Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
На Суспільні Теми ЧИ ГРОМАДЯНСЬКА ПРАЦЯ ЗА ПОХВАЛУ? Юлія М. Шустакевич. Ч^ИС Т ОТ А Серед,- «ас, а також серед инчих чужинецьких груп в А- мериці, поширився звичай, що громадяне і громадянки до жидають похвали й розголо су за можний прояв’ патріо тизму чи. праці, яку вони у громадянському життю про явили. .Скаже хтось промову, перейдеться з пушкою по са лі, продасть кільканацять ті- .кетів на представлення — і вже жде, щоб хтось про це “виголосив зі сцени”, чи на писав газеті, А вже найбільша пошесть на ‘похвали і пабліситі” по ширилася за жертви на гро мадські чи добродійні ціли. Дійшло до цього, що люде, які' дають доляра чи пів, на- перід застерігають собі, щоб про це було видрукувано в Газеті. І 'біда як цього не бу де! Часто громадянин f грома дянка, яка 'місяцями не загля дає до своєї газети, ні ціка виться цим, що у ній пишеть ся — буде- перечитувати цілі сторінки 'жертводавців, чи бо рони боже, його між ними «є полишено. Ці, що видають газету скаржаться, що нема місц я — та воно багато не по магає. ’’Таки друкуйте, і дру куйте, бо образяться!” І міс тять наші Газети цього краму на ярди, а ніяк не ветголкуєш людям, що «а пр. громадяни- нови з Нюарку цілком не ці каво, хто ходив зі збіркою в Клівленді, або навпаки. Є ідей такі, що жадають, щоб про їх жертву чи працю проголосити “до всіх газет”. Забувають вони, що € наші люде, які передплачують по •кілька наших газет, і за це їм честь і слава. Але якою мукою для цих людей є ця сама до- пись, з цими самими назвис- ками незнакомих діячів, ко ли надибають її у чотирох чи пятьох наших газетах! Ясним є, що таких дома гань ніхто не ставить для са мої контролі збірки бо кон- троля відбувається на місцях, в товаристві, людьми вибрани ми громадою, до яких усі ма ють довіря. А як цього дові- ря нема, то й адвердайзмент в газеті не багато поможе! По усіх наших громадах в Америці і Канаді є люде, які щиро, безінтересовно тру дяться для громадського ді ла, й за це ніякої нагороди ні слави не жадають. Скільки є наших трудячих жінок, що при нагоді свят і торжеств жертвують довгі години пра ці, варять, миють, чистять не досипляючи — часто й не зї- дять при заставленому столі цього, що самі зготовили. І навіть не дожидають похвали — хоч инчі ждуть і збірають. Ці- перші; це правдиві грома дянські діячки ,5 це правдиві патріотки, які находять вдо волення у виконанні хосенно- го діла для громади; у цім, як можуть бачити, що щось тво риться, з ЧОГО’ буде добро для загалу. А крім- внутрішнього вдово лення ще й инчий слід у гро маді по такій' ідейній одини ці лишається: Лишається зро блена праця, а не пусті слова. Скільки одиниць спомежи на шого .громадянства не сходи ло зі сторінок газет: хвалили їх, славили, “пікчери” робили і що з цього? Сегодня газету читають, а завтра вона поман друвала на смітник. Людина побивається за похвалами та для них лиш робйть кожну роботу у громаді1— а відійДе лиш на часок, і сліду не оста- ло з усеї хвали: бочка гуділа поки в неї “товкли! Тому — крайна пора, щоб' ми почали інакше дивитися на громадянську працюй та па тріотизм. Берім собі приклад з Американців: скільки міліо- нів гроша складають вони те пер на діли, скільки мілюніїв промов виголошується для па тріотичної- пропаганди, скіль ки міліонів годин праці жерт вували американські жінки, для Американського Червоно го Хреста! А чи багато похвал •ми читаємо по американських газетах? Чи подибаємо де ці лі сторінки назвиск 'цих що- дарували по кілька долярів? — Ні, ці люде працюють, бо це їхній обовязок супроти віт- ч'ини і громади. І ще довго бу де клипати наша громадянська праця, якйцо ми не пічнемо таксамо на неї дгівитися! І. Л. організація створена під впли вом часового напрямку політи чного, чи якої одноразової по треби суспільної, яка зі зміною обставин, чи політичних пере мін стає не актуальною. СУА це витвір .внутрішної е- ЕОЛ'Ю'ЦІЇ, це ви сл ід' поступу і духового розвитку нашого жі ноцтва. Це організація, яка в суті ріічи виробляє нашу жін-' ку на- свідому громадянку, роз буджує у неї зацікавлення гро мадськими, суспільними і полі тичними справами та вказує на ці завдання, які стають перед нами з кожяочасною зміною обставин. СУА гуртує наше жіноцтво, творить силу, а напрям праці ускладнюється згідно з потре- Майже неможливо уявити собі, як виглядали ліОДе в дав-- них часах, коли в них не було миЛа. В теперїшнйх часах лю дина так привикла до чисто ти, що мило — це' конечність, і колиб' так знечевя одного прекрасного дня забракло то го ' середника чистоти, люди на опинилабся' у великому клопоті, а вже господиням та матерям то хоч сядь і плач. Кажуть, що ніхто- не знає відкіля взялось перше колесо, хто його сп-орядив. -Також го ворять, що ніхто не знає від кіля взйлось мило. Ну, про колесо не берусь писати, бо не знаю хто його спорядив і віділя воно прикотилось на вигоду людині, а про мило я ось зовсім ненарошно дізна лась, і тому бажаю про цей середник чйбтоти дещо пода ти, поки забуду. Мусимо од наче повернутись за його no- 4, атками на много літ в минув- шийу. Одного гарного' весняного ранку, гурток фенікійських жреців (священиків): одііих в білі довгі ряси,- вів за; місто тарно вгодоване телятко, щоб там на відповідному кОстирі віддати йото в жертву і після тодішн-ого звичаю спалити йо го на славу божу. Покладено звязане телятко на костир і коли полумінь' оґбртала його тілище, тодг прискали іскорки горіючого товщу і спадали на пШіі'л. Жреці молились при цім, знявши очі до небіа, а ко ли огонь погасав, відходили спокійно з легким серцем, що сповнили жертву. Згорілі каплини товщу з ці єї жертви спливали поволі ра зом з попелом до поблизько го потічка, а відтак до річки, бами часу чи суспільних вимог. І тепер якраз чи не найбіль ша пора організування відділів СУА. Адже перед Аами так ба гато праці, такі важні завдан ня.' Ніхто не заперечить, що їх краще можна виконати зорга нізованою групою, чим пооди ноко. В гурті більша охота, лекший двиг, одна другу кли че, заставляє, заохочує і осяг кращий. А одній, чи двом ’і тяжко і не хочеться взятись за ■роботу. Возьміїм на приклад грома ду, де існують відділи СУА. Я кі гарні звіти читаємо про них, про їх працю, збірки для Ч. X., Ю. С. О., дбайливість про на ших вояків, участь у бондовій кампанії. А цеж поміч воєнним змаганням нашої держави, це борба на домашнім фронті, це (Продовження на Стороні 8-ій) де перемінювались у чистень ку, загадочну, ріжно-колірову струю-: На плесі рі-чкй гуляй збиточний вітер і заганяв, ці ріжнобарвні струї під береги, де здорові Фбнікійіки прали білля. Пряниками — думаєте —^ як колись у нас на Україні? Ні, вони прали білля своїми здоровими брунатними, нога ми. Такий у НИх був звичай. ■Вони тупцювали ногами по бійлю 1 наче гулюф козака або? “теп-денс” Річка ця скоро на брала великої слави між фені- кійськими господинями, і не диво, ніде в другому місці не пралОсь білля так гарно і чис тенько, як ось в цьому .затиш ному беріжку. Господині вже почали було вірити у якусь чудотворну силу цього бере га. Аж ось одна молода Фені- кій.ка,_ жвава прачка, цікава собі нівроцу, з оооблившою відвагою» пішла берегом у слід за цією загадочною стру- єю аж зайшла під костир, звідки котився потічком по піл змішаний з товщем. Так винайшла причину чудотвор ної во'Ди, в якій гбсподийі чис- тійше як деинде прали своє білля; У такий зовсім випадковий спосіб, Фенікійці почали ви робляти з товщу мило з пер шу'у плинному стані додаючи до цього пахощів. В кілька сот літ пізніше, коли Галійці захопили ІРйм, вони уживали на свО'Є ясне та кучеряве во лося якийсь густий лепкий плин. Римляне, що з природи мали чорне волося, забажали ;і собі цього -густого плину, думаючи, що дістануть від то го ясне та ще — й кучеряве волося. Почали отже мастити собі голови цією густотою. Якже здивувались, коли їх во лося не стало ні ясне, ні ку черяве, та зате було чистень ке, як ніколи переДтим, над звичайно лискуче і легке, як шовк. Цей факт взяли собі ду же! до серця самі Римлянки. Вони счинили правдиву рево люцію. “Мила хочемо” —■ кричали вони! І так довго до кучали своїм чоловікам поки вони в кінці почали цей гус тий леп уліпішуівати, очищу вати, заправляти всякими па хощами, то-що. В кінці осну вали вирібню, себто фабрику мила, яке очевидно перейшло свою еволюцію, а пізніше йо го виробляли з ріжних оліїв. Першу фабрику мила осну вали у місті ГВомпеях, яке, як знаємо з історії, було засипа не страшним вульканічним ви бухом Везувія у 79 році по Христі. Руіни цього колись цвітучого міста видно щ Є й до- Ч кіїораТепер на ОрганізуванняВІдділю СУА Так, і .велика пора. Творення •відділів СУА є -все актуальний в«се йа часі. Тому що СУА не є
Page load link
Go to Top
