Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10
Олена Кисілевська Олена Теліга Між героїчними ЖІНОЧИМИ постатями нашої доби, в пер шу чергу треба згадати поетку Олену Телігу, що її замордува ло німецьке Ґештапо у Києві 1942 року. Як поетку, критика кладе її -на чільне .місце. У її творах є безгранична любов до України, серце боліє, кріва- виться ;над долею рідного на роду. Але це не викликає ні •сліз ні квиління, тільки тверде завзяття, готовість до брроть-. би. До цього закликує свій на род, зокрема молоде поколій? Єя, й- обставини та*к склалися, що Олена Теліга йдучи послі довно своїм pas обраним шля хом^ .припечатує .його своєю кровк>, своїм життям..*. Не е сьогодні нашим завдан ням подаватй оцінку поетичної спадщини великої ішетки. 'Ми хочемо М пІдстаіві скупих дже рел, які нам вдалося роздобути на чужині, згадати геройське життя й смерть з рук ворога та зложити поклін її тіням у пяту річницю с-мерти. Що відомо нам із життя Оле- ■ки Теліги? Знаємо що походила із зна ного, старого українського ро ду Шовгенів, щотмав свій осі док на Лівобережжі, Родилася Олена 1907 року, отже цей рік є сороковим з дня її уроджен ня. Хоч родина Шовгенів була національно свідома й хоч за часів української републики батько Оленин був міністром у. країнської держави, а старший брат вояком української армії, то Олена,‘що в тому часі була молодим дівчам, мало що ро зуміла із тих великих подій іцо тоді розгравалися. Вона в той час мало що й знала про Укра їну. В дома у її батьків навіть не говорено українською мо вою. З тих часів, як згадувала пізніше, записався в її памяти тільки один спогад: у ясний о- сінній вересневий ранок, у Ки їв вступили зеднані українські армії, й відбулася велика війсь кова дефіляда що їй Олена приглядалась тільки з вікна. Й от вулицею попри її вікна пе релетів на вороному коні у ша пці зо шликом молодий верш ник, вигукуючи радісно: Знов^ бємо москалів! Хоч дійсного змісту й значення цих слів, дів чинка .не розуміла,^ то одначе серцем відчула що діється щось tдійсно велике. Після упадку української держави, родина Олени, як ба гато других, покидає рідну У- країну. Переїзджаючи її впер-" ше й останнє, пізнає красу рід ної землі а водночас і біль роз- егання з нею... Родина: Шовгейів переїздить спершу в Польщу, а там у Че- хо-Словаччину, у Прагу та По- дебради, де батька Олениного, здібного інжинера, обрано рек тором академії. Там і сповня ється доля молодої дівчини: як студентка педагогічного інсти-, туту, пізнає вона гарного ку банця, студента подебрадської академії, Михайла Телігу, і в недовзі стає його дружиною. Це робить перелім в її жит- ть Молодий Теліга (кажуть, він теж згинув враз з Оленою з рук Ґещтацо), палкий націона ліст, впроваджуй свою дружи ну у празько-подебрадське на ціоналістичне середовище. Це було якраз те, чого її палка ду ша шукала, до. чого рвалась не свідомо : сміливість, відвага, не безпека, ризико. Це притягав до. себе ^природи, палку, Рево люційно настроєну душу Оле нину. С^ої палкі почування во на виспівує у вірщах. її поезія сдужить цим великим цілям. Вона клдче: Не бійся дній заплутаних вуз лом, Ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже часі лице добром і злом, Хай палить серце, найдрібніші ранки... На прикінці 1939 року, вже в часі війни, Олена Теліга за пізналася із визначним поетом, членом націоналістичного про воду, Ольжичем. В недовгому часі й вона стає активним чле ном підпільної організації й входить у круг її небезпечної роботи. Бере на себе працю в культурній референтурі, стає головою мистецького товарис тва “Зарево”. Одначе коли че рез перешкоди зі сторони німе цької влади працю годі розви нути, Олена Теліга цілою ду шею віддається праці над ви школом націоналістичної моло ді, і це дає їй величезне вдово лення. Тимчасом назрівають події великої політичної ваги. Що раз то ясніше зарисовується можливість, а то й неминучість конфлікту на Сході. В кінці у червні 1941 року, доходить до вибуху війни між німцями і большевиками. Здійснюються заздалегідь намічені плани. В цілях організаційних треба швидко ділати. Олена покидає Польщу, переходить нелегаль но Сян, й зупиняється на я- ікийсь час у Львові-, що тоді був випадовою базою в поході на Схід. Осінню того року сповня ється горяча мрія Оленина: во на на доручення Ольжича пе- редіста.ється до Києва. Прифронтовий Київ, був то ді найважнішим справжнім пе редовим пунктом українського революційного руху. Одначе у- мовини революційної праці й життя були там крайно небез печні: звірства летючих бригад Гештапо, провокаційні діяння большевиків, а крім цього про сто трагічні умовини життя: крайня нужда, голод та холод. ,й от повстає питання: Чи є право ризикувати життям та> кої людини як Олена Теліга? А- * ле для неї не було сумнівів. “Коли ми, поети, казала вона, пишемо про твердість, шляхот- ність посвяти й цими творами . запалюємо й шлемо на небез пеку інших, то як можемо са мі того не робити? Коли я за- тину, значить так жила як хо тіла, колиж сидітиму у безпеч ному запіллі, то буде зрадою самої себе”: 3 уваги на таке поставлення Справи не було вже що говорити. * Так доля Олени Теліги бу- .ла перерішена. ; 'ХоЗ як несприятливі були об ставини серед яких прихбдило- ся робити культурну й револю ційну роботу, то одначе запал," енергія й віра в успіх діла ро збили чуда. Сама поверхбвність тої молодої жінки, її незвичай на краса, елеганція, привітли вість та водночас і скромність, притягали до неї людей. Весе лість, ^бадьорість великий дар вимови, віра в успіх, уділялися всім хто зблизився до неї. Оле ну Телігу вибрано головою спілки письменників, редакто ром літературного тижневика “Літаври” Й от біля неї мимо так важких моральних і мате- ріяльних обставин в короткому часі згуртувалися що найкращі культурні КИЇВСЬКІ' сили. Діяль ність Олени Теліги не ограни- чалася тільки до мистецької та революційної акції. Вона ста- ! ралася усім потребуючим дати як найдальше йдучу моральну і матеріяльну поміч. Що дня приходили до неї десятки го лодних перемерзлих письмен ників і мистців. Вона кожному старалася* помогти, піддержати на дусі. Видавала всі свої гро ші, позичала, старалася про харчі, про опал, одежу. Роби ла все що було в людській силі щоб помогти нещасним. Але що далі то ситуація ста вала щораз грізніша, небезпеч ніша. Йшов щораз сильніший терор зі сторони німців. Шалі ло, сіяло грозу і смерть німе цьке Ґештапо. З усіх сторін надходили щораз трівожніші вісті. Ось донеслася вістка про розстріл що найкращих людей у Житомирі, а там у Радомис- лі, Чернигові, Полтаві, Мико лаєві і других. Прийшлося ду мати про оборону. Розконспі- ровані сили, Ольжич приготов ляв на виїзд у безпечніші міс ця. Найбільша небезпека гро зила Олеїні Телізі, що була на че символом вСпротиву ,і проте сту проти ворога. Вона в, пер шу чергу повинна була виїхати- а принаймі скритися й вже ніяк не показуватись у “.спілці”. Але вона й слухати про це не хоті ла. Постановила витривати до кінця. Коли, казала., підуть інші, то й я піду, інакше ска жуть що я боюся відповідати за .своє поступоваиня”. Так сказала 9 лютого, 1942 року, — і пішла. Пішли й інші. Але хто увійшов, тому не було вже во роття. Ще з попереднього дня чатувало там Ґештапо. Усі по хилили г стурбовано голови, тільки одна Олена бреніла. ве селим сміхом. В кілька днів пі зніше — Олени Теліги не ста ло... Згинула геройською смер тю так як собі того бажала. Сповнився її пророчий спів: Я палко мрію до самого раня Щоб Бог послав мені найбіль ший дар — Гарячу смерть, не зимне умі- рання. Такою була найбільша поет- ка й геройка наших часів, та кою перейде у память гряду чих поколінь... * * * Олена Теліга ІЗ ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ За вікнами день холоне, У вікнах перші вогні... Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гніві Зложи на мої коліна Каміння шорстких днів, І срібло свого полину Мені поклади до ніг. Щоб легке, розкуте серце Співало як вільний птах, Щоб ти, найміцніший, сперся, Спочив на моїх устах. А я поцілунком теплим Мягкий мов дитячий сміх, Згашу полумяне пекло В очах і думах своїх. Та завтра коли простори Проріже перша сурма — І задимлений, чорний морок Зберу я в тебе сама. Не візьмеш плачу з собою — Я плакати буду пізініш! Тобіж подарую зброю: Поцілунок, гострий як ніж. Щоб мав ти, в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі як вистріл, Тверді, як лезо меча. ■* * * Я руці, що била — не пробачу Не для мене переможний бич! Зінай одно : не каюсь я, не пла чу, Ні зітхань не маю ні злоби... Тільки все у гордість замінила, Щоб тобою дихало і цвіло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело. Але навіть за тв'ою шпіцруту Стріл затрутих я тобі не шлю, Бо не вмію замінять в отруту Відгоріле со^яшне “люблю". Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
