Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ниці інакше виглядали! Йшла непомічена ніким у товпі інших людей, до яких і вона не проявляла ніякого зацікавлення. Лягти — хотілося — пити, їсти. Інакше впаде трупом. За великим склом молода людина в шапці' кухаря смажила на рожнах кури. Трохи далі на менших рожнах молодий хлопець при смажував ковбаски. Вулиця пахла немов велика1 кухня, у якій кухарка не доглянула оливи. Зайшла туди без на думи. Надто вже дошкулили і спрага, іі втома1. (Коли відпіічне хвилину, 'відсвіжиться й її думка. 'Всунулася за прилавок н'а високий сті лець поруч якогось матроса з одної сторони і му- рина-летуна з другої. ‘Поклала валізку в ногах цілком байдужа до неї. Обидва юнаки глянули на неї, при чому матрос значуче насунув на праве око свою білу ,,круглянку“. Христя не помітила його. Вона лакоімо водила зором за руками хлопця, що подавав овочеві соки, чай, каву, салатки і ковбаски. Обер тався без усмііху від прилавка до стола з кухонкою посередині, і зручно подавав, що в нього замовляли. Боялася, що не зможе встати, що зараз засне, що не скаже те, чого 'бажає. Англійські слова втекли з голови, їх годі було дігнати. — Одну канапку і чай, прошу ■— висилила свою мову, коли поглянув на неї. Матрос підспівував. Спер лікоть на прилавку, а дим з цигарки, що був у його пальцях плив попід її носом. Зро'била рух, щоб відсунути його руку. Засміявся, знову попра вив ,,круглянку“. Забула про нього, як дістала в руки своє замовлення, як ковтнула трохи чаю. З ним поверталось до неї життя, знала, тепер, що Цілком завмирала, вкусила лакомо хліба, а потім Іюклала руку на прилавок, думала. Куди спішиться? Доки їсть і лє, може тут сидіти. Чи це місце відкрите цілу ніч? Якби так мама і тато бачили її тут! Май розум! А якби так знайомі її тут побачили? Йшли вулицею і пізнали її. Запросили б хіба до себе. Оглянулась на вулицю. Різнокольорова юрба по дав ньому плила вулицею, не керуючись ніякими прави лами напрямків. Йшли ліворуч і праворуч, як хто хотіів. Знайомих облич не було. Це тільки в кіні якось так легко виходить герой із трудних ситуацій. Дій сність каже винити чашу до кінця. Але який цей кі нець? Що далі? Від чаю розпливалася по тілі мила теплота і огортала сонність. Напружувала сили, відганяючи дивні образи півсну. Натиснене місце іна нозі, пекло, як тільки порушилась. Поглянула на вказівку годинника. Доходила девята. Мурин поруч неї вістав, на його місце сіла дівчина з вимальова- ним обличчям іі з обручами в вухах. Її визивний сміх Збудив Христю з дрімоти. Матрос відразу пересівся поруч дівчини, говорили тепер удвох немов старі знайомі. Вказівка' годинника спішила наперед. Хри- стині очі 'були широко відчинені Зібралася в собі, підвелася. Це іне було легко. Здавалося, що кожна кісточка болить, а в голові хтось молотить. Не ходити ж їй цілий день! — обу рювалася. Не .розуміла чому відразу стала такою безсилою. Але треба було кудись іти. Новітня Ева вигнана з раю! На хвилину закрутило жалем. Але Збунтувалась. Не можна ж бути рабом і дозволяти на все! Як після такої щирої думки, могла залиши тися в тому домі?! її ноги, ніби дві самостійні істоти хвилево за- мешкалі в її організмі, збунтувалися й не хотіли слу хати наказу розуму. Напухли і пашіли, пекли на пя- тах, витискаючи сльози в очах. Здавалося були вдвічі більші від черевиків. Жила досіг, ніби курятко під крилами квочки. Все було готове, завжди батьки подбали про необ хідне для неї, навіть про розваги. Вона знала тільки неясні мрії про якогось ,,нього“, про роздумування над питаннями за поважними для її віку, про сумніви і доцільність усього, що роблять її батьки. Інколи бачила себе у шлюбній сукні поруч ,,нього“, що був немов за мрякою. Бачила навіть якесь помеш кання, свою бімю і в мріях воно давало щастя. Хо тілося вдягати якусь маленьку істотку, говорити і всміхатися до якогось маленького личка. Потім раптом образ змінювався, родинна ідилля пропадала, на місце її по'являла'ся сцена, фортепіян і оплески глядачів, що слухають її співу. І в тому також було щастя. Я маю дві душіі' — казала собі — котру сам.е 'маю вдоволити? Це були мрії. Труднощі життя розпочались саме тепер. Піду до готелю — сказала собі. Ні, го тель відстрашував. Нагадалися знову ці історії з по риванням дівчат, використовуванням їх, заманю ванням. Кожен готель здава’вся засідкою на неї. Але над усе хотілося лііжка і даху над головою. Якби так тепер кинулася під авто, ніодна. людина не здриг нулася б зі співчуття. Завезуть до трупарні, пові домлять поліцію, редакції га’зет. Кінець. Ніхто не з’іідхне над чужою діівчиною. Може Е'ва схаменеться. А може скаже: тільки скиталка може щось таке зро бити! Інші люди вперто боряться за своє право До- життя! Дивно, але ця думка підбадьорила її. З вперті стю бажала доказати не звати кому, що і в неї є сила до боротьби. Посунула до поліциста, що з гумовою іпалкою стояв на краю вулиці, ніби йшла до пекарні (по хліб. ,,,Будь ласка — добирала в завмираючій па м'яті правильнії1 англійські слова. — Як дійти до станції „Ґренд Сентрал“ ?“ Вказав їй рукою. „Два квартали далі — пояснив. Затримав її своїм раменем — „Обережно, пан ночко — сказав — ви не маєте тепер переходу!“ Оборонним рухом захистив її перед автами, що на зелене світло з розгоном рушили з місця. Два квартали! 'Ногам відразу прибуло сили. Не сли її туди, немов корабель до порту. Показався будинок станції, окружений хмародера'ми, таксівки під'їздили і від'їздили від його' входіів. Пішла сходами вниз до величезного вестибюлю, осяяна новою дум кою. Поїде до Честеру! Чого турбуватись і думати? Тамі ЇЇ приймуть, коли б не приїхала! Кіоск по середині інформував у всіх справах виїзду і приїзду потягів. З боку, у вікнах кас, про давали квитки у різних напрямках Америки й Ка нади. Але Христя дивилась на колосальну кольо рову світлину, що реклямувала фотоапарати, якби це було найцікавіше для не'ї у цій хвилині. Попрямувала до залі для подорожніх. Цей виї'зд до незнаної тітки
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
