходиться дивуватись, де у цеї милої привітної жінки знай деться ще час на читання, пи сання, творення. В неї ж крім драми, що йде тепер на сцені, підготовлена й друга пєса “Ге роїня помирає в першім акті”, В неї закінчений великий ро ман “2245 рік Крім цього, вона пише не тільки для “Громадянки”, але й до інших журналів. її сатиричні гротески, під псевдонімом міс тять різні видавництва. Коли вона це творить? Це вже тайна її великої енергії й люїбови до мистецтва, люб о ви до батьків щини. Багато може той, хто хоче й вірить у свої сили, у свою справу. Олена Кисілевська, ВЕЛИКЕ ЩИРЕ СПАСИБІГ На цім місці складаю .щиро сердечну подяку моїм дорогим приятелькам і .співробітницям, членкам товариства Дочки Ук раїни, 42 відділу СУА за такий прекрасний даірунок яким вони мене обдарили підчас ювілею товариства, в неділю, 11 квітня. Для мене справді була тоді велика несподіванка, якої я і до смерті не забуду. У той час я навіть не могла Вам усім по дякувати з великого зворушен ня. За те, всіх Вас щиро пере прошую й прошу прийняти ви слів щирої подяки. Цей гарний дарунок (годин ник) буде мені додавати охоти' до дальшої праці, разом з Ва ми на народній ниві для добра й слави українського поневоле ного народу. Велика дяка ось цим моїм дорогим приятелькам і співро бітницям: паням Олені Ло- тоцькій, Павлині Панамаренко, Марії Демяник, Олені Журибі- да, Розалії Смужинській, Еві В о В'Ч ак, Соф ії Панас овській, Марії Григорець, Татіянні Ма- кар, Пелагії Ромашок, П. Мали- новській, Анні Мищишин, Ан- ні Сивуляїк, Катерині Ярош, Софії Миць, Параскевії Пана- совській, Марії Насевич, Евге- нії Задорожній, Катер. Шман- да, Анні Паславсьїкій, Олені Ковнацькій, Розалії Николаїв, Олені Марків, Евдоікії Олійник, Анні Бутрин, К. Мороз, Ант. Гаврилко, К. Ґендей, К. Розен- бавм, Велике, щире Вам усім Спасибіг. Анна Бойко. З нагоди 15-літнього ювілею 42 відділу СУА Дочки України, голова, п. Анна Бойїко, жертву вала на Пресовий Фонд Нашо го Життя 5 дол. Людмила Коваленко^автоока драми „Домаха” Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
