Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
ня політично-національним бага жем, однак не могло пригасити в Лесі чудових душевних якостей. Надзвичайна чутливість, сердеч ність, готовість до самопожерт ви — ось головні риси, що виро бились у її характері. Після короткого перебування в Чехії, родина С. Петлюри перено ситься до Відня, а далі до Женеви, а -в 1925 році до Парижа, де чекав Отаман. Здавалось, нарешті роди на Отамана розпочне нормальне життя, а Леся стане нормально вчитись, але так не сталось. Над ходили найбільш трагічні часи для родини Отамана, для Лесі. Леся буквально рвалась до на уки, бо досі не могла регулярно вчитись, „я хочу вчитись і вчи тись. А так 'багато загубила часу для науки" — говорила. Вона вступила в один з найкращих лі цеїв Парижу. Швидко оволоділа франц. мову, а перед тим вона вже говорила німецькою, чеською мо вами, Відірвана змалку від Бать ківщини, вона під доглядом бать ків не забувала укр. мови, якою володіла досконало, як також о- знайомилась з усіма клясиками на шої літератури. Отже у Парижі Леся із запалом взялась за 'науку, захоплювалась спортом. Вступила до „скавтів“, з ними робила екскурсії по Франції, до всього приглядалась, вивчала. „Я хочу все знати, всьому на вчитись. Як повернусь на Україну, хочу всі свої знання «передати на шому 'народові, бути корисним для нього“, казала. А тимчасом чорна хмара збира лась над родиною Отамана С. Пе тлюри, непомітно- згущалась та го това була кожної хвилини вибух нути громом над її головою. Вже надходили відомості, що готується замах на Отамана. Про це знав і сам С. Петлюра, але в той час біль шість громадянства ставилась бай дуже, а навіть імя Головного Ота мана зневажалось, бо він один в очах декого був винен за неуспіх нашої боротьби, а -не ми всі. Він „запродав" Галичину полякам, а не держави Альянті'в на конферен ції в Парижі. Ще за тиждень до в'бивства Отамана, один з партій них укр. діячів, на наш сором — укр. „генерал", робив ганебний доклад про Отамана. Отже тільки Лесі не було відомо, про ці хмари- загрози. Тому її дивувало, чому любий батько, часто відмовлявся іти на прогулянку з нею, чи разом до скромної реставр'ації в Латин ському кварталі. Дня 25. травня 1925, Головного Отамана по-садистськи забив жид Шварцбарт. Не тільки жидівська; преса й міжнародня, захльобую- чись, кричала про вбивство „по- громщика" Петлюри; зчинилась я- кось безглузда і негідна вакхана лія. У ліцеї, де вчилась Леся, її по други, поділились на два табори: одні поставились до неї неприяз но, другі байдуже. Леся, втративши свого любого батька, переживала цю трагедію з рідкою витривалістю для юної дів чини. Трималась скромно, але гор до. Розпочався процес над вбивни- ком, що його скоріше можна на звати не судовим процесом, а цир ком. Численна жидівська авдито- рія заповнювала проходи, двір пе ред судом, врешті залю суду, до якої українцеві не можна було до битись. * Вбивника виправдали, а жидів ська юрба тріюмфально винесла його з залі суду на руках. Нарешті всі ті моральні муки повязані з процесом, закінчились. Леся ви йшла з них найбільше морально загартованою, вирішивши присвя тити своє життя матері-Україні. Ні сліз, ні нарікань від неГніхто не чув. — Я піду шляхами свого Батька, сказала вона приятелям. Вона знов поринула в науку, але несподівано тяжко захворіла її люба мама. Хвороба матері дуже вразила Ле сю. Всі моральні переживання не могли не відбитись на фізичному стані Лесі: вечорами підвищена температура, легкий кашель, поча ли їй дошкулювати. Умовили її поїхати у шпиталь до лікаря на просвітлення. Лікар знайшов плями на легенях — по чаток сухіт. Це була жорстока не сподіванка. Леся вийшла з камери у сльозах. — Що таке сталось, чому ти плачеш? — спитали її. — Лікар знайшов, що я захво ріла на сухоти. Це нічого, але страшне те, що він заборонив далі вчитись. — Тяжко було передати цю прикру новину матері Лесі, але Ольга Опанасівна прийняла її на зовні спокійно, як новий удар в трагічному її житті. Скільки ду шевних мук переживали в цей час мати і донька! Але кожна пережи вала по-своєму: мати переживала за свою любу доньку, єдину втіху і радість, що була в обіймах жор стокої хвороби; донька ж найбіль ше була засмучена тим, що „я знов не можу вчитись". Треба було рятувати життя Лесі. Лікарі постановили, що хвора му сить змінити клімат, відправили її в санаторію на півдні Франції, на Леся Петлюра на смертній постелі L essya P etlu ra, late d au g h ter of the S uprem e C om m ander of the A rm y of U kraine, in h e r d eath bed
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
