Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10
НЮ ЙОРК, Н. И. Наші втрати й набутки через війну Минула світова війна, яка тривала понад шість років, принесла великі зміни і шкоди в нашому громадянському жит ті. Всім нам досі відомо що до війни наші громади а зокрема жіночі товариства й організа ції, провадили працю всесто- р-онну, то значить працювали яа полі культурнім, освітнім і до певної міри мистецькім. Наші часописи були заповне ні різними дописами про різно го роду імтірезй як представ лення, вечерки, вистави. У цій праці помагала нам багато луч- .ність з краєвими організаціями через пресу, особисте листу вання. І взагалі почуття що за морем живе своїм життям і-бо реться наш народ, додавало й лам сили й запалу до праці. Війна зрабувала в нас ці но чування, знищила наші звязки з рідним краєм, і тимсамим підкосила у нас розгін до пра ці на американськім грунті. З другої сторони, виринула перед нами загроза знищення українського народу, особливо тої частини яка опинилась на скитальщині. Зараз із скінчен ням війни, посипались до Аме рики листи з ровпучливими за кликами о поміч. Створено у нас ЗУАЩКомітет в якім льви- ну частину праці виконували і досі виконують наші жінки. Безумовно що гуманітарна ак ція належить в першій мірі до жіноцтва, та не вільно нам за бувати що ця акція не має вес тись коштом праці на інших ді лянках нашого життя. Гумані тарна акція, зовсім природно, мусить з часом покінчитись, і нам треба буде вертатись до нормального життя з якого війна й повоєнні обставини нас прямо викинули. На американськім грунті се ред нас опинилась велика до волі кількість нашого свідомо го жіноцтва, яке треба надія тись, повинно влити у нас но вий запал до праці й до певної міри звернути нашу працю на властиві шляхи з яких ми, дов гі роки а то й десятки років ві дірвані- від рідного краю, мог ли зовсім зрозуміло зійти. Також наші сестри які щой но прибули з Европи, повинні ОСВІДО.МИТИ собі грунт та об ставини серед яких ДОСІ ми жи ли й творили наші організації і будували нашу будучність. Сам факт що ми жили віддале ні тисячі миль від рідної землі, каже нам що наші почування під оглядом патріотичним уля гли деякій зміні. Дальше, ми приводили на. світ і виховували дітей, які зовсім природно по чувають себе в першій мірі а- мериканцями, що .нашим лю дям що прибувають зі ски- тальщини, важко зрозуміти. Та мимо деяких різниць у наших поглядах, м:іж нами мусить на ступити тісна- співтраця, і з ча сом прийти до повного поро зуміння. Нас є замало, щоб ми ділились на старих і нових імі- грантів, які зі собою конкуру- валиб і себе взаємно випере джували у * праці. Щоб така співпраця дійсно наступила, булоб побажаним зробити зїзд нашого жіноцтва, до чого по винна дати почин найстарша і під цю пору одинока українсь ка жіноча організація, Союз У- країнок Америки. Користь з та кого з'їзду була-б величезна. В першу чергу ми перечислилиб наші сили як старої так нової іміграції. А друге, час найви щий зясувати докладно працю нашого жіноцтва в Америці за стільки десяток років. Час най вищий щоб "наша суспільність в Америці дізналася ііро ці під сумки праці, йку наша жінка, виховуючи дітей, виконуючи свої домашні обовязки, аі часто й заробляючи .на життя десят ки довгих і тяжких років, ви конувала. Нюйорчанка. ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ (Продовження зі сторони 3-ої) настрою, але під обідню пору розвеселів і то несподівано, бо цілком випадково до моїх рук дісталось аж 3 номері (III, IV, V" міс.) Вашого часопису. Не відриваючись, з великим задо воленням прочитав їх. Я захоплений, що українсь ка жінка в (Новому Світі, крім материнського обовязку, свя то сповнює громадсько-націо- налиний снбовязок. Це (мене надзвичайно тішить. Ви, хочу сказати, щасливі що маєте те чого не мають жінки на наших рідних землях, — маєте свободу. Це дало ви рости Вам як людям, вирости як організації. Ваш голос став чулим не тільки ^ Америці, Ев ропі, а навіть і там де „сильні світу цього” Правда, туди він проходить з великими трудно щами, бо на свойому шляху зустрічає „залізіну заслону” Знайомлючись з Вашим ча сописом, я звернув увагу на брак в ньому відповідного ма- теріялу з життя -на нашій Рід ній Землі з часів, як'розпочало „гріти” „сонечко” Ми „щас ливі”, що зазнали того, „сонеч ка”, його „живучих промінів” на власній шкірі і тому хоті- либ, щоб українська жінка в першу чергу, а через неї кожна жінка Америки — в другу, зна йомилися з життям людей, зо крема жінки, під „сонечком”. 'Колиб Ваша Славна Редак ція хотіла на сторінках свого часопису -вміщувати згаданого Ярослава К. ЧИ ВМІЄМО ВИКОРИСТОВУВАТИ ДАРИ ПРИРОДИ ДЛЯ ХАРЧІВ? Ах, яка шкода, що не живе мо в Совітськім Союзі! Там щоденно запевнювалиб нас, що ми є жителями „найкращої, ■най щасливішої країн и під сон цем”. Преса, радіо, пісні, про мови голосять без упину, що •ніде не живеться так добре лю дям, як під сонцем сталінської конституції. (Бідні, змучені, го лодні люди або' вірять у те, а- бо ні, але мусять бодай тим потішитися! Але є фактом, що коли прийшли вони в 1939 р. до Львова, то на запит, „чи є у йас поімаранчі” — червонбар- мієць відповів: „звичайно, у нас фабрики усе виробляють”. Тут в Америці ніхто Не пе рехвалюється „найіщасливішим життям”. Навпаки, подибуєть- ся часом у пресі лівих напрям ків статті, в яких автори пи шуть, що в АмерицЬє нужда, робітник заробляє мало, а йо го родина голодує. Добре бу- лоб тим панам, що певне ма ють свої гарні „проіперти” та машини — покоштувати трош ки іншого раю, а тоді переко- налисяб, що значить нужда, го лод, визиск робітника і т. д. А фактично то таки Америка є найщасливішою країною у світі. її природні багатства та кі великі й вартісні, а ще й до того так мало' використані, що люди, якщо будуть мудро господарювати, — можуть ма ти запевнений добробут на до вгі десятки а то й сотки літ. Це „мудре господарювання” відноситься як до політики так і до господарювання кожн'ої одиниці у себе дома. Можна легко помітити серед знайомих, чи сусідів, що часом бідніші живуть краще як бага ті. Не т#му що, як хтось може сказати — багатий скупий тай жалує собі краще зїсти, чи лі пше мешкати — але'просто то му, що ця бідніша господиня вміє більш раціонально госпо дарювати й робить „з нічого щось” Якраз це раціональне використовування, дарів при роди, які має до диспозиції тут В Америці навіть найбідніший — може дати родині а з цим І цілій суспільності певний до бробут. Відома річ, що у веденні до машнього господарства — го ловна роля припадає жінціі Вона диспонує звичайно всі- ми грошовими засобами, у-- кладає буджет, кермує заоща дженнями піклується харчуван ням і приодінням рідні. Не мо жна затаїти -теж того, що тепе рішня економічна ситуація та ка що найдорожчий є харч. Промислові продукти в порів- нанні із засобами поживи є де- шевщі. Отже- раціональне ви- трачування грошей у цій цари ні є для кожної рідні, а. в сумі й Д 4 я. цілої держави дуже важ-; не. Шкоду з осзідомлення в цьому напрямі можуть мати хі ба лише продуценти голосно реклямованих продуктів, спо живання яких не то що непо трібно витягає гріш, але й ча сто приносить* шкоду здоров лю. Не буду іписати про нера ціональне споживання консер-' вових продуктів, зокрема про кормлення ними немовлят, бо про це часто говориться й пи шеться. Жінка яка дійсно дбає про здоровля своєї рідні, не буде їх уживати, а якщо й ужи ває, додаватиме, до них необ хідну кількість свіжої поживи (ярини, молока, овочів, масла), йде мені про інші справи. Із зацікавленням обсервую мясні ринки, та покупців які добирають собі на них товар. Іноді огортає мене страх, коли бачу, як велику кількість і різ нородність мяїсив купують гос подині, а знаючи деколи чле нів їх сімї — внош у, що мусять хіба їсти мясо щоденно 2-3 ра зи (не виключаючи й дітей). Часто бачу також вже й споря джені страви на столі. Отже для кожного по величезному як дві долоні шматку мяса, до цього квашений огірок та од- (Продовження на 10 стороні) характеру відомосте, я и ін ші мої колеги і знайомі радо такий матеріял надсилалиб на Вашу адресу. Я нічого не хотів писати про себе, але не хочу порушу вати загально принятого пра вила! -подам; це пише звичай^ на людина, маю 50 років, пра цюю серед бідних наших виг нанців головне серед студію- ібчої МОЛОДІ. Пишучи ці рядки, не можу приховати свого бажання, щоб не звернутись до Вас з про ханням — висилати на моє і мя Ваш (часопис. Мені, дуже? прикро, що яі не можу надісла ти Вам відповідної готівки за часопис, а(л!е сподіваюсь, що Ви знайдете якусь можливість, іщо іуісуне перешкоди до за доволення імого „скромного" бажання. Щирий, сердечний привіт Вашій Редакції ,й цілій Жіно чій Організації. Завжди гото вий до Ваших послуг. Ш. ПРИ КОЖНІЙ НАГОДІ ЖЕРТ ВУЙТЕ НА ПРЕСОВИЙ ФОНД “Нашого Життя”
Page load link
Go to Top
