Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12
Марія Зиновія Микарушка Г А Н Н А Була субота, перша година ©полудня. Короткий фабрич ний гудок візвав до закінчення праці. Через кілька хвилин з величезних понурих будівель ■висипалися рої робітників. Різ ного .віку, полу та національ- ности. Це иовіїтні торговці бі лими невільниками за плином Геріега й Савкля зігнали тут представників майже всіх на родів Европи, щоб вони пра цювали для пер емоіги >Н(ііміеч- ЧИ'НИ. Були там стрункі, випещені французи, палкі й схожі та жи дів італійці, ясноволосі данції, дуже чисті й упорядковані го- ляндці, високі, горді норвежці, річеві купчики чехи, які й тут нишком торгували, чорні й сварливі югославяни, дуже бі дно одітії поляки з гаогіірдливо- ю яскравою відзнакою „Пі” , та наїйчисленніші з усіл — сини й дочки розлогих піль України. Між ниіміи провід вели галича ни, що все ГОТОВІ 'були до ю бо рони братів з,і! слідних земель, які теж з обидливою відзна кою „Ост”, мовчки, часто з ре зигнацією ЗНОСИЛИ неволю' до якої долучилася ще й нестерп на туїга за рідним краєм. З оіцноіго гурта робітників відділилася чіорнява Ганна й з поспіхом; звернулася, до стаїції елевея. У лоїзді зайняла місце при вікні в куті, щоб сво'єю скромною одежею не притягти цікавих очей. На блідому вто мленому- лиці ясніла ледви за мітка уомаїшка. Не знати, що було її (причиною: чи пірегар- на весняна погода, що й в збо лілі душі кидає оонярний про мінчик, чи може поїздка через Берлін, віка 'перервала на ча- сок її сірі будні й кинула жміут інших вражень. Далеко'залиши лися нужденні бараки — жит лові приміщення чужинецьких робітників. Берлін манив ши рокими вулицями та могутні ми ґотицьікими церквами. На синьому блакиті блестіла зо лотом статуїя Побіди. Ближче середмііст поїзд все більше й більше наповнявся людьми. Переважали діти й че пурні, з високими зачіскаміи, святочно одіті жінки. Заціка влена Ганна мимоволі стала прислухуватися до бесіди по дорожніх. Тепер вона зрозу міла, що сьогодні „День Мате рі” й всі вони спішать до опе ри на Свято Матері. На думку, що сьогодні .„День Матері” в її душі збудилися радісні спо мини. Мов живі стали їй перед онами статочні газдині-міатері в ЇЇ ріднім Березові при свято чнім. столі в читальні. Усі з бі лою квіткою на грудях, а вона з подругами,-дівчатами обслу говує їх. А тапер вона теж ма ти, у неї маленький -синок Ю- ра. Тільки, що її забрали да леко' від рідної хати, відорва- ли від чоловіка й матері. Іван пішов партизанити, а її на сильно взяли на роботу в Ні меччину. І згасло сонце в її ду ші. Поїзд задержався на вулиці Фрідріха й вона вийшла з га мірною товпою. Не зайшла до склепу Піеха, де заміряла за купити дещо для дитини, а то> плила в иестрій товпіі до Ун тер ден Ліїніден. Ціла вулиця тонула у величезних прапорах, які л-онотіли весело. Вулицею посувався похід. Спереду йшли шкільнії діти з величезними ки тицями квітів. Здалека здава лося:, що не діти, а самі квіти йдуть перед матерями, які пи шалися золотими, срібними а- бо металевими медалями, за лежно від' цето, скільки в кот рої було дітей. — Ганна стоя ла на краю лїшеїх-ода й розду мувала : свято матері, свято ма тері. Ні, не свято матерії, а свято матері німкині. Тут не має місця для матері .іншої на ціональносте, пут (Великою і заслуженою лише мати — нім- ікинія. І Ганна згадала своє жит тя. Скільки горя бона зазнала, скільки -слііз вона пролила як раз тут у Німеччині. Забрали її, мов квітку вирвали з дому за це, що чоловік її пішов у пар тизани. Дні її минали на важ кій праці, часто ® голоді та журбі1 іфо чоловіка. А як у фабриці перестало бути таєм ницею., .що .вона має стати ма- терею, німіацькіі наставники на кинулися на неї,, що' тут нема-є ні місця, ні часу для дітей. Ган на просила, щоб її звільнили з праці й відіслали домів. Од наче даремно! Для робітниці- чужинки, хоча й у водогінному стані не було людських почу вань. Вона ’була лише оотрібі- ноію робочою силою, яку тре ба було якнайбільше викорис тати. Але Ганна не здалася: вона постаноівиліа боротисяі до останнього за існування своієї ще ненарод женої дитини. Най більш. зазнала від майстра, я- кий призначив її до тяжкої праці, та щоденно лаяв і висмі- ваз, а то й погрожував. — Г ан на, яка вечірних куроах піду чилася німецької -мю©и, раз опитала майстра, скільки в нього дітей. Велике, червоне лице майстра ровяснилося ща стям: дві дочки й двох синіїв у війську! „І ви, ви сподіваєтесь, що добрий Господь поверне ва ших СИНІВ' цілими й здорови ми з війни ? —опитала Г аина, а ЇЇ чорні ОЧ.ІІ проникливо ГЛЯДІ ЛИ в вічі німцеві. З того ча,су щось сталося1 з. майстром. Він перестав добачувати Ганну й більш не було мови про те, що воїна мусить зголоситися на са нітарній стації. За якийсь •час у Ганни народився хлоп чик. Коли Ганна подужала, знову .стала працювати, а ди тиною в тім часі заопікувала ся стара бабуся, яка вже нена- давалася: до праці , в фабриці. Г анна стрепенулася. Похід ввійшов у будинок Опери, а вона з почуттям стірашенної саміїтности стояла серед гамір ливої товпи, яка байдуже пе рекочувалася попри сіру матір- українку. Ганна знову заверну ла на вул. Фрідріха й зайшла до склепу, щоб- купити, дитині фляшгечки, ОМОЧіКИ, гребінець і калатальце. В поворотній дорозі ще більше втиснулося в куток по їзду, а до себе тулила пуделко з закупленими речами та кити чку фіялоїк, які купила, щоб відзначити сьотоднішний день —день матері. Дома застала бабуню на крі слі ліід хатою, яка дала їй знак, що дитина спить. Ганна ти хенько ввійшла до бараку. У* скромнім ліжку спав сном ан- гелика чорнявий Юра. Маню- оенькі, рожеві долоні були згорнені в пяїстучки. Ганна по хилилася над ним', а з очей у- пали дві .срібні сльзи: „Верне мося., ще вернемося, синочку, до зелених Карпат, на величне Свято Матері у Вільній Укра їні!” ВЛАСНИМИ СИЛАМИ Дочка генерала Володимира Сікевича, Наталя Морей, по кінчила фармацевтичні студії в університеті в Торонто, Онте- ріо, в Канаді. Пані Морей народилася в Ки єві й приїхала з батьками до Канади після першої світової війни. В манітобському універ ситеті вона одержала стипен дію й виїхала до Парижу на студії в Сорбонському універ ситеті. Там вийшла заміж за Море» що’ походив з українсь- ко-француського роду. Коли в часі скрути в Парижі їм було тяжко вижити, вона поїхала з чоловіком і двома маленькими дітьми до батька на фарму бі ля Торонто. Чоловік її був за недужав і вона пішла працю вати в аптиці в Торонто. Одно часно студіювала фармацевти ку в тамошнім університеті. Торік помер її чоловік, та па ні Морей далі сама пильнувала й виховувала своїх дітей, пра цювала в аптиці й училася в у- ніверситеті. Врешті тепер вона укінчена фармацевтка, й має належне становище. Пані Морей володіє українською, францусько'Ю, ро сійською й англійською мова ми. ПЕРШИЙ ДІМ О. Н. В малім осідку Обєднаних Націй в Ню Йорку мають пос тавити перший хмародер до листопада 1948 року, й тоді ма ють туди перенестися всі уста нови міжнародної організації. Один із 25,000 тих, найменших скитальців, для яких ми му симо продовжити нашу поміч у харчах і одежі.
Page load link
Go to Top