Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
День у Воркуті Коли я в квітні 1950 р. уві йшла через браму „Предшахт- ної“ — не знала я, що мене че кає тут важких іпять літ. Пять літ, в ЯКИХ кожен день був на повнений важкою фізичною працею, молитвою, страхом і надією. І в цьо*му круговороті днів, де один був подібний до другого, все ж діялось багато. Оце й хотіла б я тут розказати, подаючи як виглядав наш ро- б'ІІТІНИЙ день. Новоприбулі вязні переходи, ли 6-тижневу кварантанну. У то;му часі ми не ходили до ро боти та переходили різні облі ки й медичний перегляд. На кі нець треба було віддати свій одяг до перехопи, а дістати та боровий. Це було (на літній час) дві сорочки, двоє штанят, дві чорні суконки, чорні довгі штани (до роботи), „бушлат" (тр ичвеірте'вий, стебнований плащ на ваті), кілька онуч і ви сокі черевики з Гумовою пі дошвою. Шапка. На зиму цей одяг відбирали і видавали ва тяні штани, тепліший „буш- лат“, валянки і ватяні рукави ці. Для опання видавали порож- ний сінник, дві пошевки, одно простирало й один коцик. Всі ці речі були уживані-, і від дощу та сонця вицвілі, так що все бу ло одноманітно сіре. Як усе на ше життя. До того носили ми на ліво-му рамені знак О.Р.П. „Предшахтная“ вважалась та бором політичних вязнів і під лягала міністерству. Робітний день тривав 12 го дин. Були дві зміни, денна, що починалась о 6-ій вранці і ніч на, що починалась о 6-ій увечо- рі. Перед виходом на роботу була збірка, провірка на брамі і вимарш чвірками. Конвой складався у день з трьох, а уно чі з чотирьох вояків, що були озброєні в машинові пістолі. По- дорозі на роботу не вільно було- промовити ні слова. Ци вільне населення проганяли з вулиць, якими іми йшли, бо ж ми були „ізмєнніками родіни" і їм було строго заборонено з нами розмовляти. Мене приділили до бараку, де жило 75 жінок-вязнів. Це бу. ли в більшості українки з за хідніх земель, але було між ни ми також невелике число з Ве ликої України. Робітну бригаду творило 25 жінок, але (всі 75 се бе добре знали і були дружньо' зжиті. Яка була наша праця? Наша бригада була прикріплена до „бази1". Це значить, що ми роз вантажували всі вагони, що прибували до магазинів Ворку- ти. Це були мішки з картоплею, скрині з харчами, куби сіна. Другі бригади працювали при будові залізниці в тундрі, при будовах домів, чи доріг. Праця була дуже важка. Знаряддя бу ло примітивне і все треба було виконувати силою мязів. А ро бітна норма була незвичайно висока. Наприклад, при ванта женні припадало на одну жінку 11 тон картоплі, а коли це були скрині з харчами, тоді 9 тон. А скриінія з цукром важила1 й 100 кп. Сіна треба було вивантажи ти 7 ^ тон. Праця мусіла йти в гострому темпі та й за всякої погоди. Коли зважити, що зи ма у Воркуті триває 9 місяців, а морози доходять до 60°, то ми нераз перемерзали до- кости. А коли лляв дощ, то ми були мокрі до* нитки. Увечорі наші бушлати замерзали і в пово ротній дорозі шелестіли як бляха. Черевики замокали тіль ки раіз на початку й ніколи не були сухі. Часом можна було розложити багаття й час від часу загріти руки при ньому. Але нераз конвой забороняв це. Взагалі під час праці ми були здані на ласку й неласку кон вою. Робітні норми в інших табо рах також високо1 підтягнені. Коротко я (працювала в камено ломі. Для жінки це дуже важка праця: вилупати камінь із стіни і розбити на кусники,. На одну жінку треба було виконати пів тори кубічного- метра. І цього ми ніколи не осягали. Коли трапилось, що бригада зіграна, тоді праця йде легше. Начальникові залежить на ви конанні тіляну і він не придира ється до дрібниць, коли робота зроблена. Але горе, коли люди з собою незжиті! Або коли таке трапляється, як при будові за лізниці, де була одна чи дві бригади „-кримінальних". Вони не хотіли працювати, а началь ник зі страху приписував їм норму, бо вони грозили, що убють його. За них мусіли пра цювати жіночі бригади та ще й без норми... Як виглядав робітний день? О 5-тій вранці Давали нам ми- щину юшки і мищину каші та 700 гр. хліба. Кусник хліба бра ли ми з собою на роботу,. По доро'зі на роботу кожна моли лась, щоб витримати день. По чиналась важ'ка гарівка. Україн ки були вправлені в ній, як до брі вантажники і я ніколи не повірила б, що жінка може стільки виконати. А коли вже дуже важко було, тоді почина ли спіівати і якось воно йшло. Коли ми втомлені й вичерпа ні 'повертались до табору, роз дягались при вході до бараку з верхнього вбрання і давали його до „сушилки*". Тоді ми мились у якомусь кутку і бігли до столової по вечірню їжу. Там давали нам знов мищину Авторка допису Валлі Шшс The author of this commurncation, Mrs. Wally Schliess, endured the hardships of Vorkuta for 5 years.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
