Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8
НАШЕ ЖИТТЯ—OUR LIFE Урядовий Орган Союзу Українок Аме рики виходить 1 кожного місяця. Клявдія Олесницька, головна редактор ка. Всі статті й дописи посилати до редак торки. Оголошення, передплати посилати до Централі, 866 Н. 7-ма вул., Филаделфія 23, Па. Передплата в Злучених Державах $1.50 річно, на пів рокя 85 центів. В Канаді $2.00 річно. Поодиноке число 15 центів. Official* Organ of the Ukrainian N a tional Women's League of America, Inc. — Published on the first of every month. 866 North 7th Street, Philadel phia, 23, Pa. Editor Mrs. Claudia Olesnicky, 151 East 81st St., New York City. Send all articles and news items to the editor. Subscription in the United States $1.50 per year — 85 cents for 6 months. Subscription in Canada $2.00 per уеаґ. Single copy 15 cents. Advertising rates furnished upon application. Business communications, sub scriptions, and advertisements 'are to be sent to the Administration Offide, 866 N. 7th St., Philadelphia, 23, Pa. Entered as second class matter July 8, 1944, at the Post Office at Philadelphia, Pennsylvania, under the Act of March 3, 1879. Патріотизм — це виїплекане почування, і людина з ним не радиться. З природи, має вона лиш чуттєвий звяізок з місцем, у якому виростала та* де живуть її близькі п*о» к.[Уові. Саме у де яких домашних звірят теж з природи, проявляється привязання до місця, сильніїше навіть, як у людини. Кермуючись самим лиш інстинктом тварина найде дорогу до загороди, що до неї зви кла, навіть з найдальших віддалей — череіз рі.ки і гори. Та це не є патріотизм. Люди стараються на ріжні способи очеркнути поняття па тріотизму та схопити це, від чого .він залежить. Є деф-іїніції, які кладуть натиск на сецтимент — почування, що вяжуть нас з рідною землею. І твердять, що це вони мають заважувати на нашому патріотизмі. Для інших ваіжніше за почування є знання давнини та духових здобутків рідного народу, яке по їх думці впливає у ршпальний спосіб на силу нашого патріотизму. Та всеж — у одному, чи другому випадку передумовиною є, щоб людина вкладала ідейну працю в розбудову сво-єї землі і наро ду, та готова була понести жертви для їх добра. Усі теж погоджуються у -цьому, що патріотизм це почу вання, яке треба плекати. Ми й звикли г о в о р и т и про “Патріо тичне виховання” розуміючи під цим виховну систему,, яка змі- рає до цього, щоб дати дитиніі вміння ліЮібити свою-'землю* і на рід. Так, як крізь виховання даємо її вміння жити по Божому та піїзнагги досяги людського ума. І так, як при ріжного рода знанні можемо у людини розви нути цей 'патріотизм до ріжних ступенів. На кожній мові нахо димо. таке поняття як “великий патріот”, подібно, як великий дослідник, великий музик, чи вчений. Є люди, яікі називають себе патріотами вже за- це, що підуть на національне свято, чи зложать лепту на якусь цілу. У них цього патріотичного вихо вання небагато бо ніхто не потрудився над цим, ні вони самі не завдали собі зусиль, щоб патріотизм виплекати у себе до най вищого ступеня/Є й такі;, що як пасожні на врожайній рослині живуть лиш соками, що їх другі витворюють: кожна нагода у народі — це нагода для їхньої особистої хвали, слави та нажи ви. І ніколи не відізветься у них голос, який питавби їх самих, що в заміну народові самі зі себе вони дали? Це люди без па тріотичного виховання, це простаки у патріотичних справах, так як простаком у поведінці з людьми є цей, хто не знає пра вил як з другими жити. Коїжний нарід має у себе таких невихованих у патріотизмі простаків, і коїжний знидівби колиб їх мав у себе багато. Бо патріотизм у народі — це його сила і запорука на будуче, і то му у наші часи, часи 'непевної судьби цілих народів, стільки ваш кладеться на це,, щоб виховувати Л'юдей-патріотів. Щоб вже від найменших літ плекати у дитини люїбов до рідної землі та народу у вмілий спо/сіб, який напевно дававби бажаний вислід. Та щоб ці 'почування мали час розвинутися у зрілої людини до такого ступеня люїбови та гордощів на все рідне, ща вони ме- жувалиб з готовістю віддати усе, навіть життя за вітчину і свій нарід. .Патріотичне виховання дитини починається дома, а родичі у ньому забирають перший голос. І у цьому лежить важність завдання родичів, щоб починаючи вчас, вони дали нагоду па тріотичним "почуванням дитини скорійшие розвиватися, так як завчасу плекаючи музичний талан дитини, дають їй кращі ви гляди на мистецький' успіх, у майбутньому. Ц ікава Ж ін к а (МАРКО ВОВЧОК) Маро Вовчок, це псевдонім української письменниці Марії Вілінської, авторки “Народніх оповідань” — одного з найкра щих літературних- дорібків у- країнського народу.. Та хоч “Каїродні оповідання” Марка Вовчка належать до найбільш читаних творів українського письменства, у Західній Укра-. їні прямо не було вже свідомі- щої селянки, яка їх не читалаб — само життя цьої таланови тої жінки менче відоме .зага лові. Світлини з тих часів пред ставляють нам її як жінку скро мно, одягнену, гладко, без пре- тенсій зачесану, з великими, розумними очима. Жінку, яка знала душу народу, як свою власну та створила .в українсь кій літературі школу ‘‘народ ніх оповідань” її твори слу жили за обовязкову літера туру по наших школах і були невичерпаним джерелом до вивчення гарної, народньої мо ви. Судячи по вигляді авторки і її творах, моглоб комусь зда ватись, що це ж;нка з просто люддя, яка обдарена іскрою Божою, записувала свої помі- че^ня і вражіння так безпосе- редно* як їх бачила. Тимчасом Марія Вілінська це дочка українського помі щика (дідича). Ця. родина осі ла була в Росії .в Орловській Губернії. Зрозуміло, що в до ма говорилося по російськи. Випадок хоче, що до цеї Гу бернії дістається, як засланець,. член Кирило-Метод іївського Братства, етнограф Опанас Маркович. Він зацікавлюється •молодою донькою дідича Ві денського. Згодом помічає, що її починає цікавити етногра фія. Ба, що більше: вона вияв ляє навіть охоту пізнати Укра їну; її побут, вивчитись її мо ву. Можна догадатись, якою прихильністю і вдячністю спов нялось серце Марковича до Вілінської за те, що. вона ціка вилась його “безталанною” У- країною. Ріділо, щоб у таких випадках не прийшло до ко хання, а то й шлюбу. Вілінська виходить замуж за Маркевича і в 1851 році переходять вони жити на Україну. В шість літ пізніше видає першу збірку своїх “Народніх оповідань”, я- кі відразу здобувають їй вели ку славу по всій Україні, По дружжя це, що повстало з лю- бови й взаємного розуміння інтересів, не виявляється ща сливим. Жінка ця має в собі “щось”, що підбиває їй серця мущин. Оповідають, що хто раз був пізнав Марковичку, то не сила була в ній не за люби теся. Шевченко сам називає її “своєю донею” Підозрівають, що поет мав ще й інші почу вання до цеї демонічної жінки, крім отих “батьківських.. Але були молодші. Уродливий, славний на всю Росію Турґе- нєв, пропонує Макровичці ви їзд за границю, щоб поширити (Продовження на Стороні 7-ій) Українські родичі, -ці, які почуваннями так тісно з^язані з далекою землею своїх предків, повинні з великою вважливі стю ставитися до свойого завдання виховати з дітей патріотів. Бо це виховання має бути дещо ширше, повніше, як його опі сля дасть дитині школа та організації. По&іч плекання у дити ні 'почувань для Америки — вони мусять найти спосіб, як теж розбудити у дітей любов та зацікавлення долею української землі. Нема мови, щоб такі почування могли шкодити амери канському патріотизмові дитині. Навпаки: на прикладі грабле- ної української землі та кривд її народу — дитина з якоюсь вдя чністю жити-ме для Америки, її установ та свобід! А при цьо му виростати буде у свідомості цього,, що на ній лежить їеж моральний обовязок вільної людини помагати українському народові у його визвольницьких змаганнях. Щоб дитина українських батьків виростала у такому пат ріотизмі — треба, щоб від найменших літ чула від батьків саме найкраще про Україну, а найбільш спочутливе про її долю. Щоб дома вчилася шанувати жовто-блакитний прапор, так як росте у гордощах на вид американського. Щоб знала українсь кий національний гим-н, вчилася української мови і письма, ja дістала у руки українську книжку. Щоб гордилася народом сво їх предків який через віки тяжкої неволі не стратив національ ного облича і бажання вільного життя. Коли у такому патріотизмі виховаємо тут наших дітей можемо бути певнимми, що якаб доля не судилася. Ук; сля цеї війни по цій стороні океану усе буде кому за неї впімнутися, І не будемо тоді безслідно кликати наших молодих людей щоб писали про Україну до своїх конгресменів, редакто рів^ слали протести, чи домагання. Вони це зроблять самі іивидко, радо і не одиніцем. Найдуться їх у Америці сотки ти сячі — впімнеться за права українського породу кожний, у ко го лиш дідо, бабуня, мати чи батько приїхали шукати долі у новому, кращому світі. Клявдія Олесницька. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
