Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
11 * = L > СТРАХ (Переніс з 8-ої сторони) тебе дивитись! — Не .можу я, розумієш? За тиждень три допити. Заберуть мене! — Заберуть тай пустять. Не ма тут стільки фахівців, щоб ними розкидатись. — А коли заберуть, я не ви тримаю. Тюрма, бруд Лихо саме не ходить. Воно — шуліка, що нападає на слаб шу істоту. І коли жертва пере можена, кин^на в порох, част ково ізнищена, тоді з якоїсь щілини виповзають інші хижа ки й довершують справу. Не треба, зовсім не треба -було братись за ту чергову о- перацію. Алеж вона, — пер ше нагальна, а друге — така у .а для Олени Олексіївни. L7,e — трахеотомія. Дифтерійний хлопчик за- хлипався. ЙО'Му необхідно роз різати горлянку, вставити тру бку для1 дихання, і — все. Та не врахував чогось’ до свідчений хірург, іншим пов- ні^аули її думки, і — хлопчик загинуїв. Батьками було порушено су дову справу про недбальство лікаря. Ще допити, тривога, біль'власного сумління. — Олено Олексіївна, помил ки) робить навіть професура. Заспокійтесь! — Ні, тут спрара. глибша, серіозніша, ніж поодинокий випадок. Мені зрадили руки, розумієте? І я не певна, що під час операції не заріжу людину. Не певна, що зможу працюва ти взагалі Знову ходила тінню, як при речена, відповідала недоречі, ■посміхалась вимученою усміш кою. (І одного разу застугоніли рідні у вікна колег-лікарів. О- лена Олексіївна отруїлася мор- УПА (Продовження із сторони 4.) СНіБ (чеське НКВД). Крім то го, до боротьби з відділами УПА використано теж відділи бувших чеських комуністич них партизанів. Досі, в акції проти УПА зги нуло 39 чеських вояків, 81 бу ли поранені і 5 пропали без вісті. Втрати УПА, казав мі ністр, були вдвоє більші. Воя ки СН'Б та цивільні особи, які допомагають в боротьбі проти українських повстанців, одер жують медалі за хоробрість та по 10,000 корон (200 долярів) за кожного вояка УПА. Міністр заявив, що УПА є дуже добре зорганізована, має першорядний військовий ви шкіл і добре^озброєна. На за кінчення закликав військо й цивільне населення до даль шої боротьби проти УПА. Дальше генерал Свобода за явив, що полонених вояків У ПА, після вступного переслу- хання військовими органами, передається до судових тю рем, де проти них ведуться су дово-карні доходження. Ця за ява міністра мала на меті теж заперечити закиди, що чехо словацький. уряд передає тю- лонених вояків УПА до розпо рядження- совітським властям. фієм ... Цілу ніч лікарі рятували лі каря. Підтримували серцеву діяльність, відганяли примару смерть Ось позіхнула Олена Олек сіївна, обвела свідомим погля дом колег, проказала, дивно розтягуючи слова: — Не трудіться! Я знала, що роблю. Ця доза -— смертельна. Догоріла як свічка, колиш ня володарка над смертю, ле жала непорушно, з печаттю спокою на устах. Проклямація Українського Дня 1 листопада у Фила делфії. На знимці посадник міста Филаделфії Бернард Самуел, Директор ЗУАДК др. В. Ґалан, панни Марія Кулька і Елинора Кульчицька Під кінець дебат генерал Сво бода заявив, що 1 листопада відбудеться „добровільна мо білізація” бувших чеських і словацьких комуністичних пар тизанів для успішної боротьби проти УПА. . . “ВІЛЬНІ УКРАЇНЦІ З ОКО ЛИЦЬ КИЄВА” На кордоні совітської зони Німеччини, в жовтні. — Корес пондент нюй орської газети Сан, МкҐовен, довідується від подорожних, що приїздять із 'Совітського Союзу про дії у- країнських, польських та бал- тійских повстанців за совітсь кою залізною заслоною. Вони твердядь, що спільні дії проти- комуністичних поляків, україн ських самостійників та балтій ських повстанців приводять на край руїни совітську імперію. Кожний потяг на теренах, о- панованих Совітами, охороня ється сильними відділами чер воної армії перед нападами й саботажами з боку повстанців. На підставі оповідань подо рожних кореспондент ствер джує, що найбільшу активність проявляють „вільні українці околиць Києва”, які у своїх ви правах переходять польський кордон та розгорнули широкі дії головно здовж словацького кордону. Кореспондент Додає, що „легіон цих людей” перей шов-недавно до Баварії-та був роззброєний американськими поліційними військами. Він теж довідується-, дао „найбільш відомою групою-, я- ка бореться проти совітської армії”, є група відома під наз вою бандерівців. Українські повстанці, твердить кореспон дент, йдуть слідами „генерала Петлюри, який після! першої, світової війни був створив ко- ротко-триваючу незалежну- У- країнську Републику” Професор др. КО'Сть .--Аічедру. •сишин викладає українознав ство .(українська мова, літ-ера- туріа, історія України) в--Єаска- чеванеькім університеті в Сас- катуні. Вже бачимо станцію, коло неї дітвора бавилася в поросі, пасла худобу. Побачивши потяг, втихли, поставали і вліпили мовчки свої оченята в малі закратовані вікна вагонів. Минаючи їх, ми кинули крізь вікно пригорщами білий цу кор. Знов заметушилася дітвора і з криком кинулася на цей да рунок. Цікаво тільки, чи кістки, обтерши з пороху несли прямо до уст, чи прочитали наш привіт, чи зрозуміли нас ті наші най менші брати. В кілька секунд після того потяг зупинився. За хвилину прийшов під наше вікно “чубарих” і лютим го лосом зарепетував: “Что за бумажки ви бросили сквозь охно? Кто' ето сделал, должен признаться, а если нет, все будут отв'е- чать”, -— лютився він. Але ми зробили невинні міни й сказали, що ми нічого не знаємо. Боялися ми тільки, щоб не “закопу вали “капусі”, які їхали теж з нами й то один — як ми опісля довідалися, даний спеціально на догляд нас “крупних п.роступ- ників”. Та видно, що “чубарики” не знали точно з котрого вікна вилетіли ці “білі бумажки”, *бо ті самі погрози повторили вони під сусідніми вікнами. Вкінці потяг рушив знову вперед. Під вечір зупинилися ми в Шепетівці. Машина брала воду тай і нам дали одно відро. На станції крутилися люди. Та мужчин було мало, дуже мало, десь якийсь старичок, більшість молодих жінок, святочно одіті в бі лих хустинках на головах. Щось тихо між собою розмовляли й непомітно’ споглядали на потяг. Енкаведисти не лускали тих, що хотіли перейти попри нас ближче. Ми напружували слух, щоб почути їхню мову. Ми були цікаві по якому вони говорять. Але їх добрячі, лагідні лиця, співчутливі погляди переконували нас, що вони наші, нам рідні. Посилали ми їм рукою привіти, ко ли “чубарики” не бачили, усміхалися до них приязно, бо й біль* ше^ нічого не могли. Одній молодій жінці, що скор'истала з не уваги “чубарика” і підійшла на мить ближче до нас встигли ми крикнути, іщо: “вязрі ми за Україну, політичні”. Сумний, гли бокий погляд її синіх очей, яких не забуду ніколи, був нам від повіддю. "■ їхали ми так ще цілу ніч і на третій день нашої подорожі вполудне прибули ми в Бердичів. Тут почали розвантажувати; потяг 'з вязнів. Бачили ми, як випускали їх із вагону й казали- миттю сідати на землю, дивитися на землю, нікуди не оглядати ся. Ми пильно стежили за нашими хлопцями, бо ми відчували» що вони будуть ділити нашу долю. Та кожний з них не наш, об дертий почорнілий, згорблений з безпереривним сухим кашлем,, з запалими очима. Не серед тих шукати нам наших. Наші йдуть юно й бадьоро; ясний, гордий їх погляд. Та в ту мить Анвд пі знала Дмитра, що вже сів на землю, по наказу й голову схилир у низ. Значить, що як є Дмитро, то може будуть і інші наші дру зі, то може буде й мій брат. (Дальше буде) Кампанія ЗУАДКомітету вже зачалась. Своїми датками й збіркою одежі поможіть, їцйб вона була як найуспішніша. '
Page load link
Go to Top